Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Так і минали дні — мовчазні, наповнені фальшивим спокоєм. Лея вже вміло вдягала усмішку, відповідала на жарти, торкалася його руки так, ніби нічого не сталося. В душі вона не змирилася. Ні. Її розривало зсередини. Але вона навчилася з цим жити — мовчки, ніби носила в собі таємницю, яку ніхто не мав права знати.
І ось настав день, якого вона підсвідомо боялася, але якого уникнути не могла — час повертатися додому, у свою країну. Чемодан стояв у кутку кімнати, непомітно зібраний, ніби й не для розлуки. І хоча вона ще була поруч — в думках вона вже пакувала не речі, а почуття. 

Вона щиро вірила, що відстань допоможе. Що, поїхавши додому, зможе розібратися з собою, з тими думками, які гризли її зсередини. Леф переконувала себе, що ця пауза — шанс. Можливість відпустити біль, стерти з пам’яті ті повідомлення, ті слова, які не були для неї.
І хоча серце стискалося від кожної думки про розлуку, а сльози тихо спадали на подушку ночами, вона продовжувала повторювати про себе, як мантру: "Я скоро повернуся. І все буде гаразд." Вона годувала себе цими обіцянками, бо інакше — не витримала б.
Дівчина дивилася у вікно автобуса, дозволяючи вітру гратися з пасмами її волосся.
В серці ще жила надія — зовсім скоро вона знову буде поруч із ним.
Вона не знала лише одного: що ця дорога назавжди змінить усе.