Читати книгу - "Котигорошко, Василь Дмитрович Кожелянко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Слухай мене, генерале, даю наказ по твоїй службі: телесиків не чіпати, ігнорувати, вони для вас не існують, ви краще пильнуйте за безпекою держави!
— Вас, президенте, хрін втямиш, — зухвало подивившись Котигорошкови прямо у вічі, глузливо промовив генерал Гратко, — за безпеку держави дбай, а телесиків не чіпай. Та ж вони і є першою загрозою безпеці України!
Котигорошко зблід. З відвертим, можна сказати, бунтом свого підлеглого йому ще зіткнутися не доводилося, тому, не зовсім тямлячи, що коїть, схопив зі стіни, де в нього була розвішена старовинна холодна зброя, гострющу арабську шаблю і одним махом відтяв генералови Граткови голову. Бідний тадепівець навіть не встиг злякатись.
Після цього вчинку Котигорошко тиждень перебував у нестямі і якби від нього не сховали усю зброю, то, може, й відправив би себе слідом за нефортунним Гратком.
Поволі отямившись, Котигорошко цілу зиму активно займався державними справами, а коли трохи потеплішало, зібрав Державну Колегію.
— Панове державники, — звернувся генерал-президент до насторожених генералів і міністрів, — здається, прийшов час нам усім чесно оцінити ситуацію і відповісти самим собі на запитання: що ж ми маємо? Люди вчорашнього дня лементують, що, мовляв, прийшов кінець Україні і справа йде до цілковитої загибелі. Але, вивчивши за зиму усі сфери українського буття, я зробив відкриття, яким хочу поділитися з вами. Нічого страшного не сталося!
Державною Колегією прокотилась притишена хвиля ремства, та Котигорошко вдав, що нічого не помітив, і продовжував:
— Поки існувала Атлантида — перманентний агресор і потенційна загроза усій людській цивілізації (так, так, закивали головами державці), доти Україна мусила бути могутньою мілітарною потугою і тримати в статусі обмеженого суверенітету своїх сусідів. Але Атлантиду знищено (слава героєви, слава героєви, забурмотіли державники), тож чи була потреба й далі ціною неймовірних зусиль утримувати ту громіздку мілітарну потугу, якою була Україна ще кілька років тому? (Державці мовчали). Я думаю, що зміни, які стались, були вимогою часу, і тепер перед Україною відкриваються нові перспективи. Чи не час усе це узаконити, прийнявши нову концепцію державного розвитку України?
Державці ще похмуріше мовчали.
— А що робити? — несподівано вигукнув Котигорошко, моментально перетворившись із лагідного популіста у лютого узурпатора. Це державцям сподобалося, і вони пожвавішали.
— Хто з вас скаже, що робити? — кричав Котигорошко. — Воювати по всьому периметру кордонів, до рештки виснажуючи народ і Україну? Хто скаже, що такий шлях нас приведе до успіху?
Державці мовчали, але тепер уже весело, з готовністю слухати і підкорятися.
— А чи не час уже дати спокій нашому, хай славному, але уже віджилому, минулому і будувати собі, мудро і спокійно, нормальну державу? Тим більше, що нинішні державні кордони України цілком збігаються з етнічними границями української нації! А ще звільнена від надмірної мілітаризації економіка почне оживати! То чого ще вам треба?
Один з членів Державної Колегії старий міністр фінансів Горщиксрібляк, обмінявшись поглядом із найвпливовішими державцями, повагом встав, розправив сиві вуса і промовив:
— Ми що, батьку? Ми — нічого! Веди нас, як сам знаєш. Ми лише — за.
Державці охоче погодились і енергійно закивали головами… Але — не всі. В трьох різних місцях зали утворилися три енерґетично негативні центри незгоди. Всі спрямували свої погляди туди. З трьох стільців підвелися три патріярхи трьох відламів колись єдиної Законослужницької церкви (спроба подолати розкол між двома патріярхами в Україні призвела до появи третього). Вони були ображені, як обійдені ласощами, діти, і ледь не плакали.
— А телесики? — пробурмотів один із них. — Коли, батьку, ти телесиків вимордуєш?
— Цих єретиків-сектантів! — підказав другий.
— Антидержавників! — патріотично докинув третій. Котигорошко спохмурнів і щось шепнув своєму помічникови, той кивнув головою, вийшов, а повернувся за п'ять хвилин з гербовим папером, який подав Котигорошкови. Протягом цього часу в залі панувала зловісна тиша.
— Прошу уваги, панове члени Державної Колегії, — офіційним тоном говорив Котигорошко, — це указ генерал-президента України, за яким церква відділяється від держави, а право на вибір віри є особистою прерогативою кожного громадянина
України. Хто проти?
Державці байдуже переглянулися, лише три патріярхи
загрозливо підняли свої пастирські посохи.
— Майже одноголосно, — продовжував Котигорошко, — та це не все, оголошене — це пункт перший, пункт другий, що є наслідком першого, — передбачає виведення шановних панів патріярхів зі складу Державної Колегії. Хто проти?
Усі були за.
— Патріярхів прошу покинути засідання, — дерев'яним
голосом відкарбував Котигорошко.
Патріярхи один за одним виходили із зали. Кожен з них зупинявся в дверях, творив знамення своєї церкви (знак яйця з крапкою всередині) і голосно промовляв:
— Прокляття на твою голову, царю бусурманський, безбожнику ти такий препоганий!
Котигорошко стояв блідий, але непохитний.
Потім він оголосив Державній Колегії, що хоче відпочити, тому бере відпустку на три тижні, а державу полишає на шанованого всіма державця — міністра фінансів Горщиксрібляка.
Державці зааплодували, а Котигорошко запросив усіх на обід із зубрівкою.
…В редакцію телесіянського журналу «Кам'яний дух», що містилась на вулиці Короля Горохія Другого у Чернівцях, зайшов відвідувач. Це був немолодий, але ще досить стрункої постави чоловік з буйним сивим чубом і коротко стриженими вусами. Одягнутий він був у твідовий костюм, сірий плащ, темну спортивну сорочку — все, на перший погляд, звичне і непоказне, але при більш прискіпливому вивченні можна було довідатися, що одяг прибульця не лише зі смаком підібраний, але й дуже дорогий.
Прибулець зайшов у приймальню головного редактора і спитав, чи може його прийняти пані головна редакторка. На запитання секретарки, хто, мовляв, він, відвідувач відповів, що його ім'я — Горохій Вишнеславович — «так само, як нашого легендарного українського короля, панночко, на честь якого названа ця славна чернівецька вулиця»… Здивована секретарка не скористалась електронним зв'язком, а особисто пішла доповісти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Котигорошко, Василь Дмитрович Кожелянко», після закриття браузера.