Читати книгу - "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"

В оці передчасно припинені переговори з Англією встромив свої гравецькі руки й Фуше. Він знайшов посередника для імператора й голландського короля, притягши французького фінансиста, а той — голландського, а той уже далі — англійського, тож, як у кожній війні й за будь-якої доби, надійний золотий місточок став шляхом для таємних намагань урядів порозумітися. Аж тут імператор раптом наказав урвати переговори, і Фуше це зовсім не до вподоби. Чом би й далі не домовлятись? Переговори, торги, обіцянки, дурисвітство — це ж його улюблена пристрасть.

Отож Фуше укладає зухвалий план. Він вирішив ризикнути й вести переговори далі, хоча нібито за дорученням імператора, щоб і власні аґенти, і англійська служба щиро вірили, ніби це імператор, дбаючи про мир, провадить переговори, дарма що ті плани виснував тільки герцоґ Отрантський. То було просто безумство, грубе надужиття імператорового ім’я і свого становища міністра, безпрецедентне в історії зухвальство. Але така таємничість, така двозначна й, мов лабіринт, заплутана гра, коли дуриш не одного, а трьох-чотирьох водночас, — найпритаманніша пристрасть природженого й присяжного інтриґана. Фуше, мов школяр, що робить ґримаси, коли відвернеться вчитель, полюбляє викидати фортелі поза спиною імператора й точнісінько, як відчайдушний хлопчак, ладен скуштувати різок чи почути лайку, аби тільки потішитися своїм зухвальством і спритністю. Сотні разів, як ми вже бачили, розважався Фуше отакими політичними стрибками через пліт, проте ніколи не дозволяв собі сміливішого, свавільнішого й небезпечнішого вчинку, ніж тоді, коли нібито ім’ям імператора, а насправді всупереч його волі провадив переговори з англійським Міністерством закордонних справ про мир між Англією і Францією.

Основу випрядено просто геніально. Для цього Фуше дібрав одного темного фінансиста — банкіра Уврара, який уже кілька разів посидів у в’язниці. Наполеон цурався такого непевного приятеля через його лиху славу, проте це не заважало Фуше вкупі з Увраром оперувати на біржі. З таким чоловіком він почувається безпечно, бо не раз і не два витягав його з халепи й міцно тримає на ретязі. Цього Уврара він посилає тепер до голландського банкіра де Лябушера, статечного чоловіка, на якого щиро покладався лондон­ський банкір Барінґ, його тесть, що мав уже далі налагодити зв’язки з англійським кабінетом. І скажена дзиґа завертілася: певне, Уврар гадав, що Фуше діє за дорученням імператора, і вже далі, перед голландським урядом, видавав свої заходи за офіційні. Такі ґарантії задовольняли й англійців, що цілком поважно поставились до переговорів. Отже, Анг­лія вважала, що веде переговори з Наполеоном, а говорила тільки з Фуше, що, природно, пильно дбав, аби імператор не здогадався про їхній потаємний перебіг. Фуше хоче, щоб діло спершу дозріло, хоче усунути труднощі, а потім зненацька, мов Deus ex machina[31], виступити перед імператором та французьким народом і гордо виректи: «Ось мир з Англією! Те, чого всі хотіли і прагнули, те, що не вдалося жодному з ваших дипломатів, те безмірно важке завдання я, герцоґ Отрантський, виконав сам-один!»

Який жаль! Дрібний і нікчемний випадок зіпсував цю чудову й запаморочливу шахову партію. Наполеон, прихопивши молоденьку дружину Марію-Луїзу, поїхав до Голландії провідати брата Людовіка. Пишнотливе прийняття змусило його забути про політику. Та якогось дня в принагідній розмові його брат, король Людовік, — зрозуміло, разом з усіма переконаний, що потайні переговори з Англією відбуваються зі згоди імператора, — розповів про вже досягнений поступ. Наполеон був приголомшений. Блискавично пригадалося йому, що саме в Антверпені він здибався з цим ненависним Увраром. Що ж воно діється? Що означає оте сновигання між Англією і Голландією? Та він приховав подив, лише недбало попросивши брата, щоб йому при нагоді доставили листування голландського банкіра. Його прохання невдовзі виконали і, повертаючися з Голландії до Парижа, Наполеон мав змогу перечитати ли­сти: та це справді переговори, про які він навіть не здогадувавсь. Безмірно розлютившись, він одразу напускається на герцоґа Отрантського за браконьєрство, бо ж той знову заганяв дичину на чужому полі. Але поряд з таким промітним і собі зробившись метикованим, він спершу, щоб не сполохати пронозу й не дати йому вислизнути, ховає свої підозри під удаваною люб’язністю. Наполеон довірився тільки начальникові жандармерії Саварі, герцоґові Ровізькому, й наказав йому швидко й без галасу заарештувати банкіра Уврара й відібрати всі його папери.

Аж потім, 2 червня, через три години після цього наказу, Наполеон закликав свого міністра в Сен-Клу і брутально, без усяких «наздогад» спитав герцоґа Отрант­ського, що той знає про якісь подорожі банкіра Уврара і чи, зрештою, не посилав він його сам до Амстердама. Фуше, заскочений, та ще не здогадуючись, у яку встряв халепу, поводивсь як завжди, коли його хапали за руку: точнісінько, як за часів революції, намагаючись відкараскатись від Шомета, за Директорії — від Барраса, він просто зрікався своїх сподвижників. Ох, Уврар, то такий настирливий чоловік, що залюбки свого носа скрізь упхає, та й діло це нічого не варте, просто собі гра, пустощі. Але Наполеон тримає цупко, так легко випорснути не дасть. «Це аж ніяк не пу­сті готування, — спалахує він, — а нечуване нехтування свого обов’язку, коли дозволяють собі накладати з ворогом за спиною володаря країни на умовах, яких той не знає і, мабуть, не схвалив би. Навіть найслабший уряд не простив би такого надужиття. Уврара треба як стій заарештувати». Тут уже Фуше стало непереливки. Цього ще тільки бракувало — арештувати Уврара! Таж той усе розплеще! І Фуше заходивсь усіляко відмовляти імператора від такого наміру. Та імператор, знаючи, що цієї миті його власна поліція вже тримає банкіра за ґратами, глузливо слухав розвінчаного й далі. Тепер він уже знає справжнього заводія цього зухвалого крутійства, а відібрані Уврарові папери незабаром розкриють усю гру Фуше.

І тоді з довго скупчуваних хмар недовіри нарешті вдарила блискавиця. Наступного дня, в неділю, після відправи (як зять його апостольської величності, нині він знову став побожним, хоча кілька років тому заарештував папу) Наполеон скликав на ранкове прийняття всіх міністрів і