Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Голова віча Федір Яремченко.» [20].
Проте цей процес поширення української ідеї йшов досить повільно, бо значну нішу у свідомості людей займали ідеї чорносотенців, що опинились на чолі місцевої влади, а світогляд селян був досить строкатим. Наприклад, у Триліській і Цвітнянській волостях нова громадська адміністрація — волосні управи і сільські комітети — гальмували роботу навіть з проведення сільськогосподарського і поземельного перепису. «Пояснюється це тим, що майже скрізь по селах і волостях на чолі управ стоять богатирі, а писарями у них напівписьменні підпанки» [28].
Як свідчив інспектор з перепису в Чигиринському повіті Ф.П. Олофімський, «супроти перепису агітували виключно богатирі і чорносотенці, які, взагалі, вороже ставляться до нового ладу. Ці люде на питання часто давали не правдиві відповіді, замовчуючи свою орендовану землю, а в с. Северинівці навіть бувший голова Триліського волосного комітету хотів записати замісць 30 дес. аренди — лиш 10 дес.» [28].
Залишив Ф. П. Олофімський і відомості про стан політичної свідомості селян влітку — на початку осені 1917 року.
«В Триліській волості про революцію і сучасні події селянство знає дуже трохи і живе майже фантастичними чутками, які йдуть в більшості від солдатів. Траплялось зустрічати багацько селян, які казали: „Дай, Боже, скоріше діждати республіки, аби добрий цар був“.
А у с. Цвітній, яке до революції було чорносотенним кублом, де й тепер крім „Києвлянина“ наших газет нема, і де в двокласній земській школі і досі висять царські портрети — місцеві глитаї Лехан, Цима, У. Гаврилів й инші дійшли до того, що в присутності члена Земської Управи д[обродія] Хомутовського, д[обродія] Васича (район, керовничого переписом) і студента Яремченка вимагали вернути їм старого хазяїна Миколу Романова» [28].
У селі Нижчих Верещаках до колишнього царя ставились інакше. Вони «вигнали свого священика за те, що в квітні ц. р. молився в церкві за б[атюшку] царя і його родину. „Духовенство — кажуть селяне — скрізь тримається старого режиму“» [29].
У сусідньому з Нижчими Верещаками селі Тарнавці Цвітнянської волості (тепер частина села Нижчі Верещаки), «де живуть здебільшого багатирі, — все населення ставиться до нового ладу вороже» [28].
За цією ж інформацію, зібраною Ф.П. Олофімським, «селяне Триліської волості „українською справою“ цікавляться не дуже лиш через те, що надто рідко трапляється їм в цій справі чути авторитетні пояснення. Самі селяне, за незначними винятками, до свого національного питання через несвідомість ставляться байдуже, але, тим часом, звуть себе „українцями“ і коли-неколи „малоросами“. Тільки селяне села Северинівки, де живе член Земськ. Управи д[обродій] Хомутовський (місцевий селянин), свідомий українець, — починають прокидатись від віковічного сну, цікавляться українськими нац[іональними] справами, передплачують українські газети і вже мають досить порядну українську бібліотеку, з якої охоче беруть книжки для читання» [28].
У Цвітнянській волості «українським національним питанням цікавляться тільки поодинокі люде, здебільшого вчителі» [28].
Збереглись і свідчення Ф. П. Олофімського про ставлення селян до земельної справи. У Триліській волості до цієї справи «селянство ставиться з палким інтересом і нетерпляче жде „розділу“ і „нарізки панської землі“ на тих підставах, які встановлять Установчі збори. В Цвітнянській волості селяне теж нетерпляче ждуть „прирізки“ собі панської й іншої землі» [28].
Тому одним із шляхів просування української ідеї стало створення осередків товариства «Просвіта», Української селянської та Української учительської спілок.
Перший на Олександрівщині осередок «Просвіти» був створений у селі Северинівка Триліської волості. Це сталося 22 червня 1917 року. Осередок налічував 150 членів (чи не половину населення села!) і очолював його священик У. Пашута, а секретарем була К. Волянська. Про вплив «Просвіти» на свідомість селян Северинівки згадувалось вище.
На 1918 рік організації «Просвіти» існували також у селах Вищі Верещаки, Голикове, Красносілка, Кримки, Нова Осота, Омельгород, Соснівка, Стара Осота, Стримівка, Триліси, Цвітне, Янівка (тепер Іванівка), у містечках Олександрівка і Ставидла. При них створювались бібліотеки-читальні [29]. В цілому у Чигиринському повіті осередки «Просвіти» діяли в 40 населених пунктах, а бібліотеки-читальні створені у 27 [32, 169]. Просвітянські комісії повітового центру Чигирина і містечка Олександрівки займалися «устаткуванням лекцій, концертів та театральних вистав» [12].
Одним з організаторів «Просвіти» в Олександрівці був її уродженець, хлібороб з початковою освітою Леонід Судак (1895 р.н.). У його кримінальній справі після першого арешту 7 березня 1929 року слідчі Шевченківського окрвідділу ДПУ напишуть, що він «у 1918-19 роках в Олександрівському районі організовував „Просвіту“» «...для постановки п'єс та розповсюдження петлюрівської літератури» [25, 130; 30, 140].
«Під час гетьманщини і петлюрівщини організовував у Олександрівці „Просвіту“» і уродженець села Нової Осоти з середньою освітою, пізніше вчитель початкових класів Яків Кириченко (1887 р. н.), репресований радянською владою [30, 76].
Було репресовано і ще одного організатора «Просвіти», в Красносілці, Якова Чоколовського (1879 р. н.), який «у 1920-ому організовував у селі „Просвіту“ й провадив агітацію за самостійну Україну» [30, 153].
Рада «Просвіти» систематично зверталась до жителів Чигиринського повіту. В одному із звернень говорилось: «Власно зове Україна своїх синів до боротьби за її кращу долю. Соняшний промінь волі розливається по нашій землі, але темні сили загороджують яскрявому полумью зразу розплавити вікову полуду кайданів тіла і душі, на костер освіти, щоб він своїм могутнім світом розвіяв ту темряву, котра хоче опанувати на Україні. Закладайте скрізь в повіті Т-ва Просвіти, допоможить нашому селянству Вільної України шляхом освіти дійти до кращого добробуту, до національно-культурного самовизначення. Памьятаймо: в єднанні сила. Єднайтесь з селянськими організаціями, допомагайте їм своєю культ[урно-]просв[ітною] працею» [37].
22-23 вересня 1917 року в Чигирині відбувся «передвиборчий повітовий з'їзд Селянської спілки» [27], серед організаторів якого був уже згаданий вище як просвітянин з Северинівки Андрій Хомутовський (Хомутівський) (1889 р.н., репресований радянською владою у 1937 році [31, 304]). Український соціаліст-революціонер, він був обраний Чигиринщиною кандидатом до Всеросійських установчих зборів. «Голосувалось два кандидати: Михайлюта — син селянина з вищою освітою, голова Селянської спілки — і Хомутівський —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша», після закриття браузера.