Читати книгу - "Катар"

Нарешті, жертви відзначалися фізичною схожістю, оскільки мали певні спільні риси характеру. Це були чоловіки на порозі старості, але з претензіями, вони боролися зі старістю і водночас приховували це. Хто переступив цей поріг і, лисий як коліно, в шістдесятирічному віці перестав молодитися, той не шукав більше чудотворних ліків, хто ж лисів передчасно, років у тридцять, той не хворів на ревматизм і не лікувався ваннами. Отже, загроза висіла лише над тими, хто увійшов у смугу згасання й старів. Чим уважніше розглядали ми факти, тим більше бачили їхню подібність. Отруєння траплялося в період квітування трав, бо водії в іншу пору не вживали плімазину, а хто мав тяжку форму астми, не їздив машиною і не вживав препарату, призначеного для водіїв.

Відвідуючи мене в лікарні, Барт виявив стільки сердечності, що перш ніж полетіти до Штатів я відвідав його з прощальним візитом. Петрусь чекав біля сходів, але зник, побачивши мене. Я зрозумів, у чому справа, й запевнив малого, що неодмінно вишлю йому свій шолом. У Барта був доктор Соссюр, вже без сюртука, зате в сорочці з мереживними манжетами. Замість калькулятора він мав на шиї годинник. Переглядав книжки в бібліотеці, а Барт повідомив мені цікаву річ: спроба застосувати у слідстві комп’ютер вдалася чудово, хоча сама машина, незапрограмована й незапущена, нічого, власне, не робила. Але коли б я не прилетів до Парижа1 саме з таким наміром, не зупинився б у нього, не викликав симпатії у його бабусі, а малий Петрусь не лікував би мене сірчаним цвітом після падіння зі сходів — одне слово, роль комп’ютера у вирішенні загадки безсумнівна, хоча й чисто символічна. Сміючись, я зауважив, що карамболь зовсім випадкових подій, який скерував мене до самого центру таємниці, здається мені зараз ще неймовірнішим, ніж власне таємниця.

— Типово егоцентрична помилка! — обернувся від книжкового стелажа Соссюр. — Ця серія випадків — не так знамення сучасності, як провісник майбутнього. Це його попередження, ще незрозуміле…

— А ви розумієте його?

— Здогадуюся про його значення. Людство настільки розмножилося й ущільнилося, що ним починають керувати атомні закони. Кожен атом газу рухається хаотично, але саме цей хаос породжує лад, тобто сталий тиск, температуру, питому вагу тощо. Ваш випадковий успіх виглядає парадоксальним — у довгій серії надзвичайних збігів. Але так здається лише вам. Ви скажете: не досить було впасти з Бартових сходів, вдихнути сірку замість тютюну, потрібна була ще ваша вилазка на рю Амелі, викликана історією Прока, чхання перед бурею, мигдаль, куплений для дітей, відміна рейсів на Рим, перукар і навіть те, що він був гасконець, — щоб відбулася ланцюгова реакція.

— Більше того, — підхопив я, — якби моя участь у визволенні Франції не обмежилася тріщиною куприкової кістки, то контузія не дала б себе знати на ескалаторі в Римі, отже, й тут я швидко б прочумався. Якби я не потрапив на римські сходи відразу перед терористом, моє фото не з’явилося б у “Парі-матч”, а без цього я не добивався б номера в готелі “Ейр Франс”, а повернувся б ночувати в Париж, і знову нічого не трапилось би. Та й сама ймовірність моєї присутності при замаху апріорі була астрономічно мала. Я міг полетіти іншим літаком, міг стати в іншому місці. Що й казати, коли до того й після того все складалося саме з таких астрономічних неймовірностей! А коли б я не довідався про справу Прока, не вибрався до Рима саме тоді, коли відклали польоти — а це теж чистісінький збіг обставин.

— Те, що ви дізналися про справу Прока? Не думаю. Ми саме говорили з доктором про це перед вашим приходом. Вас ознайомили зі справою завдяки незгоді між Сюрте й міністерством оборони, яка виникла через політичну гру. Хтось прагнув скомпрометувати певного військового, покровителя Дюнана, що бавився в політику. Такий собі більярд.

— Я мав бути кулею чи києм?

— Припускаємо, що ви мали підняти з архіву справу Прока, а це посередньо зашкодило б Дюнанові…

— Нехай так, але який же зв’язок між метою мого приїзду в Париж і політичними інтригами у Франції?

— Звичайно, жодного. Саме тому такий збіг стількох випадковостей, що привів вас до самого центру загадки, здається вам неймовірним, позбавленим здорового глузду. Тож скажу: геть цей глузд! Справді — кожен фрагмент ваших перипетій, узятий зокрема, здається ще досить імовірним, але траєкторія випадковостей, складена з цих фрагментів, скидається на чудо. Адже ви так гадаєте?

— Саме так!

— Тим часом сталося те, про що я казав вам, любий друже, тут, унизу, три тижні тому. Уявіть собі стрільбище, де замість мішені поставлена поштова марка — за півмилі від стрільців. Це десятисантимова марка з Маріанною. На її чолі муха поставила цятку. Тепер нехай візьмуться стріляти кілька снайперів. Вони нізащо не влучать у цю цятку, хоча б тому, що її взагалі не видно. Тоді приведемо на стрільбище сотню посередніх стрільців, але нехай гатять цілими тижнями. Зрозуміло, що зрештою куля одного з них влучить у цятку. Влучить не тому, що він феноменальний стрілець, а через густоту обстрілу. Згодні з цим?

— Так, але це не пояснює…

— Я не закінчив. Зараз літо, і на стрільбищі не бракує мух. Імовірність вцілити у цятку була дуже мала. Імовірність поцілити одночасно в цятку і в муху, що пролітає перед рушницею, ще менша. А імовірність влучити в цятку і в трьох мух тією самою кулею буде, як ви казали, астрономічно мізерна, але запевняю вас, що й такий збіг можливий, коли стріляти досить довго!

— Ви говорите про батальйон стрільців, а я був сам…

— Це вам тільки так здається. На даному відтинку часу куля, влучаючи в цятку і три мухи, теж буде лише одна. Стрілець, з яким це трапиться, дивуватиметься так само, як і ви. Те, що саме вцілив він, зовсім не чудо, адже хтось мусив уцілити. Розумієте? Сталося те, що я вам пророкував. Загадку Неаполя породив механізм долі, і той-таки механізм розв’язав її. В обох частинах рівняння діяв закон великих чисел. Звичайно, не виконавши хоч однієї з множини умов, ви б не отруїлися, але рано чи пізно хтось інший виконав би ці умови. За рік, за три, за п’ять років. Це сталося б, оскільки ми живемо вже в такому, власне, пересиченому випадковостями світі. У молекулярному