Читати книгу - "Ангел пригляду"

ніяк не можна було вважати неповноцінною. Але хоч як дивно, свідомість ця, сама по собі широка, не могла допомогти йому оволодіти істиною — навіть елементарними лаоськими дивами. Важко було повірити, що його розум неспроможний упоратись із завданням, з яким упорався напівписьменний китайський селюк.

Борис знав, що неграмотні неофіти протиставляють свою освіченість і здатність осягнути суть речей. Мовляв, знання заважає розуму розкритися. Але це, звичайно, логіка дикунів. Насправді освіта ніяк не може перешкодити пізнанню істини. Але що тоді? І як усе-таки подолати цю перешкоду?

— Існують методи розвинути свідомість, пробудитися, — втовкмачував йому старий даос, сидячи після тренування на лавочці і кидаючи нахабним горобцям сухарні крихти. — Завжди треба стрибати вище голови, інакше навіщо взагалі народжуватися…

— Якщо існують такі методи, то навчіть, — попрохав Борис.

Борис був у принципі не гордим, проте ніколи нікого ні про що не прохав. Але тут ішлося про дуже серйозні речі.

Старий глянув на нього примруженим оком, усміхнувся.

— А я, по-твоєму, чого тебе вчу? Свідомість насамперед, це головне. Решта — невидимість там, ще щось — саме додасться. Ну або не додасться, тут уже як вийде. Але це вже не має значення.

— Але чому ж у мене не виходить?! — закричав Борис, забувши навіть про стриманість.

— Бо ти не знаєш, як ці методи вживати. Ось вони на тебе й не діють.

— А як їх вживати?

— Для початку — тренуватися достатньо.

— Скільки це достатньо?

Старий мовчав, не дивлячись на нього, кришив горобцям сухарі.

— По-різному, — нарешті вимовив він. — Коли шести годин на день вистачить, коли — й дванадцяти замало.

— Але це ж неможливо — стільки тренуватися! — вигукнув Борис.

— Чому? — здивувався старий. — Люди по десять-дванадцять годин на день працюють усе життя, це можливо. А тут ні? Якщо ти такий дурень, іди вчися грати в теніс. Або торгуй.

Борис і тут не образився. За час навчання в даоса він відвик ображатись, однак хотів ясності.

— Я мав на увазі, що методів багато. Якщо кожен відпрацьовувати по шість годин, доби не вистачить.

— А ти спробуй, — сказав старий. — Візьми для початку один і працюй щосили. І метод сам тобі відкриє, до чого він і навіщо.

— А просто пояснити хіба не можна? — поцікавився Борис.

Учитель єхидно посміхнувся. Сказав:

— Не можна. Сам маєш зрозуміти…

Питання щодо того, чи може погана людина стати майстром, трохи пізніше Борис поставив також наставникові Ді, у якого займався баґуачжан. Майстер почухав фарбовану голову з елегантними сивими скронями й відповів за звичкою бадьоро:

— А що таке погана людина? Людина щоразу різна. Сьогодні погана, завтра гарна, післязавтра — знову погана. Немає такого — завжди погана людина. Запам’ятай цю мудрість.

Після цієї типово китайської мудрості Борис остаточно зрозумів, до якої категорії людей належить майстер Ді. Щодо вчителя У ще можна було сумніватися: цзюньцзи він чи ні. Хоча самого У це абсолютно не цікавило, та й з якого дива даос має озиратися на конфуціанців з їхніми уявленнями про шляхетність і гідність? Натомість з майстром Ді все було ясно — сяожень,[22] пробу ніде ставити.

Літо скінчилося, минув місяць чжунцюцзе, осипався червоним листям хун’є, насунув, крижаніючи, лідун. Час було повертатися, справи кликали на батьківщину.

— О, — сказав майстер Ді,— я до тебе приїду в Москву. Треба ще багато вчитися. Юань ді байкоу бу, дінбу чуань чжан, туй мо чжан, пубу чуань чжан, сячень чжан…

Перераховуючи методи тренувань і технічні прийоми, наставник розгинав пальці, як зазвичай роблять китайці рахуючи. Борис кивав, але не міг позбутися поганого відчуття, що майстер Ді підраховує гроші, які зможе заробити на вухастому лаоваї,[23] тобто на ньому.

І, як завжди, абсолютно несподівано повівся майстер У. Почувши, що Борис їде, він задоволено кивнув.

— Добре, — сказав, — пора. Саме всі навчання закінчили.

Борис був уражений: на це вже він очікував найменше.

— Що значить закінчили?

— Я всього тебе навчив, — пояснив У Лаоші.

Звичайно, повірити в це було неможливо. Чого його навчили, крім кількох базових позицій, різних видів дихання й концентрації? Люди найпростіших стилів ушу десятиліттями вчаться, що тоді казати про такі складні речі, як даоська наука?

— Десятиліттями вчать шахраї, а учні в них тупі,— заявив у відповідь на це чомусь дуже задоволений даос.

— Але я так і не опанував справжніх здібностей, — Борис, звичайно, мав на увазі чарівне мистецтво старих майстрів — шень ґунфу.

— Нічого, — заперечив учитель, — ще опануєш. Коли в голові пояснішає. А додому приїдеш, про тренування не забувай. Усе, що я казав тобі, виконуй щодня… І ще одну річ май на увазі.

Річ цю старий даос шепнув Борисові на вухо, і та буквально перевернула його. Світ став з голови на ноги.

І зараз, стоячи у своїй московській квартирі в позиції «стовп хун-юань», Борис згадував цю останню розмову. Навколо нього зіткалася тепла золота хмарка, як живий у цій хмарці явився йому майстер, подивився суворо й повторив: «Оволодієш, коли в голові пояснішає…»

У голові, однак, не яснішало. Ні мудрості, ні нового розуміння чомусь не прибувало. Як був він письменником і лібералом, так і лишився. Тільки стосунки з темними в останні місяці зіпсувалися до такої міри, що майже весь час він проводив у своєму будинку у Франції — з розумної обережності. А в Москву приїхав усього на кілька днів — підписати договір на нову книжку…

Борис глибоко вдихнув, завершуючи тренування, тричі підняв над головою і опустив до живота долоні, потер їх так, що, обпалюючи, потекла між ними енергія ци. Потім приклав долоні до дань-тяня — не торкаючись, — постояв так з хвилину і виконав тридцять шість обертів долонями навколо живота за годинниковою стрілкою і проти.

Щоразу під час занять усі його чуття надзвичайно загострювалися: він бачив порошинки на корінцях книг і чув, як у сусіда в клітці попискує скуйовджена стара миша-піщанка. І зараз оголений слух доніс до нього звук машини, що під’їхала до будинку, — навіть крізь подвійні склопакети.

Машина то й машина, що тут такого, скажете ви… Проте хоч розум Бориса в останні місяці й не прокинувся, зате загострилась інтуїція. І зараз вона ясно промовляла до нього, що зовсім не просто так чути у дворі чужий мотор…

Нечутною ходою танні-бу — того, хто ковзає по багнюці,— Борис підійшов до вікна. На подвір’я щойно в’їхала велика, лілова до чорноти машина, плавно підкотила просто до його під’їзду. З неї стрімко висадились і увійшли в під’їзд четверо кремезних чоловіків у чорних пальтах.

Борис відсахнувся, думка