Читати книгу - "Стань сильнішим"

У кабінеті запала тиша, аж поки Мануель нарешті не сказав:

— Дякую тобі за ці слова. Я довіряю тобі. Що робитимемо далі?

Ендрю сказав, що, враховуючи витрачений час працівників, гроші і ресурси, вкладені компанією, потрібно усім разом вирішити, продовжувати цей проект чи ні. Сам він голосує за відмову. Мануель також підтримав позицію Ендрю і поглянув на Синтію, менеджера по роботі з клієнтами. Напружені стосунки між Мануелем і Синтією не були секретом, і всі присутні знали, що Синтія може з точністю до цента повідомити, скільки грошей втратило агентство протягом двох місяців напруженої праці над проектом. Синтія нахилилась вперед у кріслі і сказала:

— Я бачила, як вони поводилися з Мануелем учора. Я голосую за бісову відмову.

Решта команди погодилася, одностайно проголосувавши за відмову.

Ендрю розумів, що це рішення матиме для репутації компанії не лише фінансові наслідки. Дуже незвично зайти так далеко в процесі відбору проекту і відмовитися від конкурсу. Але це був ризик, який він сам, команда і власники агентства приготувалися нести. Під час розмови з клієнтом, у якій Ендрю пояснював своє рішення, він не звинувачував представників компанії-клієнта за їхню поведінку під час презентації, але натомість узяв на себе відповідальність за неточну оцінку затрат і часу. Декілька місяців опісля йому зателефонували з підрозділу брендінгу тої компанії, запитуючи враження про досвід співпраці. Ендрю здалося, що компанія намагалася зрозуміти причини своєї репутації як важкого партнера. Цього разу він докладно розповів про зіткнення корпоративних культур і поведінку представників компанії, яку вважає непрофесійною.

Ендрю і його колеги розповіли мені, що того дня, коли вони вирішили відмовитися від проекту, дещо змінилося. Ендрю вважав, що це пов’язано з тим, що Мануель і Синтія об’єдналися, аби захистити команду. Його колеги погодилися, що це був важливий момент, але вони також сказали, що готовність Ендрю визнати свою помилку і вибачитися піднесла усім дух. Вони обоє підкреслили, що рівень довіри, поваги і гордості у колективі після цього випадку злетів до небес.

Ендрю сказав:

— Ми працювали разом. Ми впали разом. Ми разом видряпалися нагору. Це змінює людей.

Розпізнавання

Ендрю чітко розпізнав момент свого падіння на арені. Він відчув біль і провину за те, що не втрутився, побачивши, що до його талановитої команди непоштиво поставилися під час презентації, яка була такою важливою для них. Його допитливість спонукала не стільки до питання «Що я відчуваю?», як до питання «Що мені робити далі?».

Осмислення

Ендрю сміявся, розповідаючи мені, що, на його думку, він склав найкоротшу БПЧ в історії — одне речення з двох слів: «Я невдаха». Коли я запитала його, що саме він усвідомив під час осмислення цього випадку, щоб зуміти перейти від «Я невдаха» до «Я припустився помилки», він сказав: «Мені довелося прий­няти провину, сором, страх, перфекціонізм, відповідальність, довіру і, звісно, невдачу. Я можу поблажливо поставитися до інших людей, але я невблаганний до себе. Повернення довіри до себе — ось що стало для мене вагомою частиною осмислення».

Осмислення сорому та перфекціонізму

Різниця між соромом і провиною залежить від того, що ми говоримо самим собі. Сором акцентує увагу на суті людини, а провина — на її поведінці. Це не просто семантика. Існує величезна різниця між «Я припустився помилки» (провина) і «Я невдаха» (сором). Перше — це визнання недосконалої людської натури. Друге — вердикт власному існуванню.

