Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

Доктор Тесла дивився вичікувально. Стенулося плечима.

— Що це таке?

— Інтерферограф. Погляньте.

Поглянулося. Інстинктивно скерувалося цівку на вікно, в напрямку Сонця й уральського краєвиду, — але то був не телескоп, прилад не наближав пейзажів, не показував узагалі нічого, крім простої низки кораликів світла, що бігла по діаметру лінзи. Тло, натомість, залишалося суцільно чорним.

— Ну й?

— А пам’ятаєте, що ви казали про Царство Криги? «Так, так. Ні, ні».

— Це скоріше передчуття… Крига… Люті живуть у світі двозначної логіки. Тобто — якщо живуть.

— Ви це вивчаєте?

— Математика, логіка, ну, так, вивчав.

— Тож ви мені самі скажете, чи можна це розглядати як свого роду доказ.

— Що?

— Світло, — він сів, відновлюючи симетрію. — Я почав цим цікавитися після перших дослідів зі спалювання сполук тунґетиту. Чим, властиво, є тьмітло? Темрява — це відсутність світла — як темрява може в и п е р т и світло? Як вона може відкидати тіні, які є світлом?

— Забавка для салонних спіритів.

— І це теж. А однак…

Поклалося цівку на столик. Вона котилася між келишками.

— Ви вірите в такі речі, докторе? Ворожіння, ясновидіння, викликування духів? Тут, у Європі, цим і далі захоплюються теософи, розенкройцери, гностики, окультисти від Рудольфа Штайнера, зрештою, ви бачили, як розважається княжна, — бачили?

Він потер кістлявого носа, вперше виказуючи сум’яття.

— Не плутайте мене з Едісоном, я не конструював телефону для розмов із покійними. Мене називають Чарівником, Wizard, оскільки неуків легко засліпити, але з дитинства я був людиною науки. Людиною науки, яка розуміє, як багато явищ наука ще не осягнула. Коли я гостював у Королівському Товаристві в Лондоні, я мав нагоду ознайомитися із доказами передачі думок. Лорд Релей показав мені фотографії ектоплазми, що матеріалізується. Дружина сера Вільяма Крукса здивувала мене обізнаністю у мистецтві левітації. А багато корисного натхнення я запозичив із розмов із Свамі Вівеканандою про ведичну космогонію.

… Я не знаю усіх властивостей тьмітла. Що б там не було, я не займаюся тим, чого не можу побачити, виміряти, описати. Це, — він вказав на інтерферограф, — простий прилад, що складається зі скелець, двох перегородок із прорізами й фільтра. Інтерференція світла є доказом, що світло являє собою хвилю, — що воно є хвилею, було очевидно з часів Максвелла, після дослідів Юнґа. Водночас, очевидно, що світло складається з окремих молекул, що мчаться уперед із певною енерґією. У тисяча вісімсот дев’яносто шостому, коли справжній фурор зробили тіньографи Вільгельма Рентґена, я особисто провів багато експериментів, під час яких струмені часток світла вдаряли в тонкий диск, надаючи йому свого імпульсу. Через кілька років згодом цю проблему представив у квантовій теорії доктор Айнштайн. Немає, отож, сумнівів у тому, що на цьому найбільш базовому рівні реальности існує суперечність: світло водночас є і не є хвилями, є і не є молекулами. Якби воно було тільки молекулами, то ми б побачили в інтерферографі дві яскраві плями — місця, де промені проходять через дві щілини. Але, позаяк світло є також хвилями, вони інтерферують і накладаються одна на одну; там, де амплітуди додаються, воно світліше, а там — хоча для цього ефекту немає задовільного пояснення, — де вони нівелюються, ви маєте розриви лінії. Lichtquant у тому самому місці є, а водночас і нема, той само Lichtteilchen є і тут, і там. Хіба це логіка Арістотеля? Це заперечення логіки Арістотеля! А ми ж бачимо це на власні очі.

Ще раз піднялося цівку.

— Усе правильно.

— Будь ласка, візьміть його собі, — він кивнув головою, коли завагалося. — Будь ласка, його легко виготовити за схемою Білле, потрібен тільки фільтр, придатний для сонячного світла, й точні виміри щілин. Поглянете в інтерферограф, коли ми приїдемо на місце.

Доктор Тесла подав замшевий футляр. Покрутивши ще апарат у руці, його сховалося до кишені.

— І що я тоді побачу?

Він посміхнувся. Сягнувши до сумки, він цього разу відкрив її сталеві щелепи якнайширше. Енерґійно смикнувши — аж піджак йому напнувся на спині й під матеріалом зарисувалися кістляві лопатки, аж біла хустка осунулася з шиї, і над тугим комірцем показалися чорні синці, неґативні відбитки товстих пальців Юрія-душителя, — він витягнув на столик барилкуватий пристрій із дерева й металу. В останню мить врятувалося від розчавлення келишки.

Доктор Тесла прикріпив з одного боку барилка корбу з ґумовою ручкою, з іншого боку встромив у невеликий отвір кабель, що закінчувався крижлізним кільцем. Масивну основу пристрою було виконано з темного дерева, в неї було вґвинчено залізні обручі й планки, на які спирався корпус, а в ньому, наче в підвішеному поземно кошику щільного плетива, було замкнуто диски, циліндри, стрижні, дротяні котушки та стальні кільця.

Відставилося келишки. Придивившись зблизька, зауважилося посередині дерев’яної платформи латунну табличку з елеґантним ґравіруванням:

Teslectric Generator

Tesla Tungetitum Co.

Prague — New York 1922

— Що це таке?

— Теслектрична динамо-машина. Конструкція подібна до конструкції ґенератора змінного струму, але замість магнетів я використав чистий тунґетит, а намотка з цинкового крижліза.

— Чистий тунґетит! Ви думаєте, щось подібне може виявитися прибутковим?

Його очі заблищали — тепер він тішився, мов дитина, складалося враження, що той кістлявий старий за мить потре руки й підстрибне у кріслі.

— Тут виникає не електричний струм, дорогий пане, не струм!

— А що?

— Інша сила. Вона вільно перетікає у деревину, в численні студіні крижліза, в рослини й тварини, у кристалічні структури. Є ґатунки крижліза з високим умістом вуглецю — як-от ґрафітовий кріокарбон, — які після підключення до цієї темної енерґії емітують тьмітло. На цьому засновано мій патент пітьмівки; його вже придбали кілька сибірських заводів. Натомість неконтрольований викид теслектрики призводить до раптового зниження температури. Цар постачив мені досить тунґетиту, я міг доволі експериментувати. Я уже знаю, що тут годі безпосередньо послуговуватися правилами старої фізики, отой «теслектричний потік» поводиться інакше, ніж електричний струм, — але й не цілком подібний до перетікання рідини. Він ллється, ллється і ллється; є такі начиння, предмети, матеріали, яких він, здається, ніколи не заповнить по вінця, він тече безконечно.

… Й у такому приміщенні, де вивільнено теслектричну енерґію, — якщо потім поглянути в такому приміщенні в інтерферограф, то ми не побачимо розтягнутого пасма світліших і темніших плям, а лише дві самотні крапки світла.

Якусь мить не розумілося, що він насправді сказав. Потім вхопилося келишок і вихилилося решту коньяку. Сягнулося за другим. Чи то рука тремтіла, чи потяг вібрував, заїжджаючи на уральський перевал?

Нікола Тесла спостерігав посміхаючись.

Чорти вхопили усю симетрію.

— Це… — Відхаркнулося. — Це сильний засновок.

Він