Читати книгу - "Буба : мертвий сезон"

— От, Бубо, ви й залишилися без двох, — заявив Маньчак після останнього пасу. Блиснув золотим зубом і пішов з козиря.

— Ой, Бубо, — зойкнув дід, — ти ж бо щойно оголосила менші п’ятірки. Я зовсім забув про спільну мову.

— Аж ніяк! — підморгнула онука. — На щастя, ми з тобою завжди знаходимо спільну мову. Навіть тоді, коли програємо, — тепло додала вона. Бо дідусь завжди вмів її здивувати, наче маг, який витягав з порожнього капелюха червоне сердечко.

ДЕНЬ ШАХРАЯ

Якби мамині сльози зібрати до ванни, вистачило б на передсвяткову купіль для всієї сім’ї, — подумала Буба, причаївшись у куточку вітальні. Та цього разу мамине горе було настільки обґрунтованим, а розпач настільки невтішним, що ніхто навіть не намагався втрутитися.

— Дуже я схвильований тим, що відбувається, Марисю, — говорив дідусь, співчутливо дивлячись на доньку.

Мама схлипувала й кожні кілька хвилин дивилася на рідних заплаканими очима.

— Крихітко, не переймайся. Власне, навіщо нам цей будинок? Чи маленький будиночок? Досить того, що в нас невелика квартира! — тато намагався застосувати терапію в поєднанні з елементами практицизму. — Крім того, у будинку треба прибирати, а хто б це робив, крихітко?

— Про стайню я взагалі мовчу! — додав дід. — У стайнях буває таке коїться, що навіть той міфічний, як там його…

— Геракл, — підказала Буба.

— От-от, навіть Геракл не міг із цим упоратися!

— Мабуть, ти маєш на увазі Авгія, — несміливо втрутився тато. — Здається, це були його стайні.

— Авжеж, але ж він не збирався там прибирати. Він лише забруднював…

— Можливо, — погодився тато. Відколи в них із дідом з’явилася спільна таємниця, Павел часто йшов на компроміс.

— Окрім того, — продовжував дід Генрик, — навіщо нам коні? Ми ж не Протек, щоб їх об’їжджати…

— Доси-и-ить! — зарепетувала мама. — Не вимовляйте цього імені! Я не хочу його чути!

— Крихітко, ми ж лише на прізвище, — виправдовувався тато.

— Мої мрії зруйновано, — патетично виголосила мама.

— Хіба мрії — то будівля, щоб їх зруйнувати? — здивувався старий.

— Дідусю, це символічно сказано, — пояснила Буба.

— Ви що, не можете обговорювати це деінде? — мама знову залилася слізьми. — Дайте мені спокійно поплакати!

— Коли бо ти спокійно не вмієш, — зауважив дід.

— Справді, крихітко, — підтвердив тато. — Ти весь час метушишся, он уже стягнула покривало з дивана.

— А в Маньчакової покривало гарніше, — засмутився раптом дід своїм несподіваним відкриттям.

— Зате сама вона гірша за мою крихітку, — рішуче заявив тато.

— Як ви можете порівнювати мене з нею! — знову зайшлася плачем мама.

— Ми ж саме й кажемо, що це неможливо, — заспокоїв її дід. — Ані з нею, ані з паном Вальдеком. А ви знаєте, — пригадав він собі, — що Маньчаки вже не хочуть тієї дитинки?

— Як це не хочуть? — мама сіла, вражена, і на мить забула про власні негаразди.

— Стверджують, що взимку це не виплачується, бо дитина може захворіти.

— Негідники! — обурилася мама, і Буба збагнула, що нині кожна дрібниця може вивести матусю з рівноваги.

— У мене є власна версія подій, — дід таємниче стишив голос. — Маньчаки не отримали цієї дитини. У малого, мабуть, на них алергія. Зараз у більшості дітей алергія…

— На Маньчаків? — тато аж рота роззявив.

— Ні, взагалі, а зокрема й на Маньчаків, — заявив пан Генрик тоном досвідченого педіатра.

