read-books.club » Сучасна проза » Консуело 📚 - Українською

Читати книгу - "Консуело"

134
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Консуело" автора Жорж Санд. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 289
Перейти на сторінку:
навчило тебе нічого, і ти, як сліпа, готова кинутися в прірву. Я не допущу цього — я втримаю тебе на краю прірви. Останні десять років ти була єдиною істотою, яку я любив і цінував. Ти не мусиш загинути! Ні, ні, не мусиш!

— Але, друже мій, мені не загрожує ніяка небезпека! Невже ви не вірите мені, коли я присягаюся вам усім святим, що не порушила обіцянки, даної мною матері перед її смертю? Андзолето теж дотримав слова. І якщо я ще не дружина його, то, значить, і не коханка.

— Але варто йому сказати слово, і ти будеш і тим і іншим!

— Так сама ж моя мати взяла з нас таку обіцянку!

— А тим часом зараз, уночі, ти йшла до людини, що не хоче й не може бути твоїм чоловіком…

— Хто вам це сказав?

— Хіба Корилла йому дозволить?..

— Корилла? Але що спільного між ним і Кориллою?

— Ми за два кроки від будинку цієї дівки… Ти шукаєш свого нареченого… Так ходімо за ним туди. Що? Вистачить у тебе на це мужності?

— Ні, ні! Тисячу разів ні! — скрикнула Консуело, ледве тримаючись на ногах і тулячись до стіни. — Не віднімайте в мене життя, шановний учителю, адже я ще зовсім не жила! Не вбивайте мене! Зрозумійте, ви ж мене вбиваєте!

— Ти мусиш випити цю чашу, — вів далі невблаганний старий. — Мені тут належить роль долі. Своєю лагідністю й поблажливістю я породжував тільки невдячних, а отже, і жалюгідних людей. Тепер я бачу: тим, кого я люблю, я маю говорити чисту правду. Це єдина користь, яку може ще принести моє серце, що зсохло від горя та скам'яніло від страждань. Жаль мені, моє бідолашне дитя, що в таку нещасливу для тебе годину немає біля тебе більш м'якого, більш ніжного друга. Але я такий, яким зробило мене життя, я маю впливати на інших, і якщо я не можу відігріти їх сонячним теплом, я мушу показувати їм правду при сяйві блискавки. Отже, Консуело, між нами немає місця слабкості! Ходімо до цього палацу! Я хочу, щоб ти застала Андзолето в обіймах розпусної Корилли. Якщо ти не в змозі йти — я потягну тебе; якщо впадеш — понесу. Коли в серці старого Порпори палає вогонь божественного гніву, сили в нього знайдуться!

— Пощадіть, пощадіть! — закричала бліда як полотно Консуело. — Залиште мені хоч сумнів… Дозвольте ще день… один тільки день… вірити в нього. Я не готова до цього катування…

— Ні! Жодного дня, жодної години! — відрізав старий невблаганно. — Упустивши цю годину, я, мабуть, уже не зможу наочно показати тобі істину, а тим днем, що ти випрошуєш у мене, скористається цей негідник, аби знову засліпити тебе неправдою. Ні, ти підеш зі мною! Я хочу цього, я наказую!

— Добре! Я піду! — мовила Консуело, почуваючи новий приплив любові й сил. — Але піду тільки для того, щоб довести вашу несправедливість і вірність мого нареченого. Ви ганебно помиляєтеся й хочете, щоб і я помилялася разом з вами! Ходімо ж, кате, ходімо, я не боюся вас!

Боячись, аби дівчина не передумала, Порпора схопив її за руку своєю жилавою, міцною, мов залізні обценьки, рукою й потяг у будинок, де жив сам. Тут, провівши її нескінченними коридорами і змусивши піднятися нескінченними сходами, він привів її на верхню терасу. Звідси, понад дахом нижчого й зовсім нежилого будинку, було видно палац Корилли. Він був темний од верху до низу, світилося лиш одне вікно, що виходило на похмурий, безмовний фасад нежилого будинку. Здавалося, що в це вікно нізвідки не можна заглянути, адже балкон, який виступав далеко вперед, заважав бачити знизу. На одному з ним рівні не було нічого, вище ж — лише дах будинку, де жив Порпора, але й із нього неможливо було заглянути в палац співачки. Одначе Корилла не знала, що на розі цього даху піднімався виступ, який утворював своєрідну нішу просто неба. І сюди професор із якоїсь властивої артистам примхи тікав щовечора від собі подібних, аби, сховавшись за широким димарем, милуватися зірками й обмірковувати свої музичні витвори на духовні або ж призначені для сцени сюжети. Таким чином, випадок відкрив професорові таємницю стосунків Андзолето й Корилли; для Консуело теж досить було глянути в напрямку, вказаному Порпорою, щоб побачити свого коханого в обіймах суперниці. Вона негайно ж відвернулася. Порпора, боячись, як би під впливом розпачу їй не зробилося зле, підхопив її під руку і — звідки тільки взялися сили! — майже зніс її на нижній поверх, до себе в кабінет, де поспішив зачинити двері й вікно, щоб зберегти в таємниці вибух розпачу, якого він очікував.

Розділ 20

Але ніякого вибуху не сталося. Консуело сиділа мовчазна й убита.

Порпора заговорив було з нею, але вона зробила знак, аби він ні про що її не запитував. Раптом вона підвелася, підійшла до клавесина, на якому стояв графин з холодною водою, і залпом, склянка за склянкою, спорожнила його. Потім, пройшовшись кілька разів по кімнаті, не проронивши ні слова, знову сіла напроти вчителя.

Суворий старий не зрозумів усієї глибини її страждання.

— Ну що? — сказав він. — Обдурив я тебе? Що ти думаєш тепер робити?

Болісне тремтіння пробігло її немов скам'янілим тілом, і, провівши рукою по чолу, вона мовила:

— Думаю нічого не робити, поки не зрозумію того, що трапилося.

— А що тобі треба ще зрозуміти?

— Усе, адже я зовсім нічого не розумію. Я сиджу тут у вас, силкуюся знайти причину свого нещастя — і не знаходжу. Що поганого зробила я Андзолето, аби він міг розлюбити мене? Яку вчинила провину, щоб він міг мене зневажати? Ви ж бо, звичайно, не можете відповісти мені на це, позаяк я сама, риючись у глибині своєї совісті, не в змозі відшукати ключ до цієї таємниці. О, це щось незбагненне! Мати моя вірила в силу любовного зілля… Чи не чарівниця часом ця Корилла?

— Бідолашна дівчинко! — сказав професор. — Дійсно, тут справа не обійшлася без чарів, але ім'я їм — Марнославство. Діє тут і отрута, і зветься вона Заздрістю. Корилла могла влити в нього цю отруту, але не вона створила його душу, здатну так усмоктувати її. Отрута вже була в порочній крові Андзолето. Зайва крапля її перетворила шахрая на зрадника, невдячного, яким він завжди був, — на клятвопорушника.

— Яке ж марнославство? Яка заздрість?

— Марнославство його в тім, аби всіх перевершити, перевершити й тебе, а скажена заздрість — до тебе, що затьмарила його.

— Та чи

1 ... 42 43 44 ... 289
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Консуело», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Консуело"