Читати книгу - "Одержимість"

для себе зробила один висновок, що всі проблеми в житті від любові. Якщо хочеш все втратити — візьми і просто закохайся. Я зрозуміла, що просто втомилася. Тут повернулися батьки і сказали, що у них в цирку є вакансія повітряного гімнаста, і чи немає у мене на прикметі зі старих знайомих гімнастів, хто би бажав спробувати себе в новому амплуа. І я зрозуміла, що це мій шанс. На наступний ранок я була вже на манежі. Батьки дуже здивувалися, побачивши мене на репетиції, але я їм сказала, що хочу просто спробувати щось своє без тренерських наглядів. Вони причепили мене до страхівки і дозволили робити все, що я забажала. І, ти не уявляєш, але на арені того цирку я вперше по-справжньому відкрилася. Не було скутості, не було невпевненості, я просто робила все, чому навчилася на гімнастиці, але з душею і без думок про якісь перемоги. Мої тренування побачив художній керівник, потім і директор цирку. Вони то мені і запропонували підготувати свій номер. Зі мною працював один дуже талановитий актор, старенький, по акробатичних цирковим міркам, але дуже душевний і хороший. Він був після травми, не міг виконувати трюків, але він займався регулярно сам для себе. Він мав якусь частку в цьому цирковому бізнесі, тому і не зав'язав з цирком остаточно. Так ось, він мені показував, на перший погляд, елементарні речі, але вони були настільки видовищними, що я не могла повірити такій сублімації простоти і краси. Потихеньку я втягнулася в це циркове життя, але думками я постійно була в спорті. Мене постійно тягнуло на помост і до брусів, я не могла без них жити. Мій наставник все це бачив і розумів, тому десь дістав і поставив мені бруси прямо в цирку. Тоді було міжсезоння, ми готували нову програму, тому нікому мої бруси не заважали, навпаки, коли я тренувалася, то на арену приходили подивитися майже всі. Потім було відкриття сезону, наїхало якихось гастролерів, тоді-то і був мій дебют. Скажу чесно, я викликала фурор тоді. Люди аплодували стоячи. Ну, ти сам розумієш, майстер спорту міжнародного класу, без п'яти хвилин учасниця олімпіади на арені цирку. Ще зіграло велику роль те, що я в останній момент відстебнула страхівку. Номер ніхто не наважився зупиняти, але батьки мої тоді натерпілися, скажу тобі чесно. Я бачила їхні обличчя під час свого виступу. А після цього ми сиділи в барі і святкували мій успіх. Всі трохи розслабилися, випили шампанського, а ми з моїм наставником не пили, він просто не вживав, а я була ще неповнолітньою. Ми сиділи з ним в стороні і спостерігали за святом. І раптом він сказав:

— Послухай, я знаю, що через тиждень починаються внутрішні відбіркові змагання з гімнастики.

— Ні, я не знаю, мені це зовсім не цікаво. — збрехала я, бо сама я постійно думала про це і навіть таємно від всіх планувала якимось чином інкогніто проникнути до палацу спорту.

— Не бреши, я знаю, що ти знаєш, і я знаю, що ти хочеш туди потрапити. Поки що ти просто хочеш подивитися, але я вважаю, що ти повинна виступити.

— Я? Виступити? Та ти з глузду з'їхав! — вигукнула я. — Ти подивися на мене. Де я, а де спорт. Я вже давно не спортсменка, я просто клоун на манежі.

— А звідки така зневага до клоунів? Чим вони тобі не догодили? — він говорив так спокійно, що я попри все починала йому вірити.

— Ну, гаразд, — сказала я. — Навіть якщо я і захочу взяти участь, то хто мене туди допустить. Це раз. А два — що я там буду робити? До таких чемпіонатів готуються місяцями, якщо не роками. А я вже дуже давно не займалася тим, що називається спорт. Ось так то. Тому, навіть гіпотетично, я не зможу брати участь, тому що не хочу виглядати посміховиськом.

— Посміховиськом ти будеш, якщо пропустиш ці змагання. Просто повір мені. Я тренував колись команду, тому можу підготувати тебе, а тиждень часу — це достатньо для спортсменки твого рівня.

В мені боролися дві мене. Одна просто верещала від бажання повернутися в спорт, а інша постійно нагадувала про того тренера, з яким мені так чи інакше доведеться зустрічатися. І як ти думаєш, хто в мені переміг? Звичайно ж, та, що хотіла спортивних перемог. І знову була ця одержимість. Цілий тиждень ми з ним займалися по десять годин, без обідів і відпочинку. Ввечорі я валилася з ніг від втоми, добре, що тоді в цирку була пауза і вистав ми не давали. І ось, настав той турнір. Дівчата бачили мене в списках учасниць, але не надавали цьому абсолютно ніякого значення. А коли я вийшла на помост, то вони просто сміялися наді мною. Але я знайшла очима в залі мого наставника, і в одну мить все решта перестало для мене існувати. Я знову відчула це забуте почуття, що щось обпекло мене всередині, а за спиною, було відчуття, що виросли крила. Ось, завдяки цим крилам я майже перемогла на тому чемпіонаті. Чому майже? Та, тому що я посіла друге місце, до першого не дотягнула, але зате я пройшла відбір на наступний чемпіонат світу. Мало того, підійшов до мене тренер збірної і сказав, що я відновлена в основному складі. Ось і вийшло, що знову любов вже вдруге різко змінила моє життя. Я не спала всю ніч і думала тоді тільки про дві речі: про мого нового друга-наставника, завдяки якому я повернулася в спорт і про саме це повернення. А вранці я прийшла в цирк на чергову репетицію. Він зустрів мене посмішкою і сказав, що прийме будь-який мій вибір. Я тоді подивилася на нього і сказала, що нічого базікати, потрібно працювати, бо дуже скоро у нас вистава, а у мене є ідея відпрацювати новий номер. Так я і залишилася в цирку. І, якщо тобі цікаво, з того моменту ми живемо з ним разом. Дуже часто нас сприймають як тата з донькою, адже у нас різниця в тридцять сім років, але я звикла.

— Дивно. — тільки і зміг сказати Алекс.

— Що, дивно? Як така молода дівка може жити з дідусем? А нічого дивного, просто, він в душі молодший за всіх молодих,