Читати книгу - "Сховай мене від темряви"

— Донечки мої, - рукою Пан погладив їх по головах, які лисіли. Замість волосся пробивали собі дорогу противні маленькі змійки. — Чи нагодувала вас мати? — Ламії зашипіли, це було схоже на «так». — От і добре. Сьогодні ваша ніч. Йдіть полюйте, принесіть мені голову чарівного принца.

— Чи не замолоді вони для такого завдання? — Коло Пана з’явилася потвора, що колись була Льокою. З її червоного рота просунувся довжелезний язик і лоскотав щоку хазяїна.

— Облиш. Я працюю. — Льока неохоче відсунулася. Її новоспечені дочки ластилися до рук.

— Як почуваєш себе в новому образі? — Він просунув чорну нитку в ушко голки.

— Нестерпно хочеться пити, постійно. Коли я вже зможу втопити свою жагу? — Пан робив охайні стібки. Потрібно було закінчити до настання темряви.

— Скоро люба, зовсім скоро.

— Що воно таке? — Спитала Льока вказуючи на тіло, над яким працював Пан.

Воно було відьмою. Неслухняною, так? — Він звертався до покійниці, - такою буйною, думала обдурити мене, гм? — Він провів кігтем по зашитім очам і тому, що колись було ротом. Зараз замість нього від одного вуха до іншого зяяла щілина. Вона була зашита чорною ниткою із запеченою кров’ю. — Погана дівчинка. — Погрозив Пан пальцем. — Колись Рубіна, коли була дуже молодою, покохала чоловіка. Втім, вона не була для нього доброю парою. Навіть він бачив це. Але циганка вперто шукала його прихильності. Ці Сапороні такі вперті. Тоді мати Рубіни навчила її одного обряду, завдяки якому Арман закохався в неї. Проте, рано чи пізно ефект від ворожіння зникає. Тоді то молодий циган почав розуміти, що з ним щось відбувається. Тоді — то Рубіна і прикликала мене, запросивши сили. Тільки вона забула, що все має свою ціну. Прийшов час віддавати борг, Рубіна. Тепер в тебе нове ім’я, повстань же! Вдихаю в тебе нове життя. — Він поцілував в губи мертву циганку. — Твій володар кличе тебе, блідолика сватія. — Пан провів рукою по лисій голові. Покійниця дуже повільно встала. На жертовнику залишилися довгі пасма її колись гарного волосся. Вона почала мукати і крутити головою, що дуже розсмішило Пана. — Знайди мою наречену! Прийшов час! — Льока заплескала в долоні. Ламії запищали тонкими голосками.

Світанок. Завжди він приносив полегшення, але не сьогодні. На мене ніби обрушилися всі спогади одночасно. Вони звалилися на мене роками, які я не відчувала досі. Важко описати свої почуття. Відчуваючи забагато водночас, мозок починає відокремлювати найнеприємніше і випихати його на поверхню твоєї свідомості. Кіра допомогла мені підвестися. Зараз вона вже не виглядала так дико, як мені здалося напередодні. Дівчина була невисокого зросту і мала довге, гарне каштанове волосся.

— Маю надію, ти отримала свої відповіді? — Спитала вона, збираючи речі, які безладно валялися навколо багаття.

— Як сказати. Але дякую. — Коло дверей спали хто як Арман і Вадим. — Хороші вартові. — Хмикнула я.

— Облиш, я їх трошки приспала. Мені час.

— Стривай, Кіро. В мене є до тебе питання.

— Слухаю.

— Моя подруга… Вона вбита. Але я бачила її вчора, тільки вона мала дивний вигляд.

— Скоріш за все ти бачила духа.

— Я це розумію, але дух був чорно-білим. І ще, вона поводила себе… Розкуто…Вульгарно. Льока зовсім не така була за життя. І ще вона мала великого червоного рота та ікла. Не вірю, що це — дух Льоки.

— Мені жаль твою подругу. І пробач, але це вона. Тихий Притулок — це місце циклічної темної, надприродної енергії. Всі, хто тут помирає від рук істот стають істотами. Її дух став слугою темних сил.

— Як я можу їй допомогти?

— Зроби свій вибір врешті. І коли твій син зажене всю цю чортівню, дух Льоки звільниться.

— Коли мій син зажене всю цю нечисть? А хіба темрява не розвіється одразу, як я оберу свого нареченого?

— Що ти, ні. Це дасть невелику відстрочку і ненадовго ослабить Пана, але… Поки ти не народиш і не виростиш своє дитя, темрява буде переслідувати вас. — Я не очікувала такого, слова Кіри ще більше збентежили мене.

— Полю, — вона взяла мене за руку, — коли я знадоблюся, приклич мене. Вийди на перехрестя на третій день від повного місяця. Слухай уважно і запам’ятай. — Далі Кіра розповіла як провести ритуал. Він прикличе її в наш світ. — Я зможу сховати тебе на деякий час.

— О, дякую тобі. А навіщо ти допомагаєш?

— Може, колись, і ти зможеш допомогти мені.

— Але я просто людина. — Загадкова посмішка осяяла і без того гарне лице відьми. Пролунав півник. Тіло Кіри почало зникати маленькими шматочками. Так жевріє папір. З усмішкою на вустах могутня відьма покинула наш світ і відправилася блукати в інший час.

Я збудила чоловіків. Не відразу помітила відсутність Рубіни.

— Де твоя дружина, Арман? — Той довго тер скроню.

— Не знаю. — Його брови здригнулися до перенісся. Страшні спогади відкрилися його затьмареному розуму. Наразі Пан навмисно звільнив Армана від свого навіювання, щоб той як слід настраждався. А інші знали його владу над будь-ким і будь-чим. Оскільки Кіра всі свої сили направила на мене і на захист місця, де ми були, Арман виявився проломом в її чаклуванні. Отже, сталося таке. Коли Кіра почала відьмувати, зграї воронів злетілися до намету. З криками птахи намагалися пробити дірку, влізти в середину. Але магія Кіри заважали їм. Вони збивалися в єдину зграю, утворюючи велетенський кулак, кружляли й вдаряли об намет. Марно. Пан стояв коло входу. Він важко зітхав. Навіть йому не вдавалося зайти. Він знав, що за ним спостерігають декілька Серафимів. І якщо він потрапить всередину, один з них