— Мені так хотілося, щоб мої донечки були щасливі, а тепер… нічого не вийде! — знову пригадала собі мама.

— Ти завжди можеш їх ощасливити, — для діда цієї проблеми не існувало. — Невдовзі ти вдруге станеш бабусею. Займатимешся черговим Франеком, а Оля буде тобі неймовірно вдячна.

— Тату, ви що, несповна розуму, — мама аж затулилася покривалом, ніби побоювалася, що хтось підкладе їй на коліна немовля. Певне, вона щось відчула, бо за мить у домофоні почувся Робертів голос.

— Привіт, Бубонько, відчиниш?

Невдовзі вітальня сповнилася новими голосами. Спершу Олька перелякалася маминого вигляду, потім порадила дідові звернутися до психіатра й, нарешті, всілася Робертові на коліна, а той гордо обняв дружину разом із новим малюком у її животі. Тільки Францішек вовтузився на підлозі, шукаючи Добавку.

— На початок скажу вам, що… — Олька картинно вмовкла, — я відмовилася від роботи в того Ксавера!

Буба насилу приховала радість.

— А… чому? — знічев’я поцікавилася вона.

— Бо він виявився шахраєм! — вигукнула Олька.

— Іще один негідник! — знову схлипнула мама, але вирішила вислухати Ольку.

— Ота його агенція виявилася звичайним… Гм, як би це сказати…

— Певне, звичайним борделем, — не втримався дідусь, за що його миттєво покарали обурені погляди присутніх.

— У кожному разі, власник сидить у в’язниці, а я… я така рада, що Робертик зі мною щасливий…

— Оце справді новина, — відгукнувся пан Генрик, але на нього ніхто не звернув уваги.

— А яка в мами трагедія? — Олька запитально глянула на Бубу.

— Бо не буде фільму із зірками екрану й конячками, — спокійно пояснила та, а мама підтвердила її слова новим схлипуванням.

— А що трапилося? — Олька засмутилася втратою обіцяної ролі.

— Пан Прот виявився аферистом, — гордо заявив дідусь.

— Аферистом… О, згадала! Аферист — це той, хто грає на перегонах! — зраділа Олька.

— Ти все переплутала, — заперечно похитав головою тато. — У фільмі справді були коні, а Прот звичайний… аферист, — безпорадно закінчив він.

— Ага, — погодилася Олька й знову глянула на маму.

— Він мені пообіцяв продюсера, мільярдера, підраховував зиск у евро…

— Ти казала, крихітко, що в доларах, — нагадав тато.

— Ні, у евро, — наполягала мама.

— А я пригадую, що в зелених, — уже тихше правив своєї батько.

— Яка різниця. Не буде більше ані євро, ані зелених, — розсудливо сказав дід Генрик.

— І що? — Олька випередила новий напад маминого плачу.

— Ну, і цей начебто мільярдер…

— Ти казала, що мільйонер, — тато волів уточнити деталі, наче від цього залежала доля світу.

— Мільярдер, — заперечила мама. — Але що я хотіла сказати? — безпорадно глянула вона на рідних.

— Бабуся, — почулося з-під столу.

— І цей теж! Франеку, я просила, аби ти називав мене «тьотею»!

— Ну, то цей мільярдер… — Олька вочевидь непокоїлася про мамині нерви.

— Ага, так… Ну, то з нього такий мільярдер, як з мене… Марія Каллас!

— У вас принаймні однакові імена, — зауважив тато.

— Він не займається кінопродукцією. У нього виробництво газованої мінералки, яку він експортує до Німеччини!

— Яка це вода? — ввічливо спитав дід Генрик.

— «Мінерва», а німецькою «Minerwasser». Уявляєте? Якийсь мінервассер мав створити європейський шедевр?!

Зробилося тихо, а тоді скептично озвався тато:

— Мені цей Прот із самого початку не подобався.

— Протек, — несміливо виправила мама.

— Щось у нього таке було у виразі обличчя… — тато з помітним вдоволенням знущався з пана Протека. — Щось таке порочне…