Читати книгу - ""Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв"

Ось такою дорогою, — не ідеальною, ясна річ, але цілком придатною для пересування, і примчав старий Чен на багажнику мотоцикла до партизанської бази звільненого від окупантів району.

В штабі ще не спали. Головне командування Народно-визвольної армії поставило перед цією групою завдання: захопити Грінхауз. Зараз з цього приводу відбувалася військова нарада.

Великий загадковий маєток у джунглях понад автострадою вже давно викликав підозру у малайських партизанів. Були всі підстави вважати, що там проводяться важливі досліди з метою створення нових засобів масового знищення, — на це вказували тривожні зведення розвідників, яким вдалося влаштуватися на роботу до Харвуда. Але вивідати більш-менш достовірно про напрям досліджень у Грінхаузі не вдавалося.

І тільки інженер Щеглов у своєму останньому листі розкрив усе. Правда, тоді він ще не знав про існування «випромінювача влади» і, не надіючись, що серед партизанів знайдеться фахівець з біофізики, не вдавався до деталізації. Зате він запропонував кілька конкретних заходів боротьби проти шкідливого випромінювання інтегратора і, зокрема, порадив придбати для кожного з партизанів каску, казанок, каструлю або взагалі щось металеве для захисту голови.

Коли Чен зайшов до штабу, — звичайнісінької бамбукової хижки на палях, — один із командирів саме доповідав, що його загін виконав завдання і, розгромивши Військовий склад противника, захопив кілька десятків касок та понад тисячу казанків середнього розміру.

— Казанки? — Чен засміявся і підійшов до столу. — З якого це часу ти, Дуллах, захопився кухарською справою?.. Цзін лі, товариші!

І хоч це було слово привітання бійців Китайської народної армії, всі, в тому числі й малаєць Дуллах, одностайно відгукнулися:

— Цзін лі, Чен! — адже в Малайї китайців більше, аніж малайців, а приклад великої держави, яка вигнала геть іноземних загарбників, надихав на визвольну боротьбу всі народи Азії.

— Сідай, Чен, — сказав командир з'єднання. — Отже, ти одержав наказ?

— Ні, — Чен глянув на нього стривожено. — Коли надіслано той наказ? Там було щось важливе?

— Учора вранці. Тільки одне слово: «приходь».

— Ну, то нічого, — заспокоївся Чен. — Але на голубів я більш не звіряюсь. Ви одержали всі три мої зведення?

— Так.

— То ось ще одне. Дуже термінове. Від товариша Чеклоу, — Чен простягнув командирові записку.

Усі мовчки, зацікавлено позирали на невеликий клаптик паперу, заповнений дрібними, чіткими рядками. Радист Мі-Ха-Ло розповів багато хорошого про інженера Чеклоу. Те, що інженер потрапив до Грінхауза і зумів розкрити його таємницю, мало для партизанів неабияке значення.

Командир перечитав записку два рази. Сказав після тривалого роздуму:

— Погана справа, товариші. Товариш Чеклоу радить наступати на Грінхауз не пізніше, як сьогодні вночі.

— Це неможливої — рішуче вимовив один із командирів.

— Аж ніяк! — підтримав його другий.

Решта мовчали. Але видно було, що ніхто не схвалює цієї пропозиції: за кілька годин, які лишилися до світанку, не вдасться навіть підтягти військо до Грінхауза.

— А ти як гадаєш, Чен?

Старий сидів, заплющивши очі. Що він мав відповісти?.. йому, інженеру Чеклоу, ще кільком однодумцям у Грінхаузі загрожує велика небезпека, і саме сьогодні вдень, — як сказав інженер. Але наступати необдумано — це значить покласти трупом багатьох людей. Торік була така спроба. Партизанам не вдалося навіть наблизитися до Грінхауза: їх зустрів надзвичайно влучний кулеметний та мінометний вогонь. Інженер Чеклоу з'ясував, що у Харвуда є такий прилад, з допомогою якого можна бачити вночі і чути на багато кілометрів. Прилад зіпсувався, але вже завтра Харвуд його відремонтує, тому треба поспішати… І Чен поспішав.

Він розплющив очі, глянув на годинник і тихо сказав: — Не можна. Навіть коли зовсім перекрити воду, потрібно не менш як годину, щоб до Грінхауза пробралися хоча б сто наших людей. До того ж, я нічого не приготував.

— Отже — завтра вночі. План штурму лишається без змін. Поспішай, Чен, у тебе обмаль часу.

…І знову крізь «рімбу» по вибоїстій дорозі, яка прорізує буйні хащі, немов тунель, на максимальній швидкості мчить потужний трофейний мотоцикл.

Ось він різко загальмував біля урвища. З його багажника встав худорлявий літній китаєць, мовчки потиснув руку водієві і зник у темряві.

Старий Чен з власної волі повертався туди, де на нього кожну хвилину чекали знущання, а може й смерть.

Наказ є наказ.

Рівно о сьомій Чен зайшов до передпокою спальні Харвуда і натиснув кнопку біля великих різьблених дверей.

— Сьома година, містер. Ви наказали вас збудити.

З репродуктора, врізаного в стіну і замаскованого ажурними ґратами, почулося голосне позіхання, дзенькіт пружин матраца, а потім різкий голос Харвуда:

— Ванна?

— Готова, містер!

— Зайди.

Тихо задзижчав мотор. Повільно відчинилися товсті, сталеві, тільки зовні облямовані деревом двері.

Чен підійшов до вікна, натиснув ще одну кнопку. Одразу ж поповзла угору дірчаста сталева запона. Крізь товстелезні плексигласові шибки, яких не проб'є жодна куля, у кімнату зазирнув похмурий ранок.

Тепер треба ввімкнути радіоприймач і прилад для осушення повітря. Температуру в спальні знизити точно на п'ять градусів.

Усе тут механізовано. Вжито всіх заходів безпеки проти несподіваного замаху.

Автоматичні пристрої працюють чітко. І так само чітко й безшумно виконує свої нескладні обов'язки Чен — людина-автомат. На його обличчі застиг шанобливий, навіть побожний, вираз, до якого приєднується ще й самовдоволення: завдання хазяїна виконане, ванна готова. Хазяїн, коли його ласка, може похвалити свого вірного слугу.

Так принаймні. розшифровує думки старого китайця містер Генрі Харвуд. Але навіть він, кандидат у «володарі всесвіту», маючи змогу зруйнувати, підкорити перший-ліпший людський мозок, водночас безсилий зрозуміти, прочитати хоча