Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

чекає багато неприємностей, але Дамблдор, очевидно, вважає, що ти даси раду у найскрутніших ситуаціях, бо інакше не призначав би тебе. Було видно, що Рона ця думка стривожила, але йому не довелося нічого відповідати, бо якраз прибув його тато зі старшим братом. Місіс Візлі мала такий гарний настрій, що навіть не дорікнула їм за те, що вони привели з собою Мандангуса. На ньому була довжелезна накидка, що химерно відстовбурчувалась у найнесподіваніших місцях, і яку він відмовився скинути й повісити біля Дикозорового плаща.

— Думаю, треба виголосити тост, — сказав містер Візлі, коли всі вибрали собі напої. Він підняв угору келих. — За Рона й Герміону; нових старост Ґрифіндору!

Рон і Герміона аж сяяли, коли всі за них випили і заплескали в долоні.

— А я ніколи не була старостою, — весело розповідала Тонкс, йдучи за Гаррі, коли всі рушили до столу з їжею. Сьогодні волосся в неї було червоного, мов помідори, кольору й спадало аж до пояса; тепер вона скидалася на старшу сестру Джіні. — Мій гуртожитський вихователь казав, що в мене нема відповідних якостей.

— Яких? — поцікавилася Джіні, накладаючи собі запеченої картоплі.

— Скажімо, вміння чемно поводитися, — пояснила Тонкс. Джіні розреготалася. Герміона не знала, сміятися їй чи ні, тож зробила більший ковток маслопива і похлинулася.

— А як ви, Сіріусе? — спитала Джіні, стукаючи Герміону по спині.

Сіріус, що стояв поруч з Гаррі, реготнув своїм звичним гавкаючим сміхом.

— Мене ніхто й не призначив би старостою, бо ми з Джеймсом аж надто часто відбували покарання. А от Люпин був чемний хлопчик, йому дали значок.

— Дамблдор, мабуть, сподівався, що я хоч трохи стримуватиму своїх найкращих друзів, — сказав Люпин. — Що й казати — я його дуже розчарував.

У Гаррі раптом поліпшився настрій. Його батько також не був старостою. Зненацька свято стало значно кращим. Гаррі наклав собі їжі на тарілку, відчуваючи подвійну приязнь до всіх присутніх.

Рон вихваляв усім охочим слухати свою нову мітлу.

— ...з нуля до сімдесяти за десять секунд, непогано, правда? А "Комета-290" розганяється тільки до шістдесяти, та й то, якщо вітер у спину дме, як сказано в рекламі.

Герміона жваво ділилася з Люпином своїми переконаннями щодо ельфівських прав.

— Я вважаю, що це така ж нісенітниця, як і ізоляція вовкулак. Коріння цього треба шукати в тому жахливому переконанні чаклунів, що вони вищі за інших істот...

Місіс Візлі і Білл, як завжди, сперечалися про довжину Біллового волосся.

— ...це вже казна-що, ти ж такий гарний, коротка стрижка тобі дуже личила б, скажи йому, Гаррі.

— Ой... не знаю... — розгубився Гаррі, не готовий висловлювати свою думку. Він нищечком посунувся до Фреда з Джорджем, що розмовляли в кутку з Манданґусом.

Побачивши Гаррі, Манданґус замовк, але Фред підморгнув Гаррі й покликав його до гурту.

— Не бійся, — сказав він Манданґусові, — Гаррі можна І довіряти, він — наш спонсор.

— Дивися, що нам дістав Данґ, — сказав Джордж, простягаючи Гаррі руку. Там лежали якісь зморщені чорні стручки. І хоч лежали вони нерухомо, всередині щось легенько тарахкотіло.

— Насіння отруйної тентакули, — пояснив Джордж. — Це необхідний компонент нашого "Спецхарчування для спецсачкування", але він з категорії заборонених для продажу речовин класу "В", і його було нелегко добути.

— Десять ґалеонів за все, Данґ? — запропонував Фред.

— А знаєш, скільки я з ними мав мороки! — витріщив свої мішкуваті, налиті кров'ю очі Манданґус. — Вибачайте, хлоп'ята, але двадцять ґалеонів і ні кната менше.

— Данґ у нас великий жартівник, — сказав Фред.

— Ага, і досі найкращий жарт був — шість серпиків за торбинку кнарлрвих пір'їнок, — додав Джордж.

— Будьте обережні, — ледь чутно попередив їх Гаррі.

— Чому? — здивувався Фред. — Мама там туркоче над старостою Роном, усе нормально.

— Але за вами може стежити Муді, — зауважив Гаррі. Манданґус нервово озирнувся через плече.

— А й справді, — пробурмотів він. — Добре, хлопці, нехай буде десять, але швиденько забирайте.

— Класно, Гаррі! — захоплено вигукнув Фред, коли Манданґус висипав усе, що було в кишенях, у простягнуті руки близнюків, а тоді швиденько повернувся до столу з їжею. — Зараз віднесемо усе нагору...

Гаррі дивився їм услід, і на душі йому було незатишно. Він раптом подумав, що рано чи пізно містер і місіс Візлі пронюхають про синівський бізнес і поцікавляться, де Фред і Джордж беруть гроші на свою затію з крамничкою жартів. Він щиро віддав близнюкам свою винагороду за перемогу в Тричаклунському турнірі. Але тепер подумав: чи не стане це причиною нової родинної сварки й розриву, як сталося з Персі? Чи місіс Візлі й далі вважатиме Гаррі ледь чи не рідним сином, коли з'ясує, що він допоміг Фредові й Джорджу почати таку невідповідну, як вона вважає, для них діяльність? Гаррі стояв у кутку, де його покинули близнюки, відчуваючи десь мало не в шлунку тягар провини. Раптом він почув своє прізвище.

— ...чому Дамблдор не зробив старостою Поттера? — глибокий голос Кінґслі Шеклболта перекривав увесь гамір.

— У нього були свої міркування, — відповів Люпин.

— Але це продемонструвало б його впевненість у Гаррі. Я б учинив саме так, — наполягав Кінґслі, — особливо тепер, коли "Щоденний віщун" глузує з нього через номер...

Гаррі не озирався; він не хотів, щоб Люпин чи Кінґслі знали, що він усе чув. І хоч він зовсім не відчував голоду, пішов Услід за Манданґусом до столу. Його радість від свята випарувалася швидше, ніж з'явилася. Краще б він уже лежав у ліжку.

Дикозор Муді обнюхував курячу ніжку тим, що лишилося відйого носа. Мабуть, не внюхав ніякої отрути, бо незабаром курочка захрумтіла в нього на зубах.

— ...держак виготовлений з іспанського дуба, вкритий протизаклятним лаком і має вбудований вібраційний контроль... — ділився Рон своєю радістю з Тонкс.

Місіс Візлі широко позіхнула.

— Що ж, піду перед сном ще здихаюся того ховчика... Артуре, дивися, щоб діти не засиджувалися допізна, добре? На добраніч, Гаррі, мій дорогий.

Вона вийшла з кухні. Гаррі відклав тарілку й подумав, чи не спробувати йому зникнути слідом за нею.

— З тобою все гаразд, Поттере? — прохрипів Муді.

— Так, усе добре, — збрехав Гаррі.

Муді ковтнув зі своєї баклажки, а його синьо-голубе око скоса поглянуло на Гаррі.

— Йди сюди, покажу тобі щось цікаве, — сказав він.

Із внутрішньої кишені мантії Муді витяг пожмакану стару чаклунську фотографію.

— Отакий колись був Орден Фенікса, — прогарчав Муді. — Знайшов її вчора ввечері, коли