Читати книгу - "Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства"

«Є тільки дві нескінченні речі: Всесвіт і дурість. Хоч щодо Всесвіту я не цілком упевнений» (Айнштайн).

Аж ось і цілком протилежні судження щодо глупоти:

«Бувають випадки у житті, виплутатися з яких допоможе тільки дурість. Пристрасть часто обертає розумного на дурня, але не менш часто наділяє дурнів розумом. Розум завжди пошивається у дурні для серця. У старості вади розуму стають помітнішими. Розумна людина нерідко потрапляла б у складну ситуацію, аби не дурні навколо. Є глупаки, котрі усвідомлюють своє глупство й спритно ним користуються. Хто ніколи не вчиняв безрозсудно, той не є таким мудрим, як йому видається. Під старість люди стають безрозсудними — і мудрішими. Можна вилікуватися від безрозсудства, та не можна випростати кривий розум» (Ларошфуко).

«Щоразу, коли людина допускає дурість, вона робить це тільки зі шляхетних спонукань» (Вайльд).

«Якщо розумна людина робить дурість, то уже, принаймні, не малу» (Ґете).

«Дурість — дар Божий, але не треба ним зловживати» (Бісмарк).

«Дехто вважає, що глупих людей є нескінченна множина, а інші впевнені, що певною мірою всі є глупцями» (К’єркеґор).

«Існує глупота блазнів, то є лише позірна глупота» (С. Вейль).

«Там, де зустрічаються два засадні положення, котрі не придатні до узгодження, їх речники приймають один одного за дурня і єретика» (Вітґенштайн).

Тут навмисне нашукано й наведено таку кількість висловлювань, аби окреслити грандіозність проблеми.

Досвід останніх століть засвідчив, що поряд із вишуканим інтелектом приживається й шаленство. Платон колись визначив його як брак розуміння добра і зла. Тож шаленець не відає, що дозволено, а що ні.

Та чи не належить шаленству вагома частка того, завдяки чому людство стало настільки розбитним і чого б ніколи не відбулося, якби люди були нудними пуристами в пізнанні? Виявляється, що нелогічне й нерозумне не менш евристичні, хоч і ховаються в пристрастях, мові, мистецтві, релігії.

Якщо врешті поділяти позицію Блаженного Авґустина, то з’ясується, що існує певний проміжний стан між розумом і шаленством, адже мудрий не стане мудрим без глупоти.

Не важко переконатися, що царина шаленства як специфічний простір реалізації тих речей, які неможливо здійснити засобами наукового пізнання, не є якимось однорідним середовищем.

Під час аналізу широкого спектру розшарувань шаленства на початковому етапі дослідження можна скористатися потрійною конструкцією, яку запропонував Юрій Лотман у праці «Семіосфера»: недотепа — розумний — божевільний[101].

«Недотепа» і «божевільний» не є синонімами. «Недотепа» — це нетямущий дурник, поведінка якого повністю передбачувана. Його дії шаблонні, нічого нового він вимудрувати не може. «Недотепі» протидіє «розумний», хоча його поведінка визначається як ординарна. Він міркує за правилами розуму або практичного досвіду. Таким чином, його діяльність відповідає принципам навичок. «Божевілля» слід трактувати тут не в медичному значенні, а як визначення певного виду поведінки, яка відрізняється тим, що її носій має свободу порушення звичаю, тобто може здійснювати вчинки, заборонені нормою. Це додає його діям непередбачуваності.

Досить пригадати, як хитрощами рятується Одіссей від велетня Циклопа, якого, зрештою, сам переміг. Нетривіальні дії є результативні тому, що виводять супротивника зі звиклих ситуацій. Той самий механізм повторюється під час зіткнення «розумного» з «божевільним», що ставить саме «розумного» в беззахисне становище. У культурі це часто призводило до використання шаленства в цілком конкретних ситуаціях.

Наприклад, застосовування шалу як радикальної зброї відоме серед багатьох народів. Скажімо, скандинавські епоси описують берсерків — воїнів, які у хвилину бою перебувають у стані «бойового шаленства». Вони беруть участь у битві покриті лише шкурою. Не відчуваючи болю від ран, вони уподібнюються звірові. Це дозволяє їм скидати із себе всі обмеження людської поведінки.

Слово «берсерк» означає «воїн у шкурі ведмедя». Людина ставала берсерком в результаті ініціації, де мала подолати неабиякі військові випробування (як-от забити вепра або вовка, битися без зброї).

Скавчання собак або квиління вовків в обрядових актах відіграє грандіозну ритуальну роль, оскільки допомагає членам гурту підготуватися до входження в стан скаженого екстазу. Бойове випробування вимагало розкрити здатність запалити «лють берсерка». Оволодіння навіженством було наслідком магічно-релігійного досвіду. Войовник мусив перевтілити свою людську сутність на тваринну через порив агресії й люті, які уподібнювали його збуреному хижаку. Тоді він наповнювався таємничою, надлюдською і непереборною силою, яка виринала з глибин його істоти. Це демонічне безумство наповнювало ворога жахіттям.

З берсерками можна порівняти й образ героя ірландських саг — Кухуліна, котрий наділений усіма міфологічними рисами, але його бойові успіхи приписують лицареві невеликого зросту, здатному переживати «бойове шаленство»[102].