Читати книгу - "Артур і помста жахливого У"

Провідник указав на останнє із трьох кілець — кільце душі, і звелів повністю його повернути. Знаючи Упиря, є потреба спитати: чи варто задіювати це кільце, якщо в мандрівника світами немає душі?

Артур нервово стискує пальці. Мотлохлюш, що ніколи не був особливо хоробрим, сховався за спинами друзів. Проте він не лишень боягузливий, а ще й допитливий, і його лукаве личко раз по раз визирає з-за спини Миро. Попервах кріт стояв поруч із Артуром. Потім з байдужим виразом обличчя почав поступово відходити вбік, сподіваючись непомітно наблизитися до стіни. Він теж дещо замислив.

Упир не помітив маневрувань Миро. Схоже, він і справді розхвилювався: думка, що він опиниться в зовсім незнайомому світі, п'янить його й водночас лякає. Але в цьому він ніколи не зізнається. На його щастя, він ще не відає, що там, куди так прагне потрапити, не потрібні такі негідники. В тім світі достатньо своїх упирів, які завжди напоготові до підлоти.

Жахливий У став під велику лінзу, яка має втягти його в себе і проштовхнути через трубу. Він трохи відпустив від себе Селенію, одначе лезо його ножа ще погрожує її горлу. Та незабаром йому доведеться звільнити одну рукоклешню, щоб зробити оберт руків'ям. Саме цього й боїться Артур. А що як Упир не відпустить Селенію? Або здійснить свою погрозу?

Тим часом Миро, на якого ніхто не зважав, дійшов до стіни, де прилаштоване пускове руків'я. Все гаразд. Потрібно лише встановити необхідну потужність, а потім вчасно змитися. І Миро встановлює стрілку на повну силу.

— Прощавайте, недомірки! Колись-таки я матиму приємність розчавити вас усіх разом! — звернувся Упир до тих, хто мимоволі проводив його в невідомий край.

Цей негідник завжди намагався дошкулити мерзенним словом. Артур у відчаї. Він бачить, як лезо ножа ковзає по принце-синій шиї: Жахливий У хоче полишити мі ні путам кривавий автограф. Адже він не збирається повертатися!

Хлопчик розгубився — він не знає, що робити. Мотлохлюш ось-ось запанікує. Вся надія на мудрого крота. Зосередившись, Миро згадав, що колись Упир не був таким чудовиськом. Щоправда, він знехотя вчився в школі і вже тоді мав неабияку фізичну силу. На спортивному майданчику він був першим. Найкращий центровий у нападі у змаганнях штовхни-смородину, найкращий захисник у грі передай-оливку, найкращий снайпер у змаганні попади-в-кісточку. А ще він найкраще за всіх бігав і стрибав. У спортивних іграх він не мав конкурентів — і йому набридло перемагати. «Якщо виграєш легко, то перемагаєш безславно», — прочитав він колись у Великій книзі. Це, певно, єдина мудра фраза, що запам'яталася У після довгих років навчання.

Змагання на силі та швидкості змінилися іграми. Гра допомагала Упиреві здобути інтелектуальну перемогу. Одначе його розумові здібності були значно скромнішими за амбіції, а оскільки програвати він не любив, то частенько шахраював. Найчастіше він грав у хамелеона. І хоча в цю гру бавилися найменші мініпутики, Упир, який тоді вже не мав батьків, забавлявся з малечею. Грають у хамелеона вдвох, стоячи один напроти одного. Перший гравець наказує другому стати хамелеоном. Тепер другий має відтворювати всі рухи першого. Інакше кажучи, якщо перший підіймав ногу, то й другий робив те саме.

Миро втішився, що йому вдалося дещо згадати з Упиревої юності.

— Прощавайте! — тим часом кланявся навсібіч У, ніби актор після водевілю.

Побачивши, що Жахливий У готується натиснути на пуск, Миро щосили закричав:

— Упиряко!

Жахливий У здригнувся й озирнувся.

— Ха-а… м-е-е… леон!!! Го-ло-ва! — речитативом гукає Миро, швидко підіймаючи лапки до голови.

Рефлекторно, тобто зовсім знетямлено, Упир відповів на вигук Миро і поклав обидві рукоклешні собі на голову.

І ось Артур летить швидше за яструба, швидше за гепарда. Він розуміє, що таки вдалося перехитрити Упиря. Зараз, коли він підняв рукоклешні і відпустив Селенію, хлопчик щосили штовхає монстра на лінзу. Миро обертає руків'я — і Упир зникає: його проковтнуло чарівне скло. Кріт запустив його з надзвуковою швидкістю.

Жахливий У зник — і сліду не полишив. Ні, таки полишив… Це тоненька подряпина на принцесиному горлі. Бідолашна Селенія ледве стоїть на ногах. Щоб вона не впала, Артур підхоплює її на руки. Підбіг Миро, щоб обстежити рану. Нічого особливого. Легенька подряпина від леза. Селенія оговталася і усміхнулася своєму принцові. Як же довго вона на нього чекала!

— Мій дорогий Артуре, як я рада тебе бачити! — прошепотіла вона.

Артур від щастя і розгубленості не знає, що й казати. Селенія ж остаточно отямилася. Вона зробила кілька вправ, щоб розім'яти затерплі руки та ноги, підскочила. А потім із щасливим вереском кинулася Артурові на шию.

— Ох, АртуреІ Мені так не хочеться з тобою розлучатися! — дзвінко заявила принцеса. І голосно цьомкнула його в щоку.

Артур спершу почервонів, а потім спохмурнів.

— Знаєш, мені здається, що навіть якби я… навіть якби я захотів… все одно не зміг би з тобою розлучитися, — загадково відповів хлопчик.

Та принцеса нічого не помітила. Вона така рада, що прекрасний принц порятував її від мерзенного Упиря!

Далекоглядна труба здригається. Бонго-матасалаї з хвилюванням позирають на неї: схоже на те, що звідти вирветься цілий вулкан! Зненацька вогнище згасає, хоча ні вітер, ні люди не намагалися його загасити. А в ясному блакитному небі покотилися громи. Та в природі немає ніяких ознак наближення грози. Прислухавшись, бонго-матасалаї з'ясували, що це гримить у трубі.

Зненацька із труби виривається вогняний смерч, а разом із ним щось схоже на чорну комету з довгим хвостом. Все сталося так швидко, що ніхто із мисливців, навіть вождь, не встигли помітити, хто ж це прибув від мініпутів. З будинку вибіг стривожений Арчибальд.

— Що сталося? Хто стріляв? — гукає він так, щоб його почули бонго-матасалаї.

Вождь племені тикнув пальцем в далекоглядну трубу. Більше він нічого пояснити не може.

Услід за Арчибальдом на ґанок вискочили Франсуа-Арман з дружиною.

— Вам не слід тут залишатися, Арчибальде! Я чув, як гримів грім! Значить, незабаром почнеться гроза, піде дощ і ви застудитеся! — турботливо промовляв зять, обіймаючи дідуся за плечі.

А тому дуже кортіло сказати зятеві, який він козел: небо ж зовсім чисте і блакитне! Але тоді довелось би пояснювати істинні причини гримотіння. Арчибальд же не певен, що це піде всім на користь.

— Ти маєш рацію, мій добрий Франсуа! Повернімося в дім! Ти допоможеш мені розпалити вогонь у каміні, — сказав дідусь, щоб припинити розпитування.

А сонце поступово залило трубу. Могутній