read-books.club » Сучасна проза » Заклятий козак 📚 - Українською

Читати книгу - "Заклятий козак"

100
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Заклятий козак" автора Данило Лукич Мордовцев. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 163
Перейти на сторінку:
чигиринського замку. Брама замкова скоро була пробита, і на стіні вже маячило біле полотнище.

- Згода! Згода! Самі здаються на нашу ласку.

Коли Юрась і Сірко зближались вже до розчиненої замкової брами, назустріч їм ішла, спотикаючись і гірко ридаючи, якась пані в дорогій польській сукні. Юрась остановив свого коня, і пані припала до його стремена.

- Не карай його, не карай, мій любий Юрасику! Зглянься на мене… Він не ворог України, не ворог, Богом заприсягнусь, - не карай його!.. Він тільки Москві не йме віри… Не йми і ти їй віри, Богом тебе заклинаю!

Щось здавило Юрасеві серце… Він чув десь сей голос… А де? Коли?

- Юрасю! Юрасю! Згадай, як ти маленьким хлоп’ятком любив мене, згадай, як ми тебе з Катрунею пестовали й леліяли, як мізинчика…

Юрась пізнав голос сеї польської пані, колишньої приятельки його старшої сестри Катрі, що була потім за Виговським Данилом.

Се ж і була пані Виговська, тільки не Данилина, а Іванова, що не далі як за хвилину за дві до сего була пані гетьманова і ще сьогодні думала доскочити такого титулу: «єя українське великокняжеське височество»…

Гай-гай! Воно було…

Воно було, та поплило, -

Його не вергати…

Юрась згадав, як ся пишна пані колись леліяла, пестувала його маленького, і жаль обгорнув його серце… По собі вже зазнав він, що таке людська доля, і що вона часом з людьми виробляє…

- Не плач і не бійся нічого, сестро, - ласкаво промовив він. - Чоловік твій, пан Іван, поїхав у Польщу, і будь певна - я не забороню тобі їхати до його, коли ти схочеш.

Пані Виговська з несподіваних радощів знов приникла до Юрасевих жовтих з золотом сап’янців.

- Годі, годі, сестро Оленко… Я не забув давнє - я не твій ворог…

VII

І от удруге сидить Юрась на гетьманстві у Чигирині, там, де сидів і його батько, старий Хмель, до котрого залицялись королі й кесарі, хани й султани, пани й державці цілого світу. І не диво! Не треба було йому, як тому римському Помпеєві Великому тупати об землю ногою, щоби «із землі вийшли легіони»… Досить було йому майнути булавою та крикнути: «Діти! За мною!» - і його обгортали десятки легіонів…

І от ся чарівнича булава тепер його синові дісталась… Химерний Сірко, мабуть, витяг її з свого решета і подарував Юрасеві, а сам, як ото співали колись у пісні:

Стрепенувся та й полинув -

Тільки вітер чубом має…

Треба тепер і Юрасеві майнути тільки чарівничою булавою… Так ні - не та його доля - не батькова доля.

Після того, як Виговський, піймавши облизня з «гадяцькими пактами», п’ятами покивав з Чигирина і Сірко посадив Юрася на гетьманство, Москва послала воєводу Бориса Васильовича Шеремета з великим військом у тогобічну Україну - привернути її під підніжжя його царського пресвітлого величества аж по самі Карпати і по Львів.

З високої високості своєї Шеремет глянув на Юрася і на його гетьманство… Що йому Юрась! Що йому Україна!

- Я пройду, - сказав він Юрасеві на раді, - яко меч Божий аж до Львова, і крикну: «Сидіть, ляхи! Мовчіть, ляхи!» - а самого короля в кайданах приведу у Київ… Готовся, пане гетьмане, бути моїм підручним.

Юрась усміхнувся на такі похвальби Шеремета.

- Я його підручний! - розсердився Хмельниченко. - Він пише у Москву: «Холоп твой государев Борька», а я - «гетьман України рука власна».

Почув се Шеремет і розлютувався.

- Що, гетьман! Хлопець! Сему гетьманові краще гуси пасти, як гетьманувати!

- А, гуси пасти! - прочувши те, заскрипів зубами Юрась.

- Так я ж тебе, холопе, заставлю курчата пасти у кримській неволі! Я тобі, ідоле, заллю за шкуру сала!..

І він залив Шеремету сала за шкуру, та так залив, що двадцять літ Шеремет сидів у кримській неволі і пас не те що татарські курчата, а пас би й поросята, коли б у татар були свині.

Юрась підвів так, що у Чуднова польські жовніри і татари завдали Шеремету такого чосу, що не тільки московське військо у пень порубали, а й самого Шеремета, мов качку на гнізді, живцем узяли і погнали у Крим гуси й каченята пасти - і він пропас їх там - не мало, не багато - двадцять літ… Он якої халепи наробив йому той «гетьманишка».

Після такої халепи Юрасеві нічого іншого не зоставалося, як покивати п’ятами Москві і йти до ляхів…

І от він вже утретє на гетьманстві, тільки з ласки короля…. Під його булавою нові легіони з паном Тетерею і з ханом Нуредином… Юрась вже перебрався з своїми легіонами з правобережної України в-лівобережну і йде брати у Москви усю Гетьманщину від Глухова й Харкова аж по саму Січ…

Ох, стережись, Юрасечку: у Січі сидить Сірко, а в його чарівниче решето…

Ніч давно вже обгорнула землю, а Юрась не спить. Он його легіони, польські й татарські, окопались коло Дніпра… Вранці він поведе їх проти московського боярина Ромодановського та проти московських попихачів - Якима Сомка та Васюти Золотаренка…

- Ромодановський… Ох, москалю! Ти вже не пошлеш мене гуси пасти, як посилав Шеремет, а тепер сам пасе у кримській неволі…

Так міркував, нудьгуючи, Юрась вночі, на березі Дніпра, не глядючи на той бік, на високе правобережжя…

- О, доле моя, доле моя! Яка ти щербата? Десь маленьким, моя мати, в руті мене купаючи, любистків жаліла…

А сон все не йде до його… Не спалось йому сю ніч у розкішному наметі, цю подарував йому його приятель і підручник Нуредин-хан; і от Юрась, тихенько покинувши свій табір, сидить тепер на березі «своєї» ріки - «своєї»… Чи його ж вона?

- Моя, моя! Мій Дніпро і Україна моя… Тільки Галочка… і моя, і не моя… Не моя, не моя!..

Він глянув на той бік Дніпра, на кручі й на скелі… А Дніпро все рине і рине на Низ, до Січі, до Чортомлика, до Сірка, до моря… Там йому і згинути на віки і віки, як гине кожде мале, єднаючись з великим, як гине кожна людина у домовині, кожна хвилина у годині, кожна година і роки, і століття - у вічності…

- А може згине й Україна у великій великості, коли з’єднається з нею… Так і батько казав перед смертю, а потім перед

1 ... 42 43 44 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклятий козак», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заклятий козак"