Читати книгу - "Фундація"

— Чекаємо.

Старий торгівець пирхнув і почервонів. Він загарчав:

— Ви йдете наосліп, Меллоу. Навколо нас охорона, над головами — кораблі. Що як вони готуються стерти нас на порох?

— У них був на це тиждень.

— Може, вони чекають на підкріплення. — Погляд Твера був проникливим і важким.

Меллоу різко сів.

— Так, я думав про це. Розумієте, це створює серйозну проблему. По-перше, ми дісталися сюди без неприємностей. Це може нічого не означати, однак із більш ніж трьохсот кораблів торік зникло лише три. Відсоток низький. Але це може означати й інше — що кораблів з ядерною зброєю у них мало й вони не наважуються даремно виставляти їх напоказ, доки їхня кількість не зросте.

Та з іншого боку, це може означати, що в них узагалі немає ядерної енергії. Або мають, але приховують її, побоюючись, що ми щось дізнаємося. Зрештою, одна справа нападати на недосвідчені, легко озброєні торгові судна. А інша — дражнити акредитованого посла Фундації, сам факт появи якого може означати, що Фундація щось підозрює.

Якщо скласти все це докупи…

— Зачекайте, Меллоу, зачекайте. — Твер підняв руки. — Я просто тону у вашій балаканині. До чого ви хилите? Кажіть без цих деталей.

— Вам доведеться вислухати всі деталі, Твере, інакше ви нічого не зрозумієте. Ми обидва чекаємо. Вони не знають, що я тут роблю, а я не знаю, що в них тут відбувається. Але я в слабшій позиції, бо я один, а вони — це весь світ, і, можливо, з ядерною енергією. Я не можу дозволити собі здатися. Звичайно, це небезпечно. Звичайно, на нас може чекати земляна яма. Але ми знали про це з самого початку. Що нам ще робити?

— Я не… Хто там ще?

Меллоу спокійно підвів голову й покрутив приймач. Екран засвітився, й на ньому з’явилося грубе обличчя вартового сержанта.

— Говоріть, сержанте.

Сержант сказав:

— Перепрошую, сер. Хлопці впустили всередину місіонера з Фундації.

— Що? — Обличчя Меллоу перекосилося від люті.

— Місіонер, сер. Він потребує шпиталізації, сер…

— Тут сержанте, буде ще чимало таких. Накажіть усім повернутися на бойові пости.

Кімната для відпочинку майже спорожніла. За п’ять хвилин після наказу при зброї були навіть ті, хто прийшов з вахти. Така швидкість була великою перевагою в анархічних регіонах Периферії, і в цьому екіпаж Головного Торгівця перевершував усіх.

Меллоу повільно увійшов і роздивився місіонера з усіх боків. Він кинув погляд на лейтенанта Тінтера, який стривожено ворушився з одного боку, і на вартового сержанта Демена, який з безпристрасним і спокійним обличчям стояв з іншого.

Головний Торгівець повернувся до Твера й задумливо помовчав.

— От що, Твере, зберіть сюди тихо всіх офіцерів, крім координаторів та штурмана. Вони залишаються на постах для подальших наказів.

Утворилася п’ятихвилинна перерва, під час якої Меллоу відчиняв ногою двері вбиралень, зазирав за стійку бару, відсував штори на вікнах. На півхвилини він вийшов з кімнати, а коли повернувся, то щось розсіяно наспівував.

Чоловіки зайшли до кімнати. Твер зайшов останнім і тихо зачинив двері.

Меллоу тихо сказав:

— По-перше, хто дозволив цій людині зайти сюди без мого наказу?

Вартовий сержант зробив крок уперед. Його очі бігали.

— Вибачте, сер. Це не була певна особа. Це була свого роду взаємна згода. Він був, можна сказати, одним із нас, і ці чужинці тут…

Меллоу обірвав його.

