Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

України доведено, що здобували тоді переважно нестадних копитних тварин (благородного оленя, козулю, лося, тура, кабана та ін.), які були основним джерелом постачання їжі, шкір, сухожиль та інших виробничих матеріалів, а також палива. Поряд з копитними тваринами мезолітичні мисливці в значно меншому обсязі полювали на хутрових тварин (лисицю, песця, зайця, куницю, лісового кота тощо). Такий склад промислових тварин зумовлював перехід первісних громад від загоно-облавного до індивідуального мисливства, який супроводжувався розпадом великих пізньопалеолітичних громад і розселенням окремих сімей по долинах малих річок та ярів.

Проте склад промислових тварин в різних природно-ландшафтних зонах не був цілком однаковим. Так, у ранньому мезоліті степової зони переважно полювали на дикого коня, гидрунтинового осла, сайгака, а в лісостеповій і лісовій зоні Подністров’я, Прикарпаття та Волині основними промисловими об’єктами залишалися північний олень та кінь. Мисливством на цих стадних тварин частіше всього продовжували займатися невеликі угруповання із кількох сімей. Із зникненням північного оленя, гидрунтинового осла, та із зменшенням стад сайгаків, мисливство на всій території України наприкінці мезоліту набуває переважно індивідуального характеру.

Загалом цей вид промислу, безсумнівно, був надійним джерелом постачання продуктів харчування. Однак згодом удосконалення мисливської зброї, засобів і навичок полювання та поступове зростання щільності населення призвели врешті-решт до зменшення кількості промислових тварин, що, в свою чергу, спричинило зменшення харчових ресурсів та необхідність пошуку нових джерел їхнього постачання. Тому збільшується передусім доля збиральництва, яке значно ускладнюється. На поселеннях помітно зростає кількість кам’яних знарядь для обробки рослинних продуктів харчування — зернотерок та макогонів. За поданням палеоботаніків, на мезолітичних поселеннях для приготування їжі широко використовувалися насіння рослин різних трав (лободи, спориша, вики та ін.).

Знахідки кістяних гарпунів, гачків та блешень з кременю поряд із залишками кісток риб на мезолітичних поселеннях свідчать про поступове зростання тоді частки рибальства. Так, у Криму ловили вирезуба, лосося, форель, голованя, судака, сомів; у степовій зоні — вирезуба, сома, окуня, плотву; на Середньому Подністров’ї та у Карпатах — щуку. Не виключено, що мезолітичне населення широко використовувало і різного типу загородження, а також сіті, кошулі, волокуші і бродаки.

Модель харчування мезолітичного населення, розроблена сучасними дослідженнями, в своїй основі складається із збалансованого співвідношення продуктів усіх життєдайних промислів: мисливства, збиральництва та рибальства. Здебільшого це насамперед мисливська здобич, як найбільш калорійна та приваблива, поряд із нею чільне місце посідали продукти збиральництва, які до того ж забезпечували потребу людини у вуглеводах та крохмалі, яких бракувало м’ясній їжі. На думку С. М. Бібікова, широке розповсюдження рослинних страв наприкінці мезоліту спричинило виникнення першого посуду для їхнього приготування. Цілком ймовірно, що спочатку первісні люди використовували як посуд панцирі черепах, знайдених біля вогнищ на багатьох мезолітичних поселеннях.

Зробимо деякі підсумки короткого огляду господарської діяльності населення. Як зазначалося, подальший розвиток мікролітичної техніки сприяв у мезоліті широкому розповсюдженню досконалої мисливської зброї, передусім лука і стріл. Досконале мисливське оснащення разом з індивідуалізацією та інтенсифікацією мисливства, а також зростанням щільності населення і помітним зменшенням промислових тварин, спричинили кризову ситуацію в мисливському господарстві. Під час пошуку шляхів виходу з цієї кризи на території України склалися два напрями в подальшому розвитку господарської діяльності: у північному регіоні простежується помітна інтенсифікація збиральництва та рибальства зі збереженням значної долі мисливства; у південному — складаються передумови для становлення відтворюючої економіки.

