Читати книгу - "Вальс на прощання"

— Це я! Франтішек! Мене тобі нема чого боятися! Мені можеш відчинити!

Ніхто йому не відповів.

Коли він виходив, воротар уже прокинувся.

— Ружена вдома? — запитав його Франтішек.

— Її з учора ще не було, — відказав той.

Франтішек вийшов надвір. Здаля він побачив Кліму, який заходив до курортного закладу.

3

Зазвичай Ружена прокидалася о пів на шосту. І сьогодні спала вона не довше, хоч так добре заснула. Вона встала, вбралася й навшпиньки увійшла до сусіднього покою.

Бертлеф лежав на боці, він глибоко дихав, і чуб його, що так дбайливо був зачесаний удень, тепер скуйовдився й крізь нього просвічував голий череп. Уві сні лице його здавалося ще дужче сірим і старим. На нічному столику стояли пляшечки з ліками, що нагадали Ружені лікарню. Та це її не турбувало. Вона дивилася на нього, і в очах її стояли сльози. Ніколи не мала вона такого чудесного вечора, як напередодні. Її охопило химерне бажання впасти перед ним навколішки. Вона не вчинила цього, але нахилилася й делікатно поцілувала його в чоло.

Надворі, підходячи до купальні, угледіла Франтішека, який відразу кинувся до неї.

Ще вчора ця зустріч збурила б її. Хоч вона і була закохана в сурмача, Франтішек багато означав для неї. Разом із Клімою він становив нерозлучну пару. Один уособлював повсякдення, інший мрію; один хотів її, інший не хотів; одного вона уникала, а іншого бажала. Ці чоловіки визначали сенс існування один одного. Коли вона вирішила, що завагітніла від Кліми, то не вилучила зі свого життя Франтішека; навпаки, до того рішення підштовхнув її Франтішек. Поміж тими двома чоловіками вона перебувала, наче поміж двома полюсами; вони були як північ і південь її планети, й ніякої іншої вона не знала.

Але того ранку вона зненацька збагнула, що то не єдина населена планета. Зрозуміла, що можна жити без Кліми і без Франтішека; що немає ніякого сенсу поспішати; що ще є доста часу; що можна дозволити розумним і зрілим чоловікам випровадити її з цього краю, де так швидко старіють.

— Де ти була цієї ночі? — напав на неї Франтішек.

— Не твоє діло.

— Я був у тебе. Тебе не було вдома.

— Тебе нітрохи не стосується, де я була вночі, — відтяла Ружена і, не обертаючись, переступила поріг курортного закладу. — І не ходи за мною. Я забороняю тобі.

Франтішек лишився стояти перед водолікарнею й, оскільки всеньку ніч він ходив і ноги в нього боліли, сів на лавці, звідки міг спостерігати за входом.

Перестрибуючи через сходинку, Ружена піднялася на другий поверх і ввійшла до просторої приймальної зали, де попід стінами стояли лави і фотелі для пацієнтів. Кліма сидів коло дверей відділу, де вона працювала.

— Ружено, — схопившись зі стільця, сказав він і розпачливо глянув на неї, — благаю тебе. Благаю тебе, будь розсудлива! Я піду туди з тобою!

Страх його був голий, у ньому й сліду не лишилося від тієї любовної демагогії, до якої він стільки зусиль докладав усі дні.

— Ти хочеш здихатися мене, — відказала йому Ружена.

Він перелякався.

— Та не хочу я здихатися тебе, навпаки! Я хочу зробити це, щоб ми були ще щасливіші разом!

— Не бреши, — сказала Ружена.

— Ружено, благаю тебе! Якщо ти не підеш, це буде справжнісіньке лихо!

— Хто тобі сказав, що я не піду? У нас іще три години. Зараз заледве шоста. Можеш спокійно йти до своєї жінки і досипати!

Вона зачинила двері перед самісіньким його носом, вбрала білий халат і сказала сорокарічній медсестрі:

— Мені треба піти о дев’ятій. Можеш заступити мене на годину?

— То ти все ж таки дала себе умовити? — докірливо запитала та.

— Ні. Я закохалася, — сказала Ружена.

4

Якуб підійшов до вікна і відчинив його. Він думав про блакитну пігулку і не міг повірити, що справді віддав її напередодні тій незнайомій дівчині. Дивився в небесну блакить і вдихав свіже повітря осіннього ранку. Світ, що його він бачив крізь вікно, був нормальний, спокійний, природний. І тоді той випадок із медсестрою раптом видався йому безглуздим і неправдоподібним.

Він узяв слухавку і набрав номер купальні. Попросив до телефону медсестру Ружену з жіночого відділення. Довго чекав, потім у слухавці пролунав жіночий голос. Йому відповіли, що медсестра Ружена зараз у басейні і не може розмовляти. Він подякував і поклав слухавку.

Його охопило величезне полегшення: медсестра була живою. Пігулки з тюбика треба було вживати тричі за день, звісно ж, вона ковтнула одну вчора увечері й одну вранці, тож давно вже проковтнула Якубову пігулку. Раптом усе йому видалося цілком зрозумілим: блідо-блакитна пігулка, що він носив у кишені як запоруку своєї свободи, була обманкою. Друг дав йому пігулку ілюзії.

О Боже, як це міг він не подумати про це досі? Він знову згадав той день, коли попросив у друзів отруту. Тоді він саме вийшов із в’язниці, й зараз, із віддалі стількох літ, зрозумів: для тих людей його прохання видавалося театральним жестом, що мав на меті привернути увагу до страждань, яких йому довелося зазнати. Але Шкрета без вагань пообіцяв дати йому те, що він просив, і за кілька днів приніс лискучу світло-блакитну пігулку. Та й навіщо було йому вагатися й умовляти Якуба не робити цього? Він учинив набагато мудріше, ніж ті, що відмовили йому. Ото й дав він йому дешеву ілюзію спокою і певності, та ще й став його другом завдяки цьому.

І як же це жодного разу йому це не спало на думку? Тоді йому видалося трохи дивним, що Шкрета дав пігулку, яка мала вигляд фабричного виробу. Він знав, що Шкрета як біохімік має доступ до отрут, проте не розумів, як це він міг орудувати промисловими верстатами, що штампують пігулки. Але тоді він ні про що не питав. І хоч сумнівався у всьому на світі, у ту пігулку вірив як в Євангеліє.

Тепер, коли його охопило таке величезне полегшення, він вдячний був другові за той обман. Він був щасливий, що та медсестра жива і що вся ця безглузда пригода була тільки жахіттям, лихим сном. Проте на цьому світі ніщо не триває довго і вслід за хвилями полегшення, що потроху згасали, почав лунати слабенький голос жалю.

Ото вже гротеск! Пігулка, яку він носив у кишені, кожному його крокові надавала театральної врочистості