Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Чому ж такий страшний тепер став?

А ти ж було речами і очами

До мене небо прихиляв

І цілував-заціловував до нестями.

Цілуй мене!

Бо цілуватиму тебе!

(Обіймає його).

Ой! Уста твої холодні і німі!

Чого?

Не стало кохання

Зарання…

Хто відняв його?

(Одвертається).

Ф а у с т

Ходім! За мною! Люба, схаменись!

Люблю тебе стократне, як колись,

Молю тебе, за мною лиш іди!

М а р ґ а р и т а

(обертається до нього)

Хіба це ти? Чи це ж і справді ти?

Ф а у с т

Це я! Ходім!

М а р ґ а р и т а

                   Ти з мене пута зняв

І знов мене в обійми взяв.

Чого ж мовчать у тебе жах і гнів?

Чи знаєш ти, кого це ти звільнив?

Ф а у с т

Ходім! Ходім! Тікає ночі мла!

М а р ґ а р и т а

Рідну неньку з світу я звела,

Втопила рідне дитя.

Твоє й моє було в нім життя.

Твоє… Це ти? Чи, може, ні?

Дай руку мені! То це не вві сні?!

Люба, мила рука! — Ой, вона ж вогка!

Обітри! Здається, мов

То кров.

Боже! Кого ти заколов?

В піхви сховай свій меч,

Не супереч!

Ф а у с т

Що було — те пройшло, тому край!

Мене не карай!

М а р ґ а р и т а

Ні, будь живий і цілий,

Мусиш упорать могили;

Готуй для кожного ямку

З самого ранку.

Матері — кращу містину,

Поруч із нею — сину,

А мені — чуть в стороні,

Недалеко од рідні!

А дитинку мені по праву грудь,

Більш там нікому не бути! —

Тебе до серця горнути,

То було щастя — повік не забуть!

Але його вже більш не вернути,

Порив мій до тебе чимсь ніби скутий,

Ніби ти хочеш мене відштовхнуть;

А все ж — це ти, і добрий, як завжди.

Ф а у с т

Ти ж бачиш, це я. Іди ж, іди.

М а р ґ а р и т а

Куди?

Ф а у с т

На волю.

М а р ґ а р и т а

Коли нас жде там вічний дім,

Тоді ходім, ходім!

Піду я в тихий той куток,

І далі — ні на крок…

Ти йдеш?

О Гайнріху, коли б і я могла…

Ф а у с т

Ти можеш, аби хіть!

             Глянь, двері вже відкриті.

М а р ґ а р и т а

Нема мені надії на цім світі —

Впіймають скрізь, куди б я не втекла!

Ой тяжко-важко ходить попідтинням,

А ще до того з нечистим сумлінням…

Ой тяжко-важко в чужині блукати

І щогодини ждать розплати!

Ф а у с т

Я лишусь з тобою!

М а р ґ а р и т а

Облиш! Облиш!

Дитя рятуй скоріш!

Туди, туди,

Під гору йди,

Понад ручай,

І прямо в гай,

І до ставка,

Де кладочка…

Витягай, витягай!

Воно ще виринає,

Воно ще б'ється!

Рятуй! Рятуй!

Ф а у с т

Отямся! Чуй!

Один лиш крок — і вільна ти!

М а р ґ а р и т а

Коли б нам мимо гори пройти!

На камені там моя мати сидить,

Аж жах шибає мною!

На камені там моя мати сидить,

Хитає головою!

Ні, вже не кива… — ой, важка голова…

Спить — не проспиться, жива — нежива…

Спить, щоб ми вдвох раювали.

Щасні ті хвилі бували!

Ф а у с т

Як ні впросити, ні вблагати,

То мушу силоміць узяти.

М а р ґ а р и т а

Пусти! Я насильства не буду терпіть!

Кинь мене, мов убивця, душить!

Все ж я робила тобі самохіть.

Ф а у с т

День уже дніє! Мила! Мила!

М а р ґ а р и т а

День! Правда, що день! Останній день настає,

Це буде весілля моє!

Гляди ж, не кажи, що вже в Ґретхен ти був!

Бідний мій віночку!

Прощай, прощай!

Ми зустрінемось, чекай,

Тільки не в таночку.

Кругом народу — аж загуло,

Площі й вулиць мало.

І враз тихо стало.

Ударили в дзвін, зламали жезло[120],

Волочать мене на плаху,

Руки зв'язавши назад.

Натовп здригнув від жаху —

Змахнув сокирою кат…

Ввесь світ, як німа могила!

Ф а у с т

Ой нащо мене мати родила!

М е ф і с т о ф е л ь

(на порозі)

Швидше! Бо тут вам хвилина остання.

Годі вагання й словами змагання.

Коней моїх здригання

День провіщає близький.

М а р ґ а р и т а

Хто це, хто це такий?

Він! Він! Прожени!

Чого він прийшов сюди з глибини?

По мене!