Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

образ Катерини – символічне узагальнення народу, що бореться за щастя трудового творчого життя. Шевченко крізь гру випадковостей проник у глибини народного життя й виділив із складної дійсності, осмислив і висвітлив у широкому плані трагедію зіткнення гуманізму з антилюдяністю, трагедію страждань простих людей від безсердечності та жорстокості пануючого класу. Шевченко, справжній демократ і гуманіст, стояв на сторожі закріпачених мас. Щоправда, ліризм віршів, чарівна безпосередність авторського співчуття героям, безперечно, пом’якшували соціальний антагонізм у зображенні життя.

Але твердий реалізм поета, живе відчуття сучасності штовхали його до шукання шляхів подолання й усунення цієї критичної суперечності. І душею, і змістом своєї поезії 60-х років Шевченко зробив заклики до революційної перебудови життя.

У поемі «Марія» (1850) – визнаному шедеврі творчості Шевченка – реалістичне трактування відкрило поетові широкий простір для іносказання про майбутню долю жінки в історичному процесі.

У цій поемі, а також у вірші «Така, як ти, колись лілея» (1851) Шевченко змалював образи жінок – проповідниць «святого слова (правди) на землі».

Думка Шевченка про високий революційний подвиг жінки була в ті роки не стільки підсумком життєвих спостережень, скільки передбаченням історичного майбутнього. Жінок-подвижниць Шевченко міг бачити в декабристах116, а жінки-революціонерки прийшли пізніше – в 70-х роках. Марія змальована як стійка провісниця революції. В критиці відзначалось, що Марія жадібно ловить слова про волю для всіх людей. Вона створює з них ціле вчення, наставляє сина.

Критика останнім часом схильна бачити в поемі відгук книжки Л. Фейєрбаха «Сутність християнства» (1841), яку добре знали представники західної та російської революційної демократії. Свого часу книжка ця була однією з стежок, що підводила до марксистської філософії. «І можна думати, – писав акад. О. І. Білецький, – що при своїй незвичайній чулості до прогресивних ідей доби Шевченко зумів розшукати цю стежку».

Поетична переконливість та глибокий історичний зміст передбачення участі жінок у революційному русі дали підстави І. Франкові 1881 р. твердити, що український поет «на загальнолюдській канві рисує картини тиранства та боротьби за правду, рисує високий, аж до наших днів ледве достижимий ідеал жінки-матері».

Багатьох письменників Заходу хвилювала тема страждань і загибелі жінки від звірячої злоби міщанства або від злиднів, на які прирікав капіталізм тих, хто переступав брехливі закони його моралі…

А. В. Луначарський простежив паралелі в змалюванні нещасних жінок у Шевченка й письменників Франції початку ХХ ст. та ще яскравішу паралель знаходить він у зіставленні Шевченка з романом Горького «Мати». «Квінтесенція тих почувань, які Максим Горький поклав в основу своєї «Матері» – вже висловлена Шевченком у його великому поясненні євангельської родинної драми. Марія і Христос – це мати й син, герої і мученики правди. Тут Шевченко більш ніж будь-коли творить вічне й вселюдське, бо відноситься до величавої символіки».

Незламний борець проти соціального й національного гноблення народів

4

Перейдемо до іншої проблеми, яка здобула загальноросійський відгук. Це сміливе проголошення Шевченком в епоху царського деспотизму ідеї дружби народів, рушійної сили історії, яка підносить передове людство.

Правильний погляд Шевченка на тогочасне становище народів Росії, скутих ярмом царського самодержавства, і спілкування з кращими людьми 40-х років, з передовими представниками російської, української, білоруської та польської громадськості переконали Шевченка, що гноблення народів – загальне, і викликали в нього палкий протест проти існуючого ладу. В чудовій поемі «Кавказ» (1845) Шевченко яскраво, стисло й виразно засудив царизм і піднісся до ідеї об’єднання всіх народів Росії для боротьби проти спільного ворога – самодержавства.

А тюрм, а люду!.. Що й лічить!

Од молдаванина до фіна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

Ця геніальна ідея увійшла в політичний кодекс діячів загальноросійського визвольного руху й була підхоплена революційною демократією 60-х років. Чернишевський у статті «Национальная бестактность» (1861), характеризуючи тогочасне становище в країні, послався на цей афоризм Шевченка.

Поряд з убивчим викриттям царизму в поемі звучить симфонія світлої людської любові до поневолених народів Кавказу, мотиви дружньої симпатії до бідної саклі й черствого шматка чурека, гімн захопленого схиляння перед святою свободою, зневаженою й окраденою царськими «милостивцями».

Шевченко в поемі славить доблесті народів Кавказу й провіщає світле майбутнє борцям за визволення. Запоруку цього він бачить в єднанні народів.

Оспівуючи єдність народів як оплот свободи й щастя, Шевченко створив у тій же поемі образ безсмертного Прометея – символ народної могутності й свободи. Поетові близькі й зрозумілі були слова Пушкіна, звернені до Міцкевича, – «про ті часи грядущі, коли народи чвари відметуть й з’єднаються в одну сім’ю велику». Але Шевченко поглибив політичний зміст цього заповіту Пушкіна й виступив від імені пригноблених і поневолених царизмом народних мас прямим викривачем самодержавства, його політики.

Гнівна й нещадна інвектива на адресу царизму, що прозвучала в поемі «Кавказ», – це не лише усвідомлення невтішної дійсності. Це «прорив» у майбутнє, це й безприкладний виклик царизму, який порушив безпросвітний морок нестерпного гніту. Це подвиг поета, бо, за влучним висловлюванням П. Г. Тичини, вміти «за всіх сказать, за всіх переболіти» душею – є героїчне діяння поета.

Шевченко – противник реакційного панславізму, ідеолог і співець демократичного майбутнього слов’янства

5

Творчий геній Шевченка завжди дивився вперед. А в сучасному він умів роздивитися, зрозуміти й виділити найважливіше й значне. В середині ХІХ ст. гострою міжнародною проблемою стояло слов’янське питання. У ті роки кипіли пристрасті й теорії слов’янофілів, які мріяли про об’єднання слов’ян під егідою царя, стикались з протиставленими їм по глядами демократично настроєних людей 40-х років.

Шевченко, розвиваючи гуманістичну традицію декабристів, проголосив у поемі «Єретик» (1845) ідею єдності слов’ян на основі вільного братерства й рівноправності у вигляді демократичної федерації, ідею, що її обстоював революційно-демократичний табір того часу.

Не погоджувався Шевченко й з панславізмом кирило-мефодіївців, які суперечливо розв’язували слов’янське питання то як федеративний союз, то як монархію, підтримувану релігією.

Неясну мрію про щасливе єднання слов’ян, яка намітилась у «Гайдамаках» («Нехай житом, пшеницею, як золотом, покрита, нерозмежованою останеться навіки – од моря до моря – слов’янськая земля»), він доповнив побажанням про припинення міжусобиць між слов’янами й кликав мудрого вождя з середовища слов’ян, щоб «погасить пламеннник раздора и слить воедино любовию и братством могущественное племя». Не зовсім чітку формулу – «Нерозмежована слов’янськая земля» – Шевченко замінює в поемі «Єретик» поетичним образом багатоводного моря, куди зливаються «слов’янськії ріки».

Плідну ідею декабристів, вільну від націоналістичного розбрату, від протиставлення культури Заходу слов’янам, Шевченко поєднав з близькою Бєлінському теорією вільного й рівноправного слов’янського союзу. В своїй концепції він виходив з можливості використання єднання слов’янства для