Читати книгу - "Шабля і стріла, Юрій Володимирович Покальчук"

кінець! — це сказав старійшина, сивий, з ріденькою борідкою, що

нещодавно так шанобливо і поважно приймав гостя жірау, а зара:і, здавалось, на очах постарів і змалів, згорбився, тільки очі світили, як у беркута, — насторожено, зі стриманою силою і напругою.

Воїни Касим-султана вибиралися вище й вище навздогін Аса нові, який

вже помітив переслідування і поспішав, розуміючи, напевне, що йому слід

якнайшвидше видертися на гору, де він ще може мати сподівання на

рятунок.

Однак на якомусь схилі він раптом зупинився, вихопив з-за спини лук і

послав у переслідувачів стрілу, потім ще одну. Ті прилягли за камінням, але

тільки-но Асан рушив далі, як і вони схопились навздогін.

— Не стріляють, — сказав Данило, — отже, хочуть взяти жи

вим...

Айдар мовчав. Йому одібрало мову. Не мав сили на жодне слово. Що

було тут казати?

Асан дібрався майже до вершини, пласкої і широкої, по якій можна було

вже бігти. Звідти особливо виразно усе було видно мешканцям аулу, які

спостерігали за тим, що діялось.

Але тільки він опинився на вершині і побіг туди, де нижча гора змикалася

з вищою, з протилежного боку гірського плеса вибігло кілька постатей.

Воїни Касим-султана. І він закляк на місці. Шлях було відрізано.

Натовп охнув і знову завмер. Немов луна прокотилася між людей і

захлинулася від жаху.

Ті, що переслідували його ззаду, теж видряпувалися вже на гору. Асан

вихопив лука і почав випускати стріли одна за одною. Видно було, що

когось поранив а чи забив, бо упав один з переслідувачів, потім другий, потім ще один.

Асан стріляв у різні боки, відходячи далі й далі, і скільки в нього було

ще стріл, не знав ніхто, але вони повинні були скінчитися, і це мало

означати, що йому кінець.

Переслідувачі йшли на нього вже широким півколом, розуміючи, що за

щитами вони якось та обороняться від його нечисленних стріл, однак

вичікуючи, не поспішаючи, бо ж хто хотів напоротися на стрілу, коли й так

було зрозуміло, що бунтівному акинові не втекти нікуди.

Асан стріляв, спочатку прилаштувавшись за широким каменем, а потім

раптом встав на повен зріст, тримаючи напоготові лук зі стрілою.

Переслідувачі не стріляли. Зупинились, очікуючи.

— Певне, остання стріла, — прошепотів Данило. — Все.

Айдар мовчав.

Асан йшов до краю скелі трохи боком, тримаючи лука зі стрілою

напоготові, і зупинився на самому краю, звідки ззаду відкривалось те

камінне провалля, про яке говорив старійшина.

Від переслідувачів його віддаляло якихось ще метрів зі сто. Вони теж

попідводились, але наближались до нього, зігнувшись і закри-ваючись

щитами.

Мить стояв Асан, дивлячись на них, тоді звів лук проти своїх порогів, і

вони заклякли на місці.

А він несподівано повернув лук і, напнувши тятиву, випустив стрілу

просто в небо і ще мить не відривав від неї погляду, доки попа летіла вгору.

Потім кинув на землю лук і вихопив з-за пліч домбру.

Переслідувачі вже йшли на нього в повен зріст, не криючись, але і не

надто поспішаючи, просто йшли вперед, переконані у своїй абсосолютній

перемозі, хоч в руках їхніх не чулося ще тієї цілковитої певності, яку має

мисливець, коли вже витяг звіра з капкана, а пише та, яку має мисливець, коли бачить, що звір у капкані, вже спійманий, і лишається лише вміло

схопити його.

І раптом пісня покотилася луною над степом і горами, пісня

талановитого юного поета, акина Асана-жірау. Голос його дзвенів і рвався

високо поза хмари, як та стріла, яку запустив він останньою в небо, і такий

сильний і пронизливо чистий він був, що чутно було Його і в аулі, і, здавалося, на багато-багато кілометрів навкруги чи на увесь казахський степ, що ніби принишк, прислухаючись до пісні Асана.

Небо, ти. дало мені щастя на юні мої роки, щастя жити, як

вільний птах серед привільного рідного степу, щастя

співати, як птах, і жити, як випущена на волю стріла. Але

стріла моя падає. Я спізнав радість любові і вірної

дружби, . я спізнав радість опіки і віддав їй усе, що мав, але

прийшла біда невідворотна, як смерть, і перетяла стрілою

моє щастя, / перетяла стрілою мою радість і мою пісню, зло

і ненависть будуть покарані, колись відомстить хтось і за

мене, і за Жанібека, мого друга