Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

Але в одну мить в тому напрямку з’явилися щільні чорні точки.

,

Ренд поспіхом одягла обладунки і поспішила на вершину міської стіни. Зброєносці проводжали його до краю зубців. Він підняв руку, щоб зупинити шум навколо себе, а потім підняв монокуляр у руці. Те, що він побачив, було білим трикутним вітрилом, і воно мало не засліпило йому очі. Він вилаявся собі під ніс і опустив очі. Срібна дубова емблема на вітрилі сяяла на сонці, і тут він побачив елегантний білий корпус ельфів.

—

Флот диких ельфів —

Ренд зітхнула і відклала монокуляр. Там не менше трьохсот кораблів, а це армія в тридцять тисяч чоловік. Елеранта збожеволіла?

. —

Елеранта, про яку він згадував, природно, мала на увазі королівство диких ельфів. Він ще раз глянув, щоб переконатися, що у нього немає галюцинацій. В цей час у Білому місті вже лунали тривожні дзвони, і кораблі зовні почали заходити в гавань. Ренд глянула на гавань і припустила, що гавань буде закрита приблизно через півгодини. Він озирнувся. Він був просто маленьким капітаном, і він не міг приймати ніяких рішень з цього приводу. Він передав монокуляр своєму заступникові, а потім сказав зброєносцеві: Ідіть і повідомте Далекого Орла і Володаря Міста, і нехай вони вирішать. Якщо ельфи налаштовані серйозно, Біле місто не зможе втриматися. Треба негайно шукати підтримки в інших міст —

.

Сторож у паніці глянув на нього, а потім затремтів, коли він узяв мідний жетон і спіткнувся вниз по сходах.

—

Погляньте на той корабель — раптом зброєносець показав у бік моря і закричав.

.

Ренд озирнулася і побачила легкий човен, що виходив з флоту диких ельфів і наближався до Білого міста на надзвичайно великій швидкості.

.

Це месенджер.

.

Вони послали гінця.

?

Чого хочуть ельфи?

Розпочався новий місяць. Всі, продовжуйте в тому ж дусі,

1020

Розділ 1020

,

Брендел відчував себе так, наче щойно пережив давній сон. Сон складався з незліченної кількості уривчастих образів. Образи промайнули перед його очима один за одним, як тиха річка. Минав час, і він переживав один світ за іншим у трансі. У першому світі він був напівсонним і напівсонним. У кімнаті стояло багато високих і красивих людей. У них було чорне волосся і золоті очі. Вони були одягнені в мантії. Зліва мантії були червоними, а праворуч чорними. На декольте був темно-золотистий комірець. На мантіях був уроборос. Всього їх було одинадцять. Один з них ступив уперед і простягнув руку, щоб торкнутися його повік. Перстень згорнутого змія на його вказівному пальці сяяв сріблястим світлом.

Перше, що він побачив, це темні стіни та підлога, які були вкриті ґратчастою мережею, що використовується для передачі магічної сили. Він був схожий на верхній ярус вежі. За межами круглої зали стояли дванадцять чорних кам’яних стовпів. За стовпами було море золотих хмар. Височезні будівлі стояли посеред моря хмар. Вдалині Сонце Перкіна випромінювало на горизонті вічне післясвітіння.

Ці красені розмовляли між собою, але не видавали жодного звуку. Це було схоже на німе кіно. Час від часу вони малювали в повітрі яскравий символ, а потім інші кивали головою, ніби погоджувалися. З вуст цих людей Брандо нарешті виділив слово, яке він міг зрозуміти сучасною мовою Круса.

—

Товариство правди —

.

Картина швидко стала фрагментарною і тьмяною. На другому світі Брандо відчув, що став біженцем у вигнанні. Красивих будівель навколо нього вже не було. Він був у заціпенінні, слідуючи за невідомим кланом. Велетенські звірі тягнули дерев’яні вози на Великих рівнинах. Озираючись назад, небо все ще було вкрите золотими хмарами. Він невиразно бачив тінь високої вежі на хмарах. А над небом падали незліченні метеорити, тягнучи за собою довге полум’я. Вони вдаряються об землю навскіс, залишаючи спалах на горизонті.

.

Але був лише один образ, який справив на нього глибоке враження.

,

Величезний дракон огорнув половину неба, розправивши крила з півдня Великих рівнин аж на північ, перетинаючи обрій. Його вигнута шия була схожа на величезну вежу на вершині хмар. Його величезна голова дивилася в землю, його золоті очі блищали. Вона була наче величезна тінь у хмарах, що панувала над усім небом і землею. Однак з-за хмар здіймався промінь смарагдово-зеленого світла. Він був схожий на зірку, яскраво сяяла на небі, вказуючи прямо на серце дракона.

Потім друге зображення зникло, як пісок на вітрі. Потім з’явився третій світ, який складався з серії розбитих образів. Іноді йому здавалося, що група людей у чорних шатах несе його через гори, вкриті темними хмарами. Іноді йому здавалося, що він поклоняється жертовнику, що височіє під золотим сонцем, з незліченною кількістю віруючих. На вівтарі стояв велетень, оточений блискавкою. Потім він побачив людину в червоному халаті, яка вколола палаючу намистину в тіло чудовиська. Зойк чудовиська сколихнув небо і землю.

. -,

Він бачив, як створювалася незліченна кількість таких монстрів. Більшість з них були вбиті відразу, але невелика кількість з них втекла в ліс і стала монстрами. Вижили чорняві, золотоокі істоти, схожі на людей.

.

Потім зображення знову потьмяніло.

У цей момент Брандо раптом зрозумів, що це процес народження Міірн. Деякі люди намагалися використовувати Кров Божу для відтворення божественного народу, і вони були похідними від цього експерименту.

Зрозумівши це, його розум поринув у глибокий сон. Цей сон, здавалося, зайняв ціле століття. Коли Брандо знову прокинувся, він ще не розплющив очей, але вже відчув слабкий аромат квітів на вітрі. Коли він розплющив очі, то вже був у вишуканому дворику. Подвір’я було схоже на сон: вічнозелена весна, тихо співали солов’ї, а в тіні дерев ховалися білі, як слонова кістка, різьблені стовпи.

Ліворуч і праворуч стояли ельфійські охоронці зі срібними алебардами в руках. Оточена натовпом, срібноволоса ельфійська дівчина підняла спідницю і підійшла до нього. Вона вклонилася йому і сказала: Добрий день, королівська сестро.

Брандо на мить був приголомшений, і ці образи розвіялися, як пісок на вітрі.

Потім він почув сердитий голос. Як ти смієш зазирати в мою пам’ять!

Це речення було схоже на розрив дірки у всьому сновидінні, через що світ сну був повністю роздроблений, і це різко розбудило Брандо. Він розплющив очі. Перше, що потрапило йому в поле зору, була зелена зелень, з уривчастим золотистим світлом, що злегка пливло в зеленому полі. Коли він побачив його трохи чіткіше, Брандо виявив, що це була тінь дерева, яке злегка погойдувалося вдень.