Читати книгу - "Планета трьох сонць"

Електростанцію знищено… — показала Молодінова на згаслі лампочки під стелею головного коридору.

Ну, то ходімо хоч подивимось, — запропонував Фратєв. — Ми не боягузи. До того ж, ще ніколи й нікому не бувало так зле, щоб не могло бути гірше.

Він скерував прожектор у темряву і рішуче пішов коридором. Інші приєднались до нього.

Схвильовано заходили вчені до підземної електростанції. Але на них чекала приємна несподіванка: вийшов з ладу тільки один реактор, а всі інші працювали на повну потужність.

Навратіл ніжно провів рукою по гладенькій поверхні щита керування:

Поки ми володіємо атомною енергією, нам нічого боятись! Усе, що ми втратили, відновимо. Це буде, правда, не за тиждень і не за місяць, але куди нам поспішати? Часу в нас вистачить! — посміхнувся він невесело.

Ще більше підніс настрій учених огляд житлового приміщення. Ніби дивом спальня, вітальня, допоміжний склад і лабораторія лишились неушкодженими. Отже, можна було жити й боротись, як і досі.

І тільки Мадараш не поділяв загального захоплення.

Рано радієте, друзі! — сказав він роздратовано. — Не забувайте, що головний склад поховано. Я завгосп і сьогоднішній черговий, а тому зараз піду на розвідку.

Одному йти не слід, — затримала його Молодінова. — Підемо всі разом.

За всіма ознаками, опустилась тільки задня частина підземного лабіринту, — міркував Цаген дорогою. — Коридор загалом не пошкоджено.

Біля тієї кам’яної стіни, що перетнула тунель кілька годин тому, вчені на мить замовкли, прислухаючись; у мертвій тиші тільки чувся шум води, що долітав звідкись із глибини.

Насамперед ми повинні визначити, яке зниження відбулось при переміщенні, - промовила Молодінова, показуючи на щілину, що лишилась між двома зсунутими масивами.

Фратєв посвітив у тісне глибоке провалля і бадьоро кивнув головою:

Трошки акробатики — і я пролізу цією щілиною.

Я худорлявий, то зумію це проробити і без акробатики, — заперечив Мадараш. — До того ж я сьогодні чергую, — додав він, оперізуючись тросом.

За мить він зник у темряві розколини.

Десять метрів… — повідомив Цаген, який стежив за линвою біля провалля…

Ще два червоних кружки, що позначали на линві метри, зникли під ногами вчених, а Мадараш усе ще опускався.

Стоп! — глухо долинув нарешті його голос з глибини. Линва загойдалася. — Увага, стою вже в коридорі… Звільняю линву… Йду до складу…

Люди, що схилились над розколиною, з напруженням чекали на повернення Мадараша. До віддаленого шуму води приєднувалось тільки їхнє нервове уривчасте дихання.

Тягніть! — почувся через якийсь час голос із провалля.

Линва знову натяглася.

Коли Мадараш виліз із розколини, його одяг був мокрий до рубця.

У склад проникла вода? — стурбовано запитала Молодінова.

Мадараш кивнув:

Треба щось робити, і негайно, бо позбудемось усього.

Завдання було нелегке: щоби пройти в коридор, який опустився, треба було прорубати похилу шахту в суцільній скелі. Навіть бурова машина витратила б на це кілька днів. Але в наших робінзонів на Кварті була далеко могутніша техніка. Протягом якоїсь години вони перетягли до коридору і змонтували високочастотний випромінювач; концентрований потік енергії врізався в твердий граніт; у бездонне провалля з гуркотом посипались уламки гірської породи.

Менш як за добу похила шахта з’єднала обидві частини коридору. Ще півдня довелось витратити на те, щоби перетягти з допомогою портативних підйомників усі ящики й деталі з колишнього складу в ближчі до виходу приміщення. А коли з цим упорались, Молодінова скликала всіх до «вітальні» на термінову нараду.

Обставини для експедиції склались дуже несприятливо. Всі турботи збіглися водночас, і невідомо було, за що братися в першу чергу: чи будувати нове житло, чи монтувати гравітаційний передавач, чи досліджувати сусідній вулкан, який завдав стільки лиха, чи виступити на боротьбу зі злочинцями, які здатні в першу- ліпшу мить заподіяти їм шкоди.

Не можна було зволікати бодай із однією з цих справ, отож і вирішили воювати на кількох фронтах одночасно. Як завжди, експедиція розбилась на групи, що виконували свої завдання цілком самостійно.

Отак у надлюдській виснажливій роботі минув березень, пробіг і квітень. На щастя, погода сприяла нашим робінзонам. Короткочасні дощі не перешкоджали їм, а тільки приносили приємну свіжість.

П’ятого травня заговорив гравітаційний передавач, змонтований групою Мадараша поблизу екватора Кварти, досить далеко від Накритого столу.

Дванадцятого травня були закладені перші гранітні блоки майбутнього жилого будинку.

Погода все ще стояла чудова. Однак чотирнадцятого травня настала несподівана зміна: примчала буря з градом, а вночі випала легка пороша — явище на Кварті досі не бачене. Вранці на будівництво на Накритому столі обурився циклон, — тоді як за прогнозом мала бути тепла, хмарна погода. Метеорологічний спостережний пункт на «Промені» просто збрехав.

Це не повинно нас дивувати, — зітхнула Молодінова. — Апарати при всій своїй досконалості змушені вести спостереження з дуже великої відстані і тільки на одній півкулі. Нічого не вдієш, — звернулась вона до Северсона, — доведеться-таки вам з Аленою вирушити в дорогу, щоби встановити автоматичні метеостанції по всій планеті.

План подорожі в мене вже готовий, можемо вилітати хоч зараз, — сказала Свозилова, розгортаючи на столі велику карту обох півкуль планети. — Оце й є маршрут польоту, — пройшлась вона пальцем по червоній лінії, яка складною кривою перетинала всі континенти. — Отак можна в найкоротший строк оглянути більшу частину Кварти.

Добре продумано! — похвалив Навратіл. — Але не забувайте, що ми виготовили карту на «Промені», вона дуже неточна. Місця