Читати книгу - "Українське письменство"

приладжуючи для своїх потреб манеру попередніх українських прозаїків. Проте він був остільки значний, що допоміг Коцюбинському перейти від Солонини до Раїси Левицької, від програмово побутових трактувань до трактувань психологічних, оживити (нехай і не цілком) свої писання новими методами розповіді та опису.

В сфері ідеологічних концепцій найбільше заважили для Коцюбинського чеховські «Мужики» з їх сателітами, тобто оповіданнями, що обертаються круг тієї ж теми і доповнюють «Мужиків» окремими сценами та спостереженнями. Народницький погляд на село, як на величезний резервуар народного духу та побутової своєрідності, що проказував українській прозі певні етнографічні ухили, — поволі зношується, потребуючи корективів. Соціалістична критика суспільства, що показала соціально-економічне розшарування села, зосередила увагу на інших образотворчих («изобразительных») задачах, іще не прокидала собі стежки до красного письменства на Україні російській. І тут тверезий реалізм чеховських «Мужиків» — нехай виявився він тільки епізодично — послужив Коцюбинському певну службу, одірвавши його від традиційних освітлень і підготувавши в ньому майбутнього автора «Fata morgana».

Відіграв ролю Чехов і в формальних шуканнях Коцюбинського. Його пейзажі, його ліричні кінцівки, ритмічні особливості його фрази великою мірою визначили стилістичну фізіономію «Лялечки». Але в цій царині український письменник виявив найбільше відпорної сили. Стилістичні тенденції Чехова показалися для нього не цілком приймовними — лишили на його манері слід скороминущий і не влилися кінець кінцем у річище його стилістичних шукань та здобутків.

1929

Лесь Мартович (1871—1916){184}

Серед галицько-українських повістярів, що починали свою роботу в 90-х рр. XIX століття, найбільшою славою користуються Лесь Мартович, Василь Стефаник та Іван Семанюк (Черемшина). Всі вони родом з однієї околиці, з того кутка Галичини, де вона межує з Буковиною; всі селянські діти, всі одного приблизно віку і навіть учитися почали всі в одному місці — в Коломийській польській гімназії. Письменницький хист у їх неоднаковий, та й неоднаково виявляється (хто, як Стефаник, майстер малювати темні сторони життя і перетворювати оповідання на маленькі драми; а хто, як Мартович, найбільше має нахилу до жартівливих та карикатурних образків), але всі три переважно цікавляться селянським життям, добре знають вдачу і мову західноукраїнського селянина з Підгір’я та з карпатських верховин. Та й недарма найстаршого з них літами — Леся Мартовича названо колись доктором хлопістики, тобто ученим мужикознавцем.

Ім’я письменникове Лесь є скорочене Олексій. Батько його звався Семеном і був громадським писарем у селі Торговиці Городенського повіту. Людина розумна та чесна, старий Мартович на зароблені по панських економіях гроші купив собі ґрунт — 15 моргів (7 десятин) поля, побудувався, завів сад, пасіку і став, як на галицьке безземелля, господарем не з останніх. На селі він користався авторитетом. Стефаник розповідає, що село Торговиця під час виборів до сойму ніколи не голосувало за польського шляхетського кандидата.

Вирісши під доглядом розумного батька, Лесь Мартович був відданий до Коломийської гімназії р. 1882-го (народився він 12 лютого 1871 року). Гімназіальний його товариш Василь Стефаник згадує, що вчився Лесь добре, хоч коло науки дуже не упадав, а цікавився більше українським школярським гуртком та його бібліотекою, а потім, у старших класах гімназії, — політикою. Через конфлікти з шкільним начальством він і мусив перейти до іншої гімназії — Дрогобицької. Було те р. 1890-го.

1890 рік — дуже важливий у громадському житті Галичини; то рік організації радикальної селянської партії. Заснували її молодші приятелі Драгоманова — Михайло Павлик, Іван Франко та інші, люди, що їх недавно переслідували за їхні соціалістичні переконання, і мету поставили вони перед собою таку: «Нести в народні маси свідомість їх економічних, політичних і національних інтересів, прояснювати ті інтереси публіцистично та боронити їх». «Нова партія, — згадував Франко в своїй книзі «Молода Україна», — що з натури речі мала бути хлопською, була заснована без участі хлопів. Але засновники мали в собі стільки запалу, стільки віри в свої ідеали і стільки критичного зрозуміння того, що робилося навколо них, що не сумнівалися в успіху розпочатого ними діла. І справді, заснування радикальної партії сталося початком небувалого у нас (тобто в Галичині) досі руху в народних масах. Віча, яких раніш було одно-двоє в році, тепер ішли раз за разом у різних повітах… В народні маси кидано не чувані досі гасла — загальне голосування, свобода друку, податкові та аграрні реформи… Серед селян появилися прекрасні бесідники (промовці), що поривали масу до ентузіазму; назва радикал, радикальна партія приймалися серед народу».

До того руху пристав і молодий Мартович. Ще гімназистом, у сьомій класі він перервав на якийсь час науку, прочувши, що починаються вибори, і подався на села аґітувати, дарма що це коштувало йому цілого року навчання.

По гімназії, здобувши матуру (свідоцтво про закінчену середню освіту), Мартович записався на правничий факультет, спочатку Чернівецького, а потім Львівського університету. Учився він довго — перешкоджала громадська та журнальна робота — і, скінчивши науку, довгий час не міг здобути докторського ступеня, що давав йому право відчинити власну адвокатську канцелярію. Жив він з канцелярської роботи по інших адвокатах та з праці по часописах, один час був редактором радикальної газети «Громадський голос».

Ще на шкільній лаві, в пору його захоплення «політикою», розпочалася його літературна робота. Василь Стефаник свідчить, що гімназистом Мартович списував цілі гори паперу та що всі ті ранні його твори погоріли при якійсь сільській пожежі. Р. 1889-го він написав новелу «Рудольф». Її заголовок підказаний леґендами про ерцгерцога Рудольфа,