Глава 4

Суспільний устрій

Вище було зазначено, що можливості відтворення соціально-економічних стосунків за даними археології вкрай обмежені, однак не настільки, щоб взагалі відмовитися уявити собі ймовірну структуру мезолітичного суспільства. Вивчення соціально-економічних структур первісних громад у сучасній археології спирається на багато чинників, основним серед яких є рівень розвитку продуктивних сил, екологічні обставини, характер розселення, структура поселень та господарсько-побутових комплексів. Однак, зважаючи на це, необхідно ще зауважити, що достовірність реконструкцій передусім залежить від досконалості відтворення природного оточення та повноти дослідженості пам’яток регіону. Не виключена можливість використання палеоетнологічних моделей, без яких у деяких випадках взагалі неможливо обійтися, однак такі моделі ніяк не можна механічно переносити на минувщину.

Основою соціального упорядження мисливсько-збиральницького суспільства у мезоліті, як і за часів палеоліту, залишалася первісна громада, структура якої тоді зазнала незначних змін. Вона була природно усталеним колективом людей (у багатьох випадках родичів), які добували засоби до існування, мали свої норми споживання, розподілу та взаємостосунків у виробничій, побутовій та соціальних сферах. Як і у пізньому палеоліті, громада залишалася базисом виробництва, незважаючи на те що саме виробництво стало більш індивідуалізованим.

На думку багатьох дослідників, на початку мезоліту завершилося формування малої патріархальної сім’ї. Розміри малих сімей мали залишатися такими, як і у пізньому палеоліті (5—7 чоловік), або дещо зменшитися. Останнє залежало від екологічної ситуації і зумовлювалося, насамперед, рухомістю ранньомезолітичного населення з його перерозподілом між новими природно-кліматичними зонами. Залежно від соціальних та екологічних обставин з таких сімей формувалися різночисельні і різнотипові первісні громади. Найчастіше вони складалися з родичів по чоловічій лінії. Однак це було необов’язково.

Джерельна база раннього мезоліту вкрай бідна. І все ж, на нашу думку, на її основі можливо провести попереднє відтворення структури суспільства цього періоду.

Нагадаємо, що поселення різного ступеня збереженості досліджені у всіх природно-ландшафтних зонах. Всі вони становлять поодинокі стоянки з невеликою кількістю археологічного матеріалу. Навіть у гірському Криму на стратифікованих пам’ятках поселення раннього голоцену репрезентовані тонкими прошарками з незначною кількістю інвентарю.

Повернемось ще раз до матеріалів практично повністю досліджених поселень Білолісся та Вязовок 4а і зробимо деякі розрахунки та спостереження.

Уздовж берега річки Сарата на поселенні Білолісся знайдено залишки чотирьох жител, кожне з яких мало площу в межах 12 м2. Вірогідно, що тут мешкало 4 малих сім’ї, а вся громада в такому випадку складалася приблизно з 20—25 чоловік. Такою або трохи меншою була громада, яка залишила три житла на поселенні Вязовок 4а (15—20 чоловік). Судячи з матеріалів інших ранньомезолітичних пам’яток, можна припустити, що вони теж були засновані громадами невеликих розмірів (15—25 чоловік).

На поселенні Білолісся знайдено залишки від утилізації семи тварин (двох турів, чотирьох коней, одного сайгака). При збалансованому харчуванні за нормами споживання первісних мисливців м’яса утилізованих тварин мало вистачити громаді, яка меншала на поселенні, десь на півроку. Структура вогнищ, жител та всього поселення дає підстави вважати, що громада проживала тут з ранньої весни до пізньої осені. Житла поселення Вязовок 4а навпаки інтерпретуються дослідниками як зимівники.

Планіграфічний аналіз розподілу залишків мисливської здобичі поміж мешканцями жител довів, що туші забитих тварин розподілялися між всіма господарсько-побутовими комплексами, що, очевидно, слід пов’язувати з колективними способами