Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

в Золотій Орді прийшов хан Тохтамиш. Уся світова наука визнає цей факт. Але московські владоможці прив’язали до цього беззаперечного та достовірного факту свою брехливу вигадку про Куликовську битву, яка немовби відбулася 1380 року. Зазначимо, що світові джерела нічого не знають про згадану битву ні про вигадану дату, коли вона нібито сталася. Зате достовірно знають про баталію хана Тохтамиша з Мамаєм восени 1380 року.

Автор не буде черговий раз досліджувати вигадку про московську Куликовську битву. Хто хоче дізнатися більше з цього приводу, пропоную звернутися до праць «Країна Моксель, або Московія» та «Москва Ординська».

Звернімо увагу тільки на один факт.

За московською версією про так звану Куликовську битву, та відбулася 8 вересня 1380 року, а Мамая стратили в Кафі 28 листопада того ж таки року. Тобто через 80 днів. Так от, за ті 80 днів мали відбутися послідовно такі події:

1) Мамай мав дібратися з Куликового поля до рідного улусу (близько 1500 кілометрів),

2) Зібрати нове військо, а це не менше 70–100 тисяч вершників,

3) Рухатися назустріч ханові Тохтамишу разом з військом (не менше 700 кілометрів),

4) Провести битву з ханом Тохтамишем (програти її),

5) Після поразки Мамай мусив утекти до Кафи (700 кілометрів), Тохтамиш у той час мав рухатися з військом за Мамаєм (700 кілометрів),

6) Хан Тохтамиш мав оточити та штурмувати Кафу; після того відбулися переговори; і, врешті решт, 28 листопада 1380 року знищили Мамая; після чого хан Тохтамиш підписав з генуезцями договір.

За моїми найоптимальнішими підрахунками, на всі перелічені події треба мінімум 4 (чотири) місяці. А їх нема. Світова історія, між іншим, не знає, щоби полководець (Мамай), програвши такого рівня битву (Куликовську), зумів провести подібного рівня баталію через 1,5–2 місяці.

Сьогодні це розуміють навіть російські історики, тому й шукають для Куликовської битви нове місце. Бо на сучасному місці тої вигаданої події, як влучно заявив один російський професор, «двісті років копають, а ломаного списа не знайшли».

Щоби у нас не виникало сумніву щодо битви Тохтамиша з Мамаєм 1380 року, послухаємо російських академіків: «Тохтамыш в 1380 разгромил войско Мамая на р. Калке…» [25, т. 9, с. 561].

Хан Тохтамиш, згідно із достовірними арабськими джерелами, після розгрому Мамая переслідував того до міста Кафи, куди переможений утік. Потім, оточивши місто, зажадав його видачі й страти, що й відбулося 28 листопада 1380 року. Отож, зрозуміло, що битва Тохтамиша з Мамаєм на річці Калці була останньою в житті Мамая.

Московити понакидали до опису битви та до складу її учасників десятки ще гидотніших вигадок. Довільними фантазіями є участь в битві литовсько-руських князів Андрія Полоцького, Дмитрія Брянського та Боброка-Волинського. За московською методою — чим огидніша брехня, тим швидше в неї повірять. Та полишимо і цей імперський «доважок брехні». Про нього можна багато що розповісти. Надійним документом, що дійшов до нас уйгурською мовою, тобто мовою оригіналу Золотої Орди, є лист хана Тохтамиша до Ягайла. Російські історики зробили багато, щоби спотворити переклад тексту та рік написання його. Так от, лист написано весною 1392 року, після битви Тохтамиша з Тимуром 18 червня 1391 року на річці Кундурчі. У другій книзі «Москва Ординська» детально і послідовно досліджено битву й наведено повний текст перекладу російською мовою ярлика (листа) Тохтамиша до Ягайла, зроблений професором Казанського університету Мірзою А.К. Казем-Беком. В листі хана чітко зазначено, що під час битви його зрадило кілька ханів, серед них Бек-Булат і Ходжа-Медин. А нашим дослідженням встановлено, що то були Рязанський (Бекбулат) та Московський (Сарихозя) князі.

Треба пам’ятати: золотоординські й російські імена осіб та назви міст, рік, озер тощо всуціль не збігалися. І Москва була зацікавлена, щоби істину ніколи не встановили.

Навіщо ми це пояснюємо?

У подальших дослідженнях ми не один раз побачимо згадки про так званих московських князів і їх вчинки. Щоби постійно не говорити одне й те ж, ми змушені прояснити ситуацію, яка відбулася після воєнного походу Тохтамиша на князів-зрадників. Той похід стався навесні 1392 року, в результаті чого хани (князі)-зрадники потрапили до рук Тохтамиша й були страчені. Ось як хан Тохтамиш описав у листі до Ягайла давні події:

«Чтобы дать знать о восшествии (на престол) великой Орды, уже отправляли (мы) к тебе Кутлу-Бугу (и) Асана, главных послов. И ты тоже отправил к Нам своих посланников. В прошлом году Бикбулат, Худжамадин, несколько главных огланов, Бикиш, Турдучак, Бирди (и) Давуд, главные князья тайком отправили одного по имени Идику (Едігей. — В.Б.) с приглашением к Тимуру; тот вместе с языком шёл (на нас)…

Когда начался бой, те злые люди (упомянутые изменники) повернулись и тронулись с места, а народ упрямился…

Бог нам помог: передал (он) мне враждующих: Бикбулата, Хаджимадина, Турдучака, Бердия (и) Давуда, великих огланов и князей.

Теперь, чтобы дать знать об этом случившемся, отправили (мы к тебе) главных послов Асана и Турду-Ходжу…» [171, с. 37–38].

Отож, ще раз констатуємо: лист хана Тохтамиша до Ягайла датований 1392-м роком. Про те говориться в його тексті: зрада відбулася «минуло року», тобто 1391-го. Хан Тохтамиш влади в Золотій Орді не втрачав, бо ще того ж таки 1391 року направляв послів Кутлу-Бугу та Асана сповістити Ягайла «о восшествии (на престол)».

Автор пропонує розглянути давні події, що відбулися після 18 червня 1391 року, тобто після битви Тохтамиша з Тимуром на річці Кундурчі. Як пам’ятаємо, емір Тимур з рештками свого війська після битви «остановившись лагерем на одном из островов Волги, носившем имя Уртюбе,… в течении 26 дней приводил в порядок свои войска…» [30, с. 156].

Тобто, слід думати, що й хан Тохтамиш зі своїм військом усі ці 26 днів, перекривши можливість Тимуру завдати удар по містах Булгарії, перебував