Завжди корисно пам’ятати, що, коли за кермом перфекціонізм, сором опиняється на пасажирському сидінні поруч. Перфекціонізм — це нездорове прагнення. Він не запитує: «Як я можу стати кращим?» Він запитує: «Що подумають люди?» Коли ми розмірковуємо над своїми історіями, корисно запитати себе: «Чи було в цій історії щось таке, що змусило мене відчути себе так, наче я відкрив іншим, що я не той, ким хочу виглядати в очах людей? Чи не почав розпадатися мій картковий будиночок удавання / запобігливості / досконало­сті / демонстрування / доведення?»

Ті з нас, хто бореться з перфекціонізмом, можуть легко уявити собі ситуацію, подібну до тієї, у якій опинився Ендрю, одну з тих, коли ми озираємося назад і думаємо: «Я зациклився на тому, аби довести, що я можу, замість того, щоб зробити крок назад і подумати, чи повинен я це робити і чи насправді цього хочу».

Інший спільник сорому — це порівняння. Над моїм столом висить фотографія басейну, де я плаваю, яка нагадує мені про контроль над порівняннями. Я написала під знімком: «Залишайся на своїй доріжці. Порівняння вбиває творчість і радість». Як на мене, плавання приносить потрійну користь для здоров’я — це медитація, терапія і фізична вправа водночас, — але лише тоді, коли я залишаюся на своїй доріжці, зосередившись на диханні і пульсі. Проблеми починаються, коли я намагаюся син­хронізуватися з іншим плавцем, водночас із ним відштовхуючись від борту, тому що тоді я починаю порівнювати нас і змагатися. Кілька місяців тому я так намагалася не відставати, що ледве не пошкодила обертальну манжету плеча. Повірте мені, порівняння висмоктує з життя творчість і радість.

Якщо наша історія містить сором, перфекціонізм або порівняння і ми відчуваємо себе ізольованими або «гіршими, ніж…», потрібно задіяти дві стратегії, які, на перший погляд, абсолютно суперечать здоровому глузду. Ми повинні:

1. Поговорити із собою так само, як говоримо з тими, кого любимо.

Так, ти зробила помилку. Ти людина.

Ти і не повинна робити це точнісінько так, як це роблять інші. Виправлення помилок і відшкодування заподіяних збитків допоможе. Ненависть до себе — ні.

2. Звернутися до людини, якій ми довіряємо — до того, хто заслужив право почути нашу історію і здатний відреагувати співпереживанням.

Друга стратегія особливо ефективна, тому що сором не зможе вижити, якщо в ньому зізнатися. Він квітне на ґрунті секретності, мовчання і осуду. Якщо ми можемо поділитися своїм досвідом сорому з кимось, хто співпереживатиме, сором не виживе. Ми ділимося своїми історіями, навіть своїми БПЧ, аби з’ясувати, що відчуваємо і що викликало ці почуття, і це дозволяє нам побудувати глибші, сенсовніші взаємини із самими собою і близькими друзями.

Ендрю звернувся до товариша, поділився своїми переживаннями, отримав співчутливу відповідь і сповнився рішучості пробачити собі те, що зазвичай пробачає іншим. Існує мільйон варіантів поганого закінчення цієї історії і лише один варіант щасливого закінчення — подолання сорому.

Осмислення провини та відповідальності

Якщо висловитися науковими термінами, то провина — це форма гніву, використовуваного для звільнення від дискомфорту або болю. Комбінація сором — провина дуже поширена, тому що ми розпачливо прагнемо позбутися мук сорому і вважаємо звинувачення інших найшвидшим рішенням. Якщо, наприклад, я зненацька згадаю, що проґавила важливий дзвінок у справах, то іноді можу зірватися, накричавши на свою дитину, студента або підлеглого. Я завжди кажу: «Коли нам соромно, ми не придатні для споживання. І ми стаємо особливо небезпечні для людей, над якими маємо якусь владу».

Це не мусить бути щось значне: звинувачення дієве і для подолання легкого дискомфорту. Ви запізнюєтеся на роботу і не можете знайти сорочку, яку хочете одягнути, отож кричите