— Я підтримую ваші почуття, сержанте, і розумію їх. Ці люди були під вашим командуванням?

— Так, сер.

— Коли все це завершиться, вони мають бути посаджені на гауптвахту протягом тижня. Ви самі звільняєтеся від усіх наглядових функцій на той самий період. Зрозуміли?

Обличчя сержанта залишилося незмінним, але його плечі ледь помітно опустилися. Він чітко вимовив:

— Так, сер.

— Можете йти. Займіть свій пост.

Твер утрутився у розмову:

— Меллоу, чому ви їх караєте? Ви ж знаєте, що ці корелліанці вбивають полонених місіонерів.

— Будь-яка дія всупереч моїм наказам є поганою сама по собі, незалежно від того, які аргументи на її користь. Ніхто не повинен залишати судно або заходити на його борт без мого дозволу.

Лейтенант Тінтер непокірно пробурмотів:

— Сім днів бездіяльності. Не можна підтримувати дисципліну в такий спосіб.

Меллоу крижаним голосом відповів:

— Можна. За ідеальних обставин дисципліна не має жодної цінності. Вона цінна перед обличчям смерті, інакше від неї жодної користі. Де цей місіонер? Приведіть його сюди.

Торгівець присів, поки до кімнати обережно завели постать у червоній мантії.

— Як вас звати, преподобний?

— Га? — Постать у червоній мантії повернулася до Меллоу, усе тіло поверталося наче одне ціле. Його очі були порожні, на одній зі скронь був синець. Наскільки міг судити Меллоу, він не говорив і не рухався увесь попередній час.

— Ваше ім’я, шановний?

Раптом місіонер почав хвилюватися. Він розвів руки, ніби обіймаючи присутніх.

— Сину мій… Діти мої… Хай ви завжди будете під захистом обіймів Галактичного Духа.

Твер ступив уперед, тривожно глянув на священика й хрипко сказав:

— Цей чоловік хворий. Відведіть його хтось до ліжка. Накажіть йому лягти, Меллоу, і нехай хтось за ним догляне. Він сильно постраждав.

Велика рука Меллоу відштовхнула його.

— Не втручайтеся, Твере, а то я вижену вас звідси. Ваше ім’я, шановний?

Місіонер відразу ж склав руки, благаючи їх:

— Ви ж просвітлені люди, порятуйте мене від язичників. — Слова вилітали з нього одне за одним. — Порятуйте мене від цих нелюдів і темних дикунів, які накинулися на мене й потурбували Галактичного Духа своїми злочинами. Я Джорд Парма зі світів Анакреона. Я отримав освіту у Фундації; у самій Фундації, діти мої. Я Служитель Духа, навчений усім таїнствам, який прийшов сюди за покликом внутрішнього голосу. — Він задихався. — Я постраждав від рук непросвітлених. Ви діти Духа, тож ім’ям цього Духа прошу вас захистити мене від них.

Його перервали голос із передавача вгорі й сигнал тривоги:

— У полі зору з’явилися ворожі підрозділи! Потребуємо вказівок!

Усі машинально перевели погляди на гучномовець.

Меллоу вилаявся. Він клацнув реверс і закричав:

— Пильнуйте! Це все! — Він підійшов до товстих портьєр, відсунув їх і похмуро глянув в ілюмінатор.

Ворожі підрозділи! Кілька тисяч, замаскованих під представників корелліанської черні.

Вони оточували блок двигунів з усіх боків, і в холодному, жорсткому світлі магнієвих спалахів було видно, як ті, що попереду, відділяються від натовпу й підходять ближче.

— Тінтере! — Торгівець не повернувся, але ззаду було видно, як почервоніла його шия. — Увімкніть зовнішній зв’язок і дізнайтеся, чого вони хочуть. Спитайте, чи є з ними представник влади. Ніяких обіцянок і погроз, інакше я вас уб’ю.

Тінтер повернувся й пішов.