Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На фронті Української Армії йшло перегрупування. Розташування військ було таким:
У районі Вапнярки зосереджувався Запорозький корпус, що своїми передовими частинами займав фронт приблизно від Рудниці до Бершаді. В районі останнього дислокувалася 3-я Залізна дивізія. В районі Тальне – Умань – Христинівка – група отамана Ю. Тютюнника (5-а і 12-а дивізії) з авангардом на станції Шпола.
Далі, приблизно по лінії залізниці Козятин – Христинівка, фронт займали 1-й і 3-й галицькі корпуси. Фронт перед Бердичевом тримав 2-й галицький корпус.
Волинська група була в резерві в районі Гайсина. Водночас із цим з району Шепетівки до Жмеринки перекидали групу Січових Стрільців.
Польські війська, з якими Українському командуванню, врешті, пощастило дійти згоди, зайняли Шепетівку. Отже, фронт Української Армії був довжиною в 400 кілометрів.
Загальна кількість Української Армії з огляду на пошесть тифу зменшилася до 40 000 бійців при 150-160 гарматах.
Отже, Українська Армія знову мусила битися на два фронти з могутніми ворогами. Перед нею була майже 40 000-на Добрармія та Червона Армія до 20 000 бійців з необмеженим запасом людського і військового матеріалу. Сили були нерівні. Кожний вояк Української Армії, починаючи від козака й до старшини, розумів обставини, в яких він мусив битися. Кожний розумів, що без зброї і набоїв, голий і босий, з одною непереможною ідеєю в серці – Незалежна Україна – він не зможе подолати ворога. Ні з політичного, ні з стратегічного боку ця війна не давала надій на перемогу, але честь молодої Української Армії диктувала: або вмерти, або перемогти.
З цим гаслом український вояк пішов у нерівний бій.
У жовтні 1919 року на всьому фронті розпочалися бойої сутички з Добрармією. В цей час наступили зміни в складі командування Української Армії: на чолі армії став замість отамана Василя Тютюнника генштабу генерал Сальський.
Розділ 31
Бої з Добрармією.— Галицька Армія.— Українська Армія відходить на захід
У перших числах жовтня Добрармія перейшла в наступ проти Української Армії. Назустріч їй рушила Українська Армія. До 15 жовтня на всьому фронті велися жорстокі бої, які принесли низку поразок військам Добрармії. На правом крилі Запорозький корпус в районі Жабокрич відбиває всі атаки ворога.
В районі Бершаді 3-я Залізна дивізія в зустрічному бою вщент розбиває 5-у дивізію денікінців, яка складалася зі старшин. Група отамана Ю. Тютюнника, хоч і завдає кілька поразок ворогові і забирає в полон Сімферопольський полк, однак примушена була відійти до Христинівки. 1-й і 3-й галицькі корпуси відбивають атаки ворога.
Приблизно на 10 жовтня на всьому фронті Добрармія не змогла добитися перемоги, а, зі свого боку, дивізії Української Армії не в змозі були розбити ворога, але після 10 жовтня Цвітковська група Добрармії рішучим ударом відкидає на захід 5-у і 12-у українські дивізії та захоплює Христинівку і виходить на лінію річки Соб. 1-й і 3-й галицькі корпуси також відходять на лінію Соб. Для прикриття напрямку Христинівка – Вапнярка 3-я дивізія переходить з району Бершаді до Тростянця, передаючи свій відтинок фронту Запорозькому корпусові. Цвітковська група денікінців форсує річку Соб біля Ладижина, захоплює Гайсин та продовжує рух у напрямку на Брацлав, відкидаючи Волинську групу до Тульчина. Для прикриття Вапнярського залізничного вузла 3-ю Залізну дивізію перекинуто на схід від Тульчина на зміну Волинської групи, що мусила відійти в армійський резерв. Біля станції Клевань кінна дивізія ворога несподівано атакувала 9-й піхотний полк, що був в авангарді 3-ї дивізії, та порубала його майже повністю Командир цього полку полковник Євтушенко застрелився, не бажаючи попасти в полон.
Недивлячись на цю поразку, 3-я Залізна дивізія уперто боронить Тульчин, але через відхід Запорозького корпусу до Вапнярки штаб армії відводить цю дивізію до Журалівки (12 км від Вапнярки). До 15 жовтня перемога на всьому фронті була на боці Добрармії. Наступив холод, пішов сніг. Грунтові дороги настільки стали в'язкими, що навіть 12 коней не могли тягти польову гармату. Не могло бути мови про маневрування. 50 відсотків Української Армії були вражені тифом. Нерви вояків Галицької Армії не витримали. В складі її залишилося до 10 000 бійців. Командування її вирішило вступити в сепаратні переговори з командуванням Добрармії про припинення бойових операцій. Командування Добрармії, яке давно вже прагнуло до розчленування українських сил, охоче погодилося на переговори з Галицькою Армією. Ці переговори, врешті, скінчилися підписанням між командуванням Добрармії і Галицькою Армією такої угоди:
1. Галицька Армія переходить повним складом з етапними установами, складами і залізничним майном на бік російської Добрармії і віддається в повне розпорядження головного коменданта озброєних сил Півдня через коменданта військ Новоросійської області.
2. Під час перебування під згаданою командою Галицьку Армію не буде використано для боротьби проти армії отамана Петлюри; до часу одержання подальшого завдання Галицька Армія відводиться в запілля.
3. 3 огляду на відсутність території Галицький Уряд припиняє тимчасово свою діяльність і переходить під опіку російської команди Добрармії. Місце перебування Галицького Уряду – Одеса.
Цю умову остаточно підписано 5 листопада 1919 року. Галицька Армія вийшла з війни. Це була одна з трагічних подій збройної боротьби Української Армії. На полі бою залишилась тільки Наддніпрянська Армія, склад якої у зв'язку з пошестю тифу зменшився до 8000 - 10 000 бійців. Далі бойові події швидко ішли до розв'язки. Під ударами Добрармії лінія фронту на початку листопада проходила приблизно по лінії Жмеринка – Вапнярка, а далі з кожним днем відходила на захід. Фізичні сили Української Армії були остаточно зломлені, але дух був твердий. Рештки бійців, хоч і були босі, голі й голодні, але вирішили не здаватися на ласку ворога, а битися до останнього. Шляхи відступу Української Армії являли собою жахливу картину. На возах везли тисячі хворих на тиф, прикритих тільки дірявими шинелями. Важко хворих залишали на опіку селян, але й самі вони часто цілими родинами лежали в тифі. Військові частини зменшились у своєму складі; у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко», після закриття браузера.