Читати книгу - "Джеррі-Островик"

Як на собаку, словник Джеррі був величезний. Вони з Наласу могли розмовляти годинами, хоч абстрактних уявлень у їхніх розмовах було дуже мало, та й ті були прості: вони рідко стосувались навіть безпосереднього минулого, а ще рідше — безпосереднього майбутнього. Джеррі не міг розповісти старому ні про Меріндж, ні про «Еренджі», ні про свою велику любов до Шкіпера, ні про те, за що він ненавидить Башті. Так само й Наласу не міг з'ясувати Джеррі ні своєї ворожнечі з родиною Анно, ні того, як він утратив зір.

Практично всі їхні розмови обмежувалися теперішньою хвилиною, хоча могли зачіпати й дещо з найбезпосереднішого минулого. Бувало, Наласу давав Джеррі цілу низку наказів, приміром таких: збігати самому на розвідини, дійти до спального кубла, оббігти його широким колом, далі побігти до другої галявини, де росли плодові дерева, далі навпростець лісом до головної стежки, потім нею в напрямку селища до великого баньяна, а потім малою стежкою вернутись до хатини. І все те Джеррі мав виконати точно, а вернувшися, доповісти. Скажімо, отак: біля кубла нічого незвичайного, тільки недалеко сидить мишоїд; на другій галяві впало з пальми три кокосові горіхи — бо Джеррі вмів без помилки рахувати до п'яти; між другою галявиною й головною стежкою натрапив на чотирьох свиней; на головній стежці спіткав одного собаку, більш ніж п'ять жінок і двох дітлахів; а на малій стежці, що вела додому, помітив какаду й двох хлопців.

Але Джеррі не вмів виповісти Наласу, що в нього на серці й чому він не зовсім задоволений своїм теперішнім життям. Хоч Наласу й був бог, та все ж тільки чорношкірий бог, а не білий. А Джеррі ненавидів і зневажав усіх чорношкірих, опріч Ламаї й Наласу. Цих двох він терпів, а до Наласу навіть почував спокійну й щиру приязнь. Проте полюбити його Джеррі не міг.

В кращому разі це були тільки другорядні боги, і він не міг забути великих білих богів — таких, як Шкіпер і містер Гегін, або ще Дербі й Боб, з тієї самої породи. Вони були якісь не такі, якісь інакші, кращі, ніж усе оце чорношкіре дикунство, серед якого він жив. Вони лишились десь у іншому, вищому світі, в недосяжному раю, що його Джеррі яскраво пам'ятав; він прагнув до того раю, але не знав туди дороги й навіть часом, мавши туманне уявлення про те, що всьому на світі настає кінець, гадав, що той рай міг запасти в остаточне небуття, яке вже поглинуло Шкіпера й «Еренджі».

Марно намагався Наласу здобути любов Джеррі. Старий не мав чим переважити його упереджень та спогадів, хоч і домігся від нього цілковитої вірності й відданості. Джеррі й за цього хазяїна бився б на смерть, та не з таким ревним запалом, як за Шкіпера. А старий і гадки не мав, що серце собаки не все належить йому.

І ось, як один з родичів Анно придумав свою штуку — грубі плетені сандалі, щоб захистити босі ноги від отруєних колючок, якими Наласу відібрав життя трьом їхнім кревним, настав день, коли вони прийшли по його життя. Власне, то був не день, а ніч, глупа ніч, така хмарна й темна, що не можна було розглядіти дерево в себе перед носом. Цілих дванадцятеро їх прийшли на галявину до хатини Наласу, озброєні снайдерами, сідельними пістолями, топірцями, бойовими киями. Дарма що в сандалях, ішли вони обережно, ще боячись колючок, хоча Наласу давно вже їх не розкидав.

Джеррі, що сидів між колінами в Наласу й сонно кивав головою, перший застеріг хазяїна. Старий сидів перед хатиною, як щоночі вже багато років, і пильно прислухався. Коли Джеррі тихо загарчав, він прислухався ще пильніше, але кілька хвилин не чув нічого. Водночас Наласу пошепки спитав у Джеррі, що там таке, й наказав відповідати потиху. А Джеррі гарчанням та чмиханням і всією стенографічною мовою, якої був навчений, повідомив його, що наближається багато чоловіків, більше ніж п'ятеро.

Наласу сягнув рукою по лук, наклав стрілу й застиг, чекаючи. Нарешті й його вуха вловили тихі шелести з усіх боків. Попередивши Джеррі, щоб відповідав тихо, він знову спитав, що там таке. Чуткі пальці Наласу відчули, як наїжачилася шерсть на в'язах у собаки. Той уже читав нічне повітря не тільки слухом, а й нюхом, і знов тихенько повідомив Наласу, що йдуть чоловіки — багато чоловіків, більше ніж п'ятеро.

По-старечому терплячий Наласу сидів нерухомо, аж поки виразно розчув кроків за тридцять від себе, на узліссі, людську ходу. Він натяг лука й пустив стрілу в той бік — і не марно, бо там пролунав здушений зойк. Наласу зразу стримав Джеррі, щоб не біг по стрілу, бо вона влучила, а потім наклав на лук нову.

Чверть години було тихо — сліпий дід сидів, ніби вирізьблений з каменю, а собака аж тремтів з нетерплячки під промовистим дотиком його пальців, але слухався наказу мовчати. Бо Джеррі, як і Наласу, знав, що в довколишній темряві шелестить і підкрадається смерть. Знову почулась тихенька хода — цей раз ближче. Але пущена стріла не влучила. Чути було, як вона стукнулась у дерево, а той, у кого її пущено, квапливо відступив. Хвильку посидівши тихо, Наласу послав Джеррі принести стрілу. Довго й старанно навчаний, Джеррі побіг туди, де вона впала, й приніс її в зубах назад так тихо, що навіть Наласу своїм слухом, багато гострішим, ніж звичайно в людей, не розчув нічого.

Наласу почекав ще трохи, слухаючи, як зступаються зусібіч у кільце його вороги, а потім узяв усі свої стріли і, покликавши Джеррі за собою, нечутно викрався за межі того кільця. Тільки-но вони рушили, як бабахнув снайдер, націлений потемки на те місце, де вони щойно сиділи.

І так сліпий дід із собакою від півночі до світанку успішно відбивались від дванадцятьох чоловіків, озброєних гримучим порохом та страшними, вбійчими грибуватими кулями з м'якого олива. А сліпий оборонявся тільки луком та сотнею стріл. Але вистрелив він не одну сотню разів, бо Джеррі знаходив стріли й приносив йому назад. Наласу дістав велику поміч від собаки, що остерігав його, мавши ще чуткіші вуха, і нечутно кружляв довкола хатини та сповіщав, де нападники підібрались найближче.

Чимало коштовного пороху витратили