Читати книгу - "Ідеаль, або На поміч, пардон"

Бернаром Арно можна водитися, а з Романом Абрамовичем — ні. Росія не володіє монополією на скороспілі статки, які набули за допомогою держави. Франсуа Піно своїм успіхом зобов’язаний владі не менше, ніж Михаїл Ходорковський. Та останній сидить у радіоактивній сибірській в’язниці в Краснокам’янську — п’ятнадцять мільярдів доларів не стали йому в пригоді. До речі, у 1989 році ми зустрічалися з Ходорковським «У Кастеля» і в «Палетті». Він здійснював тоді імпорт комп’ютерів разом з Мішелем Леборнем, моїм давнім приятелем по нічних походеньках. Відкривши на вулиці Морне офіс «Менатепа», Ходорковський їздив Парижем на «порші», та ми дивилися на нього з погордою, як на російського ведмедяку. За тої пори в Парижі було менше росіян, ніж зараз. Ще там вештався Едуард Лімонов, що співпрацював з «Ідіот інтернешнл». Мені нелегко звикнути до думки, що ті нечисленні росіяни, з якими я знався у 80-ті роки, потрапили за ґрати за непокору Путінові, якому, крім усього іншого, належать чотири відсотки акцій «Газпрому» (тобто чотири відсотки від трьохсот мільярдів доларів, полічіть самі, я не дуже знаюся в математиці, та й жити ще хочеться). Пам’ятаю Михаїла Ходорковського, в окулярах у тонкій металевій оправі, з симпатичним обличчям радянського ботаніка, він сидів перед келихом білого вина на терасі кав’ярні на вулиці Сени. Не дуже солодко йому шити капці у виправній колонії ЯГ-14/10 від 22 вересня 2005 року. А ото не треба було фінансувати опозиційні партії («Яблуко» і Союз правих сил), хоч відколи це стало злочином? Ніколи не вірте тому, що пишуть у газетах: мовляв, Росія стала демократичною країною… Наші з вами держави подібні: кожна по-своєму оплакує безповоротно втрачене минуле, адже, спробувавши перейти на ринкову економіку, вони зіткнулися з гіркою дійсністю. Росія і Франція пов’язані між собою, бо і там, і там економіка регулюється державою, хоч вдають, ніби економіка вільна. Підприємці, що значно залежать від державних замовлень, володіють основними ЗМІ, так воно вже у нас ведеться. У Франції голова будівельної компанії Мартен Буїґ придбав перший канал телебачення, виробник винищувачів Арно Лягардер потроху скупив «Каналь+», виробник «Міражів» Серж Дассо примудрився придбати «Фіґаро». В Росії «Газпром» прибрав до рук щоденну газету «Ізвєстія» і всю її медіа-групу, сталевий магнат Алішер Усманов хапнув газету «Комерсант». Що ж стосується, Романа Абрамовича, то він зрозумів натяк після справи Ходорковського і вирішив не сваритися з Путіним, тож продав свою компанію «Сібнєфть» «Газпрому» і не виступав. Ліпше лежати в гамаці на палубі яхти, ніж на нарах у в’язниці.

Пам’ятаю, як хвалькувато розбалакував «нувориш» Сергій.

— Ви, французи, такі, як українці: любите свободу, та лише за умови, що через неї не зростуть ціни на газ.

— Ох, обережніше, Франція — дуже багата країна.

