Читати книгу - "Епік"

небезпечні, — лиховісно посміхнувся Анонім.

— Ну, гаразд… — Цікавлячись філософією не більше, ніж становищем світової бідноти, BE змінив тему: — Ми ступимо на той міст, коли підійдемо до нього. Поговорімо краще про тактику.

— Я теж так вважаю, — додав Анонім, і в його голосі вперше за час розмови почулася нотка прихильності до молодого воїна. — Еріку, слід визнати, що твій молодий товариш має дивовижний талант до розумних і рішучих міркувань.

— Він тут не єдиний, — пробурмотіла Інгеборг. — Саме Ерік відкрив спосіб убити дракона.

— Це мене не дивує.

— Досить, — утрутився Ерік. — Ви змушуєте мене ніяковіти. Переходьмо тепер до плану.

Розділ 18

Нова причина тривоги

ев’ять членів комітету зібрались у великій залі Майклгардської вежі. Над ними нависало зимове небо з важким хмаровинням, подекуди посіченим жовтогарячими пасмугами. Було так темно, що в залі засвітили ліхтарі, олійні ґноти блимали і миготіли. Якийсь час не чулося жодного звуку, а тільки шарудів папір, поки вони читали останній випуск бюлетеня «Новий Левіафан».

«Якщо коли-небудь і була можливість запровадити зміни, вона з’явилася останнього місяця після перемоги «Остерфіордських гравців» над Інріатом, Червоним Драконом.

Відкрилися нові перспективи, новий спосіб розхитати кайдани, що сковують суспільство. Для нас з’явився шанс знову постати перед реальним світом, узятися за проблему дефіциту ресурсів, а «Епік» використовувати тільки як засіб спілкування та відпочинку — не більше.

Хто ті юні драконовбивці, з якими ми пов’язуємо так багато надій?

Ерік Офасон найстарший серед них, він грає воїном-ельфом і його звуть BE, щоб відрізняти од молодшого Еріка. Це, здається, талановитий, сміливий і честолюбний хлопець, що погодився піти до Майклгардського університету на престижний факультет вивчення «Епіку», факультет, тісно пов’язаний із досягненням згодом високих адміністративних посад.

Б’єрн Рольфсон навчався в тому самому класі, що й Ерік Офасон, і, закінчивши той самий коледж, він вступив до університету, щоб вивчати сільське господарство — найпочеснішу науку, яка дасть йому змогу отримати згодом власне господарство. Його персонаж — суворий і витривалий воїн-людина Б’єрн.

Сігрид Офасон теж запропонували місце на цьому самому факультеті, але через три роки, коли вона закінчить Гоупський коледж. Її персонаж — цілителька групи.

Інгеборг Рольфсон, дарма що їй лише чотирнадцять, усе-таки забезпечила собі місце в університеті для вивчення геології. Це студентка, до якої треба приглядатися. Її персонаж — відьма з таким самим ім’ям.

І, нарешті, Ерік Гаральдсон, що навчається в тому самому класі, що й Інгеборг Рольфсон. Ерік має, що досить незвично, жіночий персонаж, почасти розбишаку, почасти войовницю на ймення Попеля. Серед цієї групи Ерік має найбільше підстав усвідомлювати проблеми системи, бо його батько перебуває у вигнанні за злочин насильства. Насильство, звичайно, цілком неприйнятне, але, можливо, Гаральд Еріксон певною мірою жертва системи? Аж ніяк не випадковість, що саме він був головним гравцем у недавній нічиїй між Гоупським округом і Центральним Комітетом. Але знову-таки, Ерік Гаральдсон, здається, має не більше амбіцій, ніж учитися в університеті на бібліотекаря.

Про що свідчить ця інформація?

Передусім, що доступ до багатства і влади дуже привабливий. Команду гравців, яка вперше за багато років мала нагоду виступити проти системи, натомість остання й поглинула.

