Читати книгу - "Українська література 17 століття"

запрошаю ласк ваших на пришлую неділю до церкви. Буду вам шати роздавати, жеби-сьте охотними били до набоженства і до слухання слова божого».- Toe мовивши, пойди з катедри. А кгди прийдет неділя 15-та, на той час на казанню положи тема- такоє: «Друже, како ви ізйде сЬмо неимьій од-Ьянія брачна»? [Євангеліє від Матфея, гл. 22, ст. 12]. З тоєї теми такоє учини казаннє: «Православнії християне, обіцяв-єм вам шати дня ниніш-нєго давати. Чиню моїй обітниці досить, даю кождому з вас шату весельную, без которої жаден не может внійти до неба на веселіє вічноє, котороє споминаєт євангеліст Матфей, мовячи: «Уподобися царство небесноє челов'Ьку-царю, иже сотвори брак сьіну своєму», і проч. По тім, в наррації, цноти називай шатою весельною, бо тую шату цноти кто маєт, может внійти до неба і там з Христом навіки веселитися. І проч.

Відай тоє, же ведлуг розмаїтого сенсу многії і рознії речі єдним ся іменем називають. Яко в першом казанню моєм на в’їханіє господнє цоркою сіонською і сінакгокга жидовськая і церков християнськая и душа побожная и пречистая діва називається. І в першом казанню на воскресеніє Христово Ієрусалимом називається місто столичноє в землі жидовськой і душа побожная і церков воюючая на землі

і церков тріумфуючая в небі. І ти ж чини так. Єдно ім’я ведлуг сенсу розмаїтого розм-аїтим речам (єсли можная) прикладай і давай. То можеш лятво казаннє своє розширити.

Відай теж і тоє, же єдна реч многими і розними іменами називається. Яко в первом казанню моєм на обрізаніє господнє син божій називається: «Аз есм иже есм, господь Саваоф, Восток, Альфа и Омега, Ісус, Христос». І в другом казанню на обрізаніє господнє збавленіє наше називається животом вічним, славою, покоєм, веселлєм, царством, короною, пінязем, вечерею. Так і ти шукай розних імен, которії єдной речі служать. То лятво розшириш своє казаннє.

Может кто спитати, кгде маємо взяти матерію, з которої би-сьмо казаннє могли учинити. Одказую. Треба читати Біблію, животи святих, треба читати учителей церковних — Василія Великаго, Григорія Богослова, Іоанна Златоустаго, Афанасія, Феодорита, Іоанна Дамаскіна, Єфрема і інших учителей церковних, которії Письмо Святоє в Біблії товкують; треба читати гісторії і кройніки о розмаїтих панствах і сторонах, що ся в них діяло і тепер що ся дієт; треба читати книги о звірох, птахах, гадах, рибах, деревах, зілах, камінях

і розмаїтих водах, которії в морю, в ріках, в студнях і на інших місцях знайдуються, і уважати їх натуру, власності

і скутки, і тоє собі нотувати, і аплікувати до своєї речі, ко-торую повідати хочеш. До того читай казання розмаїтих каз-нодійов теперешнього віку і їх наслідуй. Єсли тії книги і казання будеш читати, знайдеш в них достатечную матерію,

і которої можеш зложити казаннє на хвалу божію, на отпор і'сретиком, на збудуваннє вірним і на спасеніє душі своєї.

За слушную реч судив-єм написати способ зложення капання на погребі. Бо всі люде на світі умирають, і часто їм погреб одгіравують, зачім, кгди умрет вірний і побожний чоловік, слушная погреб його казаннєм приоздобити, хвалити його побожноє житіє і вилічати цноти, жеби, тоє чуючи, іншії люде жили побожне, в цнотах ся кохали і през свої цноти могли неба доступити [...]

Єсли схочеш на погребі казаннє повідати, положи тема з Письма Святого; по тім ведлуг теми учиниш казаннє. В ексордіум мов о смерті, же її нікто не можеть ся ухронити; альбо мов о короткості житія людського і о прожной хлюбі чоловічой; альбо мов о здраді, одміні і нестатечності світа, за которим ся‘люде уганяють і йому служать. В наррації вихваляй умерлого чоловіка, вилічаючи його цноти і добрії учинки: же заховав віру православную до конця живота свойого, же бив милосердний на людей убогих, спомагав їх ялмужною святою, же накладав на церкви, на монастирі, на шпиталі, приймував в дом свой гостей, приходнеє, пелкгри-мов, викупував і визволяв невольников з неволі, же бив покорним, набожним, часто очищав сумленнє своє сповіддю святою і приймував пренайсвятійший сакрамент євхаристієй тіла і крове Христової, заховав пости, застановлявся за церков божію і за отчизну, 'великії праці і труди для церкви божої і для отчизни подиймував; будеш вилічати вшелякії цноти його, которії он мів.

Тут же, в наррації (кгди схочеш) можеш припомніти фамилію його, в которой он уродився, і можеш хвалити фамилію, альбо дом його, од старожитності, же то єст старо-житний дом, іж кілька сот альбо тисячу альбо і больше літ на світі трваєт; можеш мовити, же в том дому били пред тим зацнії люде преложонії, люб свіцькії, люб духовнії, і тепер знайдуються; можеш мовити, же той дом сповиноватився з зацними і старожитними домами. Тут же мов, для чого в тім дому герб який, альбо гельм вище гербу, альбо титул знай-дується.

В конклюзії учиниш од умерлого пожекгнаннє приятелем

і всім людєм, которії на погребі будуть, і будеш од нього дякувати їм за тую остатнюю послугу, і проситимеш од нього, жеби йому перебачили, єсли кого чим, яко чоловік, образив; будеш просити, жеби о душі його міли старанне, жеби оную молитвами, ялмужнами і безкровною офірою до неба запровадили.

Наприклад, над ким-кольвек схочеш казаннє міти, положи такоє тем.а: «Bt>M, яко смерть мя истрет, дом бо всякому смертну земля» [Книга Іова, гл. ЗО, ст. 23]. З тоєї теми учини такоє ексордіум: «Слушне я учиню, кгди смерть назову робаком тим, которий подгриз тикву над пророком Іоною, бо і смерть подгр'изуєт живот всіх людей, которих єдне в Євангелії деревами назвав, мовячи до Христа: «Вижу челов-Ьки, яко древеса ■ ходяща». Робак, кгди подгриз над Іоною тикву, великого його набавив фрасунку, так, же мовив Іона: «Уне ми умр-Ьти, негли жити». І смерть, кгди подгризет живот якого чоловіка, набавляєт великим жалем і фрасунком родичов, братію й приятелей його. Спомніте собі Саула, кроля ізраїльського, і сина його Іонафана, о которих смерті кгди почув Давид, аза ж не пошарпав шат на собі од жалю? Аза ж не плакав по них зо всім людом своїм? Аза ж і тих слов не мовив: «Плачте по Саул-Ь, дщерьі Ізраилевьі, иже вьі облечаше в червленца»? [Друга Книга Царств, гл. 1, ст. 24]. Накормила и нас тепер смерть неужитая великим жалем, бо, як робак, подгризла живот пана ім’я рік. Для утолення теди жалю нашого покажу на тім казанню цноти його, през котрії он доступив гіеба», і проч. В наррації вилічай його цноти

і добрії учинки, в конклюзії пожекгнаннє учини