Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Невдовзі Трохим виступив проти нових окупантів. За повстанське псевдо він взяв собі ім’я гайдамацького ватажка 40-х років XVIII століття Гната Голого, який нещадно різав шляхту та «жидів-орендарів», а 1741 року убив за зраду Саву Чалого. Невипадково пристало нове ім’я до Трохима Бабенка. Принаймні однією з перших «антисовєтських» акцій Голого стала ліквідація зрадника — комуніста Віхтя, який очолював «робітничо-селянську інспекцію». Знищив за зраду Трохим і голову сільради с. Шелепухи Підберезного. Та хіба всіх перерахуєш?.. Агітація кулею і шаблею проводилася щодня: кожний козак Голого був добрим «агітатором».

Базовими для отамана Голого стали Мліїв і довколишні села. Місцевість тут була чудова. Лісові урочища мали поетичні назви — Марусин яр, Середин яр, Ламані гори. На підходах до табору стояла варта, а шлях перекривав шлагбаум із табличкою: «Мліївська республіка». Голий діяв і в районі Городища, Орловця, Буди-Орловецької, Канева, Богуслава, Корсуня, Великого Старосілля… Переправлявся і на лівий берег: рейдував неподалік сіл Домонтове, Богушкова Слобідка, Хрести, Коробівка. Були у загоні селяни з Млієва, Тубільців, Березняків, Білозір’я, Байбузів… Ядро загону становили Оника і Яків Баклицькі, Харитін Буркут (начальник штабу), Павло Вовк, Гнат Заєць, Платон Краснюк, Павло Панько, Семен Паламар, Олекса Педоренко, Олекса Подупейко, Артем Шевченко, Дмитро Сагач (командир кінноти). Штаб загону перебував в оселях заможних селян Івана Плюща, Марка Бурлаки, Круподері та Шомкала.[246]

З Городища та його околиць походили повстанці Антін Грозний, Вовгур і Добровольський (пізніше теж отамани), Василь Вовк, Михайло Дячка, Олександр Жук, Артем Качан, Михайло Ковтанець, Олександр Коршак, Петро Лящ, Олекса Пожар, Марченко, Співак, Голуб, Кузьма Ус, Андрій Шаповал, Грицько Герасименко, Василь Орел (із с. Свинарки), заступник отамана Тихін Мусійович Омельченко (більшовики безпідставно приписували йому вбивство помолога Левка Симиренка).[247] Повстанці Голого носили сиві шапки з червоними або зеленими шликами.

Селяни так описували отамана: «У походах на грудях мав бінокля, кінь був у нього рудий у яблуках. (Отаман) був швидким в ходу і розмові, сяде на коня — ніби влип. Любив бути на видноті, любив похизуватися, басуючи конем, або, як би тепер сказали, позадаватися. Добре стріляв. Особиста зброя — маузер та козацька шабля зі срібним руків’ям».[248] Улюбленою піснею отамана була «Ой наїхали хлопці…»:

Цю пісню знали всі повстанці і часто, разом з отаманом, співали — чи то в поході, чи в таборі біля вогнища.

Місцеві дівчата при зустрічах із козаками Голого заплітали у гриви коням кольорові стрічки. А коли лунав сигнал ріжка, яким сурмач оголошував збір, мабуть, не в однієї козачки серце стискалося: чи побачу ще милого? Але не всі очікували наречених у селах, чимало з дівчат активно допомагали. Серед таких відважних були розвідниці Якилина Євменівна Пелюхно, Ярина Андріївна Плигач і Осадча. Одного нещасливого дня їх зарубали москалі біля Недашівської гатки…

Трохим Голий нищив продзагони, волосні та повітові органи окупаційної влади. Спалив городищенський воєнкомат. Любив отаман і «пожартувати». Часом перевдягався у дівочий одяг і йшов на розвідку. З групою молоді, співаючи під гармошку, входили у Городище. «Одночасно лісовики тихцем просувалися цим же напрямком попід річкою. На підступах до містечка залягали. Голий розвідував становище і давав козакам умовний знак, за яким вони атакували пункт».[249]

5 — 7 лютого 1920 року через голівські села Хрещатик, Тубільці, Мошни, Будище, Байбузи, а 8 лютого — через Старосілля, Буду-Орловецьку, Білозір’я пройшли частини Армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка, зокрема кінний імені Івана Мазепи полк. Зрозуміло, що поява українського війська підняла дух селянам і віру в перемогу над москалями. Щоправда, в Мошнах виник інцидент: комуністичні агітатори набрехали селянам, що це йдуть білогвардійці. Провокатори пообіцяли дати кожному по півпуда цукру, якщо селяни перепинять ворогові дорогу. Коли ж хлібороби довідались, що це частини української армії, то в бій вступати, звичайно, не схотіли… Щоб остаточно розвіяти неправдиві чутки, командир Київської дивізії Юрко Тютюнник дав наказ «кінним частинам пройти м. Мошни з піснями»…

У червні 1920 року — під час походу Будьонного на Польщу — Голий атакував 518-й полк Першої кінної армії. Зрозуміло, що примітивно озброєному селянству нелегко було змагатися з регулярними частинами. «І в кращі свої часи загін Голого мав понад третину примітивно озброєних повстанців: сокирами, вилами… Натякаючи на таке озброєння, Голий жартував: «У мене зубки гострі, піками».

Голівці нещадно нищили зрадників. Так, козак Нечай забив на смерть начальника районної міліції Литвина і двох мліївських міліціонерів. 1920 року інший месник застрелив начальника міліції Городища Я. Панька та голову райвиконкому Подвиженка. Прагнув Голий знищити ще одного зрадника — Григорія Рябоконя, з яким разом воював проти денікінців. 13 вересня 1920 року під час постою у с. Велике Старосілля карального загону під командуванням військового комісара Черкаського повіту Рябоконя, який планував знищити Мліївську «республіку», повстанці раптово атакували ворога. «Голівці несподівано увірвалися до Старосілля з усіх боків. Першими пострілами зняли вартових на церкві… Зав’язався бій». Очевидець П. Т. Гой розповідав: «Голівці летіли, як чорна хмара, — з вилами, косами, рукав у кожного перев’язаний солом’яним перевеслом (щоб відрізнятися від червоних), — і землі під ними не видно».

Під час бою забили сімох карателів, двадцять осіб полонили, решта повтікали. Отаман Голий гарцював селом на білому трофейному коні і все виглядав: чи вже спіймали Рябоконя?.. «Полонених пов’язали колодязною вірьовкою і вервечкою погнали мліївським шляхом, шмагаючи: оце вам хліб-сало-масло! Полонені просилися: ми прості робітники, залізничники, нас насильно мобілізували, примусили і т. д., але ненависть виявилась сильнішою — їх постановили стратити, що й