Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

кілометрів. Якщо викрадачам пощастить і вони проїдуть без заторів, то за годину можуть бути тут. Так міркував Дід. На його щастя, в будинку був спостережний пункт із моніторами, а по периметру на вулиці — приховані камери. Техніка дещо застаріла, але в робочому стані. Коли Галя показала йому це і знову побігла в туалет, Дід вийшов на вулицю, вивчив усі підходи і напрямки руху зовні, бо мало уявляв, що відбувається за межами будинку і як він розташований щодо доріг і підходів.

Але коли Галя, вкотре повернувшись з туалету, подивилася на зброю, що лежала на журнальному столику у вітальні, і зібралася знову «до вітру», він таки перехопив її й мало не сильцем примусив випити кілька чарок горілки. Тільки після того вона взяла себе в руки і її перестало бити у нервовій лихоманці.

«Игорь» не забарився з’явитись десь через півтори години. Він приїхав на машині Романа, зупинився навпроти гаража і якийсь час по GPS на мобільному звіряв адресу. Дід, за допомогою камер спостереження, пересвідчився, що він приїхав один, наблизив на одній з камер зумер настільки, щоб роздивитися пику викрадача. І подумав, що її власник не надто обтяжений інтелектом. Та й одягнений у типовий «прикид» хлопця із промислової зони Донецька. Саме так Сергієві чомусь спало на думку. Дорогий спортивний костюм ще нічого не означав, але видавав гопника з головою. Кант кепочки, здавалося, намертво відбився у нього на чолі так, що навряд чи допомогла би і пластична операція. І-і-і, — о диво! — на ногах під спортивні штани він таки взув їх (!) — туфлі типу монки[95] з пряжками, явно куплені в підземному переході на перетині проспекту Гурова та вулиці Артема в Донецьку.

Нарешті пересвідчившись, що він дістався до потрібного місця, «гість» сторожко пішов до дверей. Відшукав ґудзик дзвінка і невпевнено подзвонив. Сергій миттю опинився біля входу. Галя, за його наказом, з глибини вітальні запитала: “Qui est là?”[96]. «Ето я, Ігарь, от Рамана», — почулось з-за дверей.

Сергій відчинив двері. Безпечний гонець увійшов і тут же отримав руків’ям пістолета по загривку. Сергій зачинив двері. Галка перелякано скрикнула.

Удар був сильним, але не смертельним. «Ігарь» змахнув у повітрі руками, випустивши мобільний. Телефон упав на паркет і проїхався по ньому до ніг Галі. Вона з викоченими очима глянула на гаджет так, наче це граната, яка ось-ось зірветься. Алкоголь миттю вивітрився у неї з голови. Посильний упав на коліна, його скрутило, мов від удару електрикою і він безвільно перевів перекошений погляд на Сергія. Дід кинувся до нього.

— Де Роман? — запитав, приставивши до носа противнику дуло браунінга і пильно вдивляючись ворогу у точку над переніссям.

Той покосився на пістолет і навіть якось трішки смикнувся, наче плануючи поборотися за життя, але не зміг поворухнутись. Удар досвідченого бійця його паралізував. Галка, дивлячись на це, просто з горла приклалась до пляшки горілки.

— Тебе відпустить через кілька хвилин, — пояснив гінцеві Сергій. — Ти зможеш потихеньку рухатись. Ходити зможеш уже ввечері. Координувати рухи тільки завтра. Ти не боєць. Але говорити можеш. Якщо не будеш говорити, я зроблю так, що ти залишишся паралізованим на все життя. Якщо далі будеш мовчати, я прострелю тобі одне коліно, потім друге, потім один за одним лікті… Будеш говорити?

Він кивнув, його очі були наповнені жахом.

— Я не все понимаю… — сказав, — что вы мне говорите…

— Ты сам откуда?

— Ростов… — він все ще не міг второпати, що з ним відбувається і чому не може поворухнути навіть кінчиками пальців?!

— Про колени и про локти все понял? Понял, что можешь выжить?

— Это понял, да…

— Я тебе обещаю, — дивлячись в очі посильному запевнив Сергій, — что все отпустит и вернется в норму. С тобой все будет хорошо. Не паникуй и делай все, что я тебе скажу. Если ты не будешь меня слушать, ты превратишься в овощ. Понял? Ты будешь делать все, что я скажу?

— Да, — панічно закліпав Ігор.

— Роман где?

— В своей квартире.

— Кто с ним?

— Васька Лом, из Харькова.

— Оружие у него есть?

— Он сам оружие. Из «Оплота»… — чомусь похвалив «колегу».

— Кто вас послал?

— Это к Ваське, он ведет дела. Я простой боец.

— Ты должен отзвониться, когда приедешь на место? Вы договаривались о системе подачи сигналов, в случае провала?

— Нет, у нас не должно быть провалов. Тупые хохлы ничего не поймут, а если и поймут, то засцут. Они сцикливые…

— Ты ведь помнишь, — він взяв його голову в руки і продовжував дивитись Ігорю в очі, речитативом пояснюючи: — если хочешь жить, сделаешь, что я скажу. Если нет… ну, ты помнишь…

— Да…

— Что ты должен был сделать?

— Телку привезти с документами…

— Зачем ее?

— Для страховки. У нее доляха[97] в бизнесе Жалия.

— А ее подружек?

— Убрать…

Сергій порився по його кишенях і знайшов ніж, кілька обрізків шнурків, мабуть, для того, щоб зв’язати «парикмахершу» і «манікюршу».

— Нормально так? — перевів погляд на Галку, котра вже ставала сміливою і закусувала черговою булочкою. Здається, з корицею.

— Та ніхуя собі, — тільки й сказала вона, емоційно покивуючи.

— Дай телефон, — наказав їй Сергій, показуючи на мобілку гінця.

Вона подала, фривольно продефілювавши перед носом у паралізованого противника. Дід відкрив телефонну книжку і одразу помітив слово «LOM». Показав Ігорю пальцем, той сказав: «Ага». Сергій набрав номер, увімкнув голосний зв’язок і приклав слухавку йому до одного вуха, пістолет до потилиці і твердо впер дуло в черепушку. Галя відійшла подалі від потенційного напрямку польоту кулі.

Коли Лом взяв трубку, Ігор сказав:

— Девку взял с документами, все норм. Везу ее на хату.

— Давай бегом! И пиццу по дороге какую-нибудь купи, жрать хочу, погибаю!

— Понял!

Сергій кілька разів ляпнув Ігоря по щоках долонею. Той почав потихеньку приходити до тями. Відчув ступні, пальці ніг і cпробував звестися. Але руки геть не слухались. Сергій допоміг йому піднятися з колін і встати на ноги. Та ноги чомусь були настільки слабкі, що важко було зробити навіть крок.

— Тебе будет тяжело, — примовляв Сергій, — но ты сможешь ходить. Главное, слушайся, что я тебе говорю, и ты выживешь. А теперь поехали.

Вони втрьох вийшли з дому, сіли в машину і рушили до Сен-Дені. При цьому Сергій наказав Ігорю сідати на заднє сидіння, а Галі