Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82"

Жінка здивовано глянула на неї і в свою чергу запитала:

— А ваш чоловік носить важкі речі?

— Іноді буває, — усміхнулася дружина. — Правда, не на голові.

Тим часом жінка відкрила коробку, перевернула її догори дном і на підлозі опинився брудний, з підрізаними крильми і настовбурченим пір’ям папуга. Він швидше скидався на обскубану ворону, аніж на благородного птаха.

— Де ви його взяли, такого нещасного? — гидливо спитала дружина.

— Чоловік щойно з джунглів приніс. А звуть піроке Жако.

Ми з дружиною вагались — брати чи не брати, але тут втрутився син: “Беремо”.

Конголезка неквапливо перелічила гроші, сховала їх у те місце, куди найчастіше ховають гроші жінки не тільки в Конго, поставила знову свій кошик на голову, сказала “о ревуар”, блиснувши своїми карими очима, і вийшла.

Посеред кімнати на одній нозі стояв і весь тремтів дуже жалюгідний папуга з красивим іменем Жако. А навколо стояли і мовчки дивились на нього ми-дружина, син і я.

Першим порушив мовчання Славко:

— Він, мабуть, їсти хоче, я його зараз чимось погодую.

Славко побіг на кухню і за хвилину вернувся з тарілкою, де лежали шматочки банана, яблука й печиво. Птах справді з жадібністю накинувся на їжу. Потім Славко дав йому цукерку в обгортці і обережно погладив Жако по голові. Папуга не прореагував на це. Він спритно вхопив цукерку правою лапкою і став дзьобом розривати обгортку.

— Ну, коли їсть, жити буде, — сказала дружина.

— І не менше, ніж сто років, — уточнив Славко. — Нам учителька говорила.

— А вчителька вам випадково не розповідала, як його відмити? Неси-но сюди теплу воду, — розпорядилась дружина.

Вона взяла марлеву серветку, намочила її в теплій воді і обережно почала протирати пір’я птаха. Ми побачили, що хвіст у нього яскраво-червоний, а пір’я — ясно-попелясте. Коли Жако обсох, він перестав тремтіти, пір’я його вляглось, вигляд у нього став зовсім інший. Трохи призвичаївшись, він підійшов до стільця, вхопився своїм міцнющим дзьобом-гачком за поперечину, підтягнувся і виліз на спинку. Потім зробив стойку, ніби збираючись летіти, і сильно замахав своїми куцими обрізаними крильми. Розім’явшись, папуга склав крила, витягнув голову і раптом голосно промовив: “Бонжур, Жако, са ва б’єн…” (“Привіт, Жако, все гаразд…”).

— Ну й ну, — сказала дружина, — якщо тільки-но з джунглів і так блискуче розмовляє по-французьки, то що буде, коли він поживе серед людей?

— Його джунглі, певне, в сусідній віллі, де живуть французи. Там його і спіймали, — висловив я свою підозру.

— Ми його навчимо по-нашому, — сказав Славко. — Це я беру на себе.

Славко дотримав свого слова. Через місяць Жако, копіюючи його інтонацию, говорив: “Жако — дурень… Жако — гарна пташка”. І раптом дуже грізно: “Жако — крокодил!”

Він виявився дуже здібним. “Толю, получку приніс? Гроші давай”, — вимагав він голосом дружини. “Славо! Пиши гарно, пиши А, Б”, — знову ж таки голосом дружини звертався він до Славка, який недавно почав ходити в перший клас і постійно вислуховував методичні материні вказівки, роблячи домашні завдання.

Згодом, коли ми були вже в Києві, репертуар Жако ще більше розширився. Жако досить точно насвистував “Підмосковні вечори”, говорив: “Доброго ранку, товариші!”, “З Новим роком, друзі!” і т. д.

Якось ми всією сім’єю виїхали в село і прихопили з собою Жако. Майже цілий день він провів на яблуневій гілці, насолоджуючись свободою. Раптом над садом пролетіла і голосно крякнула ворона. Жако змахнув крильми і полетів (на той час крила в нього відросли),

— Ну все, — вирвалось у дружини. — Тепер не знайдемо, десь пропаде або коти з’їдять. Він же зовсім не пристосований жити на волі.

Шукали довго, по всьому селу. Нараз мені здалося, що звідкись здаля долинає свист. Я відповів таким же свистом і почув відповідь. Визначивши напрямок, ми побігли до садиби з високим парканом. Хвіртку відчинила бабуся років сімдесяти.

— Бабусю, — звернувся я до неї, — до вас у двір папуга не залітав?

— А що воно таке, папуга? — спитала вона.

— Ну такий птах, що говорити вміє, — пояснив Славко.

— Ні, не було ніякого птаха.

У цей час звідкілясь згори почулися слова: “Доброго ранку, товариші. Сергію (це старший син), дай закурити”. Всі підняли голови і на превелику радість побачили на верхівці кучерявої груші нашого Жако.

— Оце чудасія, — перехрестилася старенька. — Скільки живу на світі, такого ще не бачила.

А Жако тим часом уже спускався вниз. Наляканий своєю мандрівкою, він квапився до нас, переходячи з гілки на гілку, то повисаючи вниз головою, хапаючись дзьобом за нижню гілку, то знову вертаючись у нормальне положення. Нарешті він опинився в мене на плечі, чим іще більше вразив стареньку.

Дводенне перебування в селі не минуло для Жако без сліду. Через день після повернення до Києва наша квартира наповнилася новими звуками: голосно кудкудакали кури, сердито бурмотіли індики, гавкали собаки, крякали ворони.

— Добре, що в наших родичів у селі немає корови, — сказала дружина.

Швидко спливає час. Минуло вже кілька років відтоді, як я вернувся з Браззавіля в Київ. За ці роки відбулася зміна тих радянських спеціалістів, які колись змінили мене і мою групу. Я ж устиг побувати ще в одній країні, цього разу азіатській, побачити там багато цікавого, самобутнього, проте й нині з великою симпатією згадую невелику африканську країну на екваторі.

Як би мені хотілось іще коли-небудь помотатись по вкритих курявою дорогах Конго, послухати шум його водоспадів, вдихнути пахощі джунглів, побувати в знайомих місцях, зустріти давніх друзів і послухати їхні ‘ цікаві розповіді!

А може, ці закушпелені дороги перетворяться тоді в широкі магістралі, а маленькі села в джунглях — у сучасні міста з театрами, школами, магазинами, і зустріну я там щасливих освічених людей. Напевне це буде саме так. Адже заради цього сумлінно трудились і трудяться в Конго радянські спеціалісти, витримуючи тропічну малярію, спеку і вологість, долаючи багато інших труднощів.

Конголезці знають і цінять нашу дружбу. Теплоту й щирість почуттів, які проявляють народи наших країн, продемонструвало перебування в СРСР у травні 1981 року президента НРК. Д. Сассу-Нгессо. Виступаючи на обіді в честь керівника Конго, товариш Л. І. Брежнєв підкреслив, що в радянсько-конголезьких відносинах міцна, надійна основа. Це — спільність наших ідеалів у боротьбі за мир і соціальний прогрес. Найважливіший їх елемент-успішний розвиток співробітництва між КПРС і Конголезькою партією праці, яка