— Де ж пак! Дівчата, ви чули? Геллоу! Октаве, отямся, у мене є для тебе дуже цікава новина: Франція — МАЛЕНЬКА ВБОГА КРАЇНА! Я ось назву тобі три заможні держави: Росія, Китай, Індія, второпав? Ви, французи, вважаєте нас злидарями, а самі по вуха в боргах. Золотовалютні резерви нашого Центробанку можуть у п’ять разів покрити дефіцит вашого бюджету. Незабаром настане наша черга давати вам милостиню: ми вже достроково погасили двадцять три мільярди доларів боргу Паризькому клубові й незабаром викупимо всі авіабудівельні концерни та медіаголдинги. Ще хтозна, чи залишимо ми вас у раді директорів, я особисто не певен цього, та, з другого боку, мені подобаються ваші лисі дідугани з їхніми додатками до прізвищ, такі непогано будуть вимальовуватися на екрані мого «БлекБеррі пірл»… Гаразд, нехай уже, ми не всіх вас викинемо, кількох збережемо для позірності…

Не дуже я захищав мою батьківщину. Може, і справді Франція померла, як і всі інші комуністичні країни.

— Від 1998 року ВВП Росії зростає на 6,8 відсотка щороку.

— Авжеж, але пересічна тривалість життя чоловіків скоротилася на три роки. Пияцтво, бійки, вбивства, автомобільні катастрофи… у 2004 році Росія втратила вісімсот тисяч осіб, це кількість мешканців такого міста, як, наприклад, Марсель. Звісно, бізнес-клас в «Аерофлоті» набагато розкішніший, ніж в «Ер Франс», та ваша агресивна держава не хоче ділитися заробітками на експлуатації надр, і ви не народжуєте дітей.

— Тим-то і багатіємо!

— Із чеченцями ви недобре поводитеся, — сказав я голосно, щоб Лєна вдала, ніби образилася. — Двісті тисяч убитих з-поміж восьмисот тисяч мешканців.

— Уяви, що корсиканці захопили заручників у французьких школах і театрах. Як відреагує французький уряд?

— Погано, але ж ми не такі расисти, як ви оце… Та й іммігрантів ви потребуєте більше, адже чисельність населення у вас падає. (Зараз у вас 142 мільйони населення, а в 1991 році було 150 мільйонів!)

— Та невже? А в якій це, цікаво, країні лепенівський Національний фронт здобув двадцять відсотків на виборах? У нас Жириновський насилу три відсотки набрав.

Що ж, йому ніхто не заперечував. Як і всі можновладці, він звик розбалакувати сам і не слухати, що там кажуть інші. То я й лишив йому останнє слово — нехай ліпше рахунки оплачує.

— Непогано! Світова шахова дошка перевернулася: американці підтримують високі ціни на нафту, щоб зміцнити позиції Росії стосовно Китаю. Второпав, еге? США позичають у Китаю сотні мільярдів, купують на них арабську нафту і спалюють її, забруднюючи атмосферу! Геніально, еге ж?

Набагато цікавіше було, коли він закидав мені, що я переймаюся старими дівками.

— Скільки років твоїй останній? Двадцять два? Октаве, облиш цю дурню. Відтепер ти маєш водитися тільки з такими незайманками, як оце Лєна. Чеснотки теж святі, згідно з вашою релігією, правда ж?

— Зате я не святий, у мене німби тільки попід пахвами.

— Користуйся дезодорантом «Етіаксіл», сину мій!

Сергій спав тільки з дівчатами від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років. У нього була ціла теорія про невірність.

— Ув основі всіх розлучень лежить шлюб. Якби не було родини, то було б набагато менше вбивств. Людський відчай зумовлюється відомими усім причинами, адже подружню пару, як і передніш, вважають моделлю щастя, а вона ж бо вже відбула свою роль у сучасній цивілізації. Ми вперто підсовуємо людям недосяжний ідеал. І людство конає від фрустрації!

— І все ж таки, Сергію, не можна щоночі міняти жінок. Треба стримувати «пекельне бажання». Он Святий Августин зумів це утнути.

— То він з любові до Бога.

— Та й Будда.

— Будда був гладкий, то йому нічого й не залишалося, хто ж його захотів би!

— Якщо людям подобається жити в парі, то, значить, є якась причина…

— Реклама. Кіно. Жіночі журнали. І ті, і ті, і ті вбивають у наші мізки реакційні ідеї, наче 60-х років