Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"

— Я… це… просто не очікувала.

— Ти не кохаєш того гада, правда? Ти з ним просто так.

— Не смій лізти в моє життя, — засичала Марта.

— Марто…

— Досить, — вона перебила його, — я йду. Бачу, з тобою все нормально, — вона різкими рухами одягала своє пальто, — і не забудь витягти скло з рани, — грюкнувши дверима, дівчина пішла геть. Лише на вулиці вона відчула, що шалено палають щоки. Але чи від злості, чи від чогось іншого. В голові Марта раз за разом прокручувала слова Назара і не могла в це повірити. Як після декількох років вічних скандалів та сварок він знов наважився сказати, що кохає її. І це вже без будь-якої угоди чи договору. Дівчина намагалась дістатися до своїх почуттів щодо цього, але після всіх останніх подій всередині була лише порожнеча. В важких думках Марта не одразу почула, що дзвонить телефон. Це був Дмитро.

— Алло, — вона намагалась говорити максимально невимушено.

— Ну нарешті, — його голос був відчутно злим, — куди ти пропала? Я вже почав хвилюватися.

— Вибач, — Марта втомлено провела рукою по обличчі, — стільки справ, що я просто й присісти не могла. Мама в лікарні, з цим іще купа турбот. Так втомилася, що заснула і зовсім нічого не чула, — вона казала перше, що приходило в голову, але брехнею це не вважала. Бо Марта справді дуже втомилася як фізично, так і морально.

— Моя ж ти дівчинка, — голос Дмитра став лагіднішим, — давай я заїду за тобою? Повечеряємо в мене, випʼємо вина. Я зроблю тобі масаж. 

— Було б непогано, — страждально вимовила дівчина, бо це все справді було те, чого вона так хотіла: поїсти, розслабитись і поспати.

— Тоді чекай мене ввечері. Сподіваюся, ти нікуди не зникнеш. Знову.

— Чекатиму, — коротко відповіла і закінчила розмову.

Потім вирішила таки подзвонити до сестри і поговорити про їхню нову проблему. Рита виявилась у квітковій крамниці, тому Марта швидким кроком відправилась туди. 

— Привіт, — привіталась старша сестра, яка щось записувала у свій блокнот.

— Привіт, — відповіла Марта і натягнуто посміхнулась, — не людно сьогодні?

— Та ні, трохи клієнтів було. Але не багато, — вона закінчила писати, сховала ручку між сторінки і голосно закрила блокнот.

— Злишся?

— Ще й як, — Рита зіскочила зі стільця і підійшла до сестри, — ти тільки уяви, як довго вона це все приховувала? Жила з цим, як ні в чому не бувало. Рідних доньок поділила на кохану і…

— І ненависну, — додала Марта.

— Ну я не хотіла казати таких слів, — вона важко видихнула.

— Не турбуйся, це мене би не образило. Бо все життя я відчувала від неї тільки холод та якусь зневагу. Ніякого материнського тепла чи любові. Я завжди шукала це в собі, думала, що роблю не так, чому постійно засмучую її. А все ж вийшло навпаки. Проблема була в ній самій. В цій дурнуватій жінці, яка не навчилась відпускати своє минуле.

— Після того, як ти пішла, вона і зі мною не захотіла розмовляти. Сказала, що як би вона мене не любила, але я розчарувала її, — Рита знизила плечима, — тепер я там жити теж не хочу. Буду шукати собі житло.

— Не шукай, — різко сказала Марта, — тобто… давай жити разом? Мені буває так сумно у своїй квартирі.

— Я не хотіла тебе турбувати. Ти ж зараз… у стосунках. А я буду лише заважати.

— Не будеш. Не хвилюйся, — коротко відповіла дівчина, — тому чекаю тебе в себе.

— Дякую, — Рита посміхнулась і обійняла сестру. 
Дівчата ще деякий час попрацювали, а потім за Мартою приїхав Дмитро та забрав до свого будинку. Всю дорогу він щось розповідав їй, але Марта була повністю замкнена в собі, обдумуючи ранішню ситуацію. Що може Назар вирішив просто її розіграти і подивитись на реакцію. Вона вважала це повною дурнею, бо він сам же казав їй, що більше не має почуттів і хоче розлучення. 

— То що скажеш? — почула Марта від Дмитра.

— Що? — вона хитнула головою, бо зовсім не слухала чоловіка.

— З тобою все нормально? Ти сьогодні якась дивна. 

— Так. Так, просто… там з матірʼю чергові проблеми. Постійно думаю про це.

— Ох та не думай, — він обійняв її, бо авто вже зупинилось біля його будинку, — з нею все буде добре. Міцна жіночка.

— Ага. Ти як ніколи правий.

Вони зайшли до будинку і Марта відчувала дивні емоції. Сьогодні їй зовсім не хотілося тут бути. В будинку було для неї якось холодно, хоча все як раніше. Поруч був радісний Дмитро, який діставав з паперового пакета пляшку вина і замовлену в ресторані їжу.

— До речі, — заговорив він, — не знаю, чи вже казав тобі, але… твій колишній чоловік більше не працює з нами.

— Тобто? — Марта вдала, що вперше про це чує, — це ж була робота його мрії.

— Не всім мріям дано здійснюватися, — Дмитро відкоркував пляшку, — останнім часом він був якийсь сам не свій. Взагалі не працював. Батько дав йому останній шанс, ну і він звичайно скористався ним прекрасно.

— Але? — вона примружила очі.

— Але була малюсінька деталь, де він прорахувався. І я це використав проти нього. 

— Це тому в тебе такий щасливий настрій?

— Можливо. Тепер не буду кожного дня бачити цю тупу пику.

— Що він тобі зробив? — щоб відволіктися, вона відірвала декілька ягід винограду.

— Нічого. Він справді був хорошим працівником, але… Він був твоїм чоловіком. Торкався тебе. Жив з тобою. Обіймав… короче. Мені не хотілося працювати разом з ним. Лише одна думка, що колись ви цілувались викликає в мене агресію.

— І це… все? — Марта відверто здивувалася, — і через це ти звільнив його?

— Кохана, давай не будемо вже про це говорити, — Дмитро розлив вино по келихах і протягнув один їй, — я хочу цей вечір провести лише з тобою, насолодитися тобою. Без розмов про роботу, сімʼю чи тупих колишніх.

Дмтро обійняв її і почав цілувати в шию. Раніше від такого Марта б отримувала неймовірну насолоду, але зараз не відчувала жодної приємності. Якось дуже різко їй стало огидно і не хотілося жодних дотиків від чоловіка. Не було зовсім ніякого бажання знаходитися тут, поряд з ним. Хотілося якнайшвидше втекти.