Кожен з цих гравців отримав кілька сотень прохань допомогти людям, які живуть у злиднях. Проте не допоміг нікому. Ця молодь мала б виявляти співчуття. Вони знають, що таке мати родину, яка працює в копальнях. Але, здається, дбають тільки про себе й про те, як домогтися успіху в рамках системи.

Отже, наш висновок. Ми повинні прокинутись од цієї нереальної гри й вимагати нової організації суспільства — такої, де постанови ухвалюють голосуванням, а не викликами на бойових аренах, де аж ніяк не можна забезпечити об’єктивність підходу до питань».

— Що ви на це скажете? — запитала Глейд.

— Вони безсилі, — просто сказав Годмунд і обдарував комітет однією зі своїх рідкісних усмішок. — Свейн добре постарався.

— А от мені видається цікавим, — міркував Вольф уголос, розлігшись на бильцях, тож кінський хвіст висів за спинкою, — що тут вочевидь немає ніякого зв’язку між авторами цього скандального листка і «Остерфіордськими гравцями».

— Або принаймні вони хочуть, щоб ми так думали, — похмуро зауважив Рагнок.

— Ні. Це видається надто складним. Не думаю, що «Новий Левіафан» публічно паплюжив би їх, якби справді думав, що вони обстоюватимуть зміни, — Годмунд сплів свої покручені пальці, а потім випростав, і вони гучно хруснули. — Чи є ще якісь питання, чи ми можемо бодай один день присвятити власним справам?

— На жаль, є, — Свейн пустив навколо столу документи, передані йому невдовзі перед засіданням комітету. — Десь дві години тому оце розвісили в кожній ньюгейвенській таверні і в кожній бібліотеці нашої системи.

«Шукаєте слави і пригод? Тоді приєднуйтесь до мене, Попелі-драконовбивці, й вирушайте в подорож, яку барди оспівуватимуть протягом поколінь. Я набираю команду досвідчених моряків і суворих воїнів, могутніх чарівників і надійних цілителів. Я випливу з Ньюгейвенської гавані в день св. Юстина під час припливу. Подорож триватиме десь два місяці і, як я маю підстави сподіватися, буде найприбутковішою. Рівні частки всіх здобутих багатств розподілять між усіма, хто повернеться зі мною до Ньюгейвена, коли скінчиться подорож.

Попеля-драконовбивця».

— Дивно, — нараз утративши добрий гумор, Годмунд знову заговорив характерним для нього гострим тоном. — Як ти це розумієш, Свейне?

— Думаю, він, напевне, знайшов щось серед драконових скарбів, що й спонукало його вирушити в подорож, — відповів Свейн, намагаючись говорити зовсім нейтральним тоном і не виявити ані своєї зацікавленості, ані страху з приводу тієї подорожі. Адже цілком може бути, що хлопець працює над розгадкою Epicus Ultima і має якийсь важливий ключ.

— Зі вдачею людини, яка хоче стати бібліотекарем, мабуть, цілком узгоджується цікавість до таких різних речей, — глузливо усміхнувся Гальфдан, піймавши Свейнів погляд.

— Може, й ні, але мені це не подобається. Отакий заклик до всього світу взяти участь — річ нечувана. А те, що нове, — небезпечне. «Епік» — дивна гра, де є великі глибини, можливо, більші, ніж ми гадаємо. Не годиться бавитися з ним. Ми маємо систему, що працює, і хоча було б добре, якби ця подорож виявилася невинною, її слід вважати за джерело потенційної небезпеки, — говорив далі Годмунд, і кожен відчував його тривогу.

— Тож які ваші пропозиції? — Цікаво, тимчасом як Годмунда дедалі більше обіймала тривога, Рагнок немов відчував полегкість і вочевидь пожвавішав.

— Я маю одну ідею, — озвалася Бека, дивлячись на них з-під опущених на чоло сивих кіс.

— Кажи, — нетерпляче махнула рукою Глейд.

— А чому б Свейнові Рудобородому не зголоситися вирушити в цю