Читати книгу - "Задуха"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ці хлопчики, — кажу я, помахуючи кочергою, — це були звичайнісінькі діти. Точнісінько такі, як і ви. Точнісінько такі.
Я дивлюся на дітей, стараючись піймати їхні погляди.
— І ось одного разу маленький сажотрус виявляв у себе на інтимному місці якусь болячку. Маленьку виразку. І та виразка не проходила. А потім вона метастазувала в живіт по сім’яних міхурцях. А потім було вже занадто пізно.
Усе це — витрати моєї медичної освіти.
Я говорю: іноді їх намагалися врятувати, цих хлопчиків. Ампутувавши їм мошонку. Але це було ще до того, як винайшли анестезію. Та й лікарень справжніх не було. Тоді, у вісімнадцятому столітті, цю пухлину називали «сажовими бородавками».
— І ці сажові бородавки, — кажу я, — були першою, описаною в медицині, формою раку.
Потім я запитую, чи знає хто-небудь, чому рак називається раком?
Жодної руки.
Я кажу:
— Зараз викликатиму вас, як на уроці.
Там, у коптильні, міс Лейсі провела рукою по своєму вологому волоссю і сказала:
— А що? — Нібито це було зовсім невинне запитання, вона сказала: — А що, в тебе немає іншого життя за межами цієї музейної колонії?
І я кажу, витираючи пахви своїм напудреним париком:
— Давай не будемо про це, гаразд?
Вона збирає в гармошку свої колготки, як це завжди роблять жінки, щоб було зручніше їх надівати. Вона мовить:
— Такий анонімний секс — явний симптом секс-одержимості.
Мені це бачиться по-іншому. Я скоріше себе уявляю плейбоем а-ля Джеймс Бонд.
І міс Лейсі каже:
— А ти впевнений, що Джеймс Бонд не був довершеним сексоголіком?
Мені треба було сказати їй правду: що я щиро захоплююся сексуально заклопотаними людьми, схибленими на сексі. У світі, де кожне боїться сліпої фатальної випадковості або раптової хвороби, людина, одержима сексом, тішиться думкою, що вона ж бо знає, що саме їй може загрожувати. Таким чином, вона до якоїсь міри контролює свою долю і приблизно уявляє, якою смертю помре.
Виходить, що одержимість сексом — це також своєрідна профілактика. Застереження.
В усякому разі, тобі не доводиться губитися в здогадах, що тебе очікує в кінці. Смерть не застукає тебе зненацька. Ти завжди до неї готовий. Можна навіть сказати, що ти заздалегідь її запланував.
А якщо серйозно, то це ж шикарно — щиро вірити, що ти будеш жити майже вічно.
Дивись також: лікарка Пейдж Маршалл.
Дивись також: Іда Манчіні.
Насправді секс — це секс, тільки коли в тебе щоразу новий партнер. Інакше це вже не секс. Першого разу — це єдиний раз, коли ти сприймаєш усе тілом і головою. Навіть на другій годині цього першого разу твої думки вже відволікаються від процесу. А коли ти відволікаєшся, пропадає найголовніше — анестезуюча дія від анонімного сексу, яка буває тільки першого разу.
Чого б Ісус ніколи не зробив?
Але я нічого не сказав міс Лейсі. Я сказав тільки:
— Як мені тебе знайти?
Я говорю дітлахам, що рак називається раком, бо коли пухлина починає рости в організмі, коли вона проростає назовні крізь шкіру, вона схожа на червоного краба. А коли цей краб розкривається, всередині він білий, у кров'яних прожилках.
— Лікарі намагалися врятувати цих хлопчиків, — кажу я притихлим дітлахам, — але вони однаково страшенно мучились. І що було потім? Хто скаже?
Жодної руки.
Я кажу:
— Ясна річ, вони помирали.
Я кладу кочергу назад у камін.
— Ну, що? — кажу. — Є запитання?
Запитань немає, і я їм розповідаю про псевдонаукові дослідження того часу, коли вчені голили мишей налисо і мастили їх кінською спермою. Вони намагалися знайти докази, що крайня плоть викликає рак.
Підводиться дюжина рук, і я кажу:
— Хай учителька вам розповість.
Гівняна, треба гадати, була робітка: голити налисо бідолашних мишей. І шукати табуни необрізаних коней.
Дивлюся на годинник на камінній полиці. Наші півгодини добігають кінця. За вікном усе, як і раніше: Денні сидить у колодках. Часу в нього небагато — до першої. До Денні підходить бродячий пес, задирає лапу, і струмінь жовтої сечі, що парує, ллється просто в дерев'яний черевик Денні.
— І ось іще що, — кажу я, — Джордж Вашингтон тримав рабів і ніколи не рубав вишневі дерева, і взагалі, він був жінкою.
Вони вже рушають до виходу, і я кричу їм навздогін:
— І не чіпайте цього хлопця в колодках! — Я кричу їм навздогін: — І облиште трусити яйця в курятнику!
Я кричу їм навздогін: коли будете в сироварні, запитайте там у головного «сирника» — себто сировара, — чому в нього очі червоні, а зіниці розширені. Запитайте в коваля, чому в нього вени в якихось цятках. Я кричу їм навздогін, цим дрібним рознощикам усякої зарази, цим ходячим інфекціям: веснянки і родимки — з них розвивається рак. Я кричу їм навздогін:
— Сонце — ваш головний ворог. Отож ви краще тримайтесь у затінку.
Розділ двадцять дев’ятий
Тепер, коли Денні до мене переїхав, каміння валяється по всьому будинку. Якось я знайшов у холодильнику шматок чорного з білим граніту. Денні тягає додому осколки базальту, його руки вічно забруднені червоним від оксиду заліза. Він тягає додому брукові камені, загорнуті в рожеву дитячу ковдру, і гладеньку річкову гальку, і кварцити, що іскряться слюдою, — він підбирає їх по всьому місту і привозить додому на автобусі.
Ці камені — названі діти Денні. Вже набирається ціле покоління.
Денні тягає додому піщаник і вапняк. Повна ковдра каміння — щовечора. У дворі він їх миє під шлангом. Складує їх за диваном у вітальні. Розкладає по кутках у кухні.
Щовечора я приходжу додому після важкого трудового дня у вісімнадцятому столітті, і на обробному столику поряд із раковиною на кухні лежить великий шматок лави. А в холодильнику, на другій згори полиці, — сірий бруковий камінь.
— Слухай, друже, — кажу я Денні, — там, у холодильнику, якийсь камінь.
Денні виймає з посудомийної машини теплі чисті камені й витирає їх кухонним рушником. Він мовить:
— Ти ж сказав, що це моя полиця. — Він говорить: — І це не просто якийсь камінь. Це граніт.
— Але чому в холодильнику? — запитую.
І Денні каже:
— Тому що в духовці вже немає місця.
Духовка заповнена камінням. Холодильник — також. Кухонні шафочки вже не витримують ваги і зриваються зі стін.
Спершу малось на увазі, що це буде один камінь за вечір, але Денні — захоплива натура.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Задуха», після закриття браузера.