read-books.club » Сучасна проза » Симпатик 📚 - Українською

Читати книгу - "Симпатик"

106
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Симпатик" автора В'є Тхань Нгуєн. Жанр книги: Сучасна проза / Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 41 42 43 ... 118
Перейти на сторінку:
пробралися в’єтконгівці, так вона і кричить, перш ніж їй переріжуть горло. Однак я чув, як мої земляки кричать від болю, і запевняю вас, що це звучить не так. Хочете почути, як вони кричать?

Автор ковтнув слину, його адамове яблуко смикнулося.

— Гаразд.

Я встав, нахилився вперед і обперся об стіл, щоб дивитися йому в очі. Але я не бачив його. Я бачив обличчя худого монтаньяра, старшини народу бру, який жив у справжньому селищі поблизу місця, де розгорталися події майбутнього фільму. Ходили чутки, що він був зв’язковим В’єтконгу. Я був лейтенантом на своєму першому завданні й не міг придумати, як урятувати цього чоловіка від свого капітана, а той закрутив іржавий дріт на його шиї, зробивши це намисто достатньо тісним для того, щоб кожного разу, як старшина ковтав, його адамове яблуко лоскотав цей дріт. Однак кричав старий не від того. То був лише аперитив. Хоча я в душí кричав за нього, коли дивився на це.

— Ось як це звучить, — сказав я, потягнувся через стіл по авторучку «Монблан» і написав через всю обкладинку сценарію великими чорними літерами: «А-А-А-Й-Й-Я-Я-Я-Я-Я-Я!». Тоді надів на ручку ковпачок, поклав її назад на шкіряну підставку і сказав: — Ось так ми, у моїй країні, кричимо.

Коли я спустився на тридцять кварталів униз від будинку Автора, до голлівудських рівнин і дому Генерала, то розповів про своє перше зіткнення з кіноіндустрією Генералові та Мадам, і обоє були розлючені за мене. Зустріч з Автором і Вайолет тривала трохи довше і, переважно, спокійніше. Я вказав на те, що брак реплік в’єтнамців у фільмі, дія якого відбувається у В’єтнамі, може бути розтлумачений як культурна нечутливість.

— Справді, — перебила мене Вайолет. — Але все зводиться до того, хто платить за квитки та ходить у кіно. Чесно, в’єтнамські глядачі цього фільму не дивитимуться, правда ж?

Я стримав своє обурення.

— Якщо і так, — відповів я, — вам не здається, що було б трохи вірогідніше, трохи реалістичніше, трохи автентичніше для фільму, дія якого відбувається у певній країні, якби люди в цій країні хоч щось казали б, замість того, як пишеться у вашому сценарії тепер: «Селяни говорять своєю мовою»? Ви не думаєте, що доволі гідно було б дати їм насправді щось сказати, замість просто визнати, що з їхніх ротів лунають якісь звуки? Хіба не можна дати їм репліки хоча б зі страшним акцентом — розумієте, про що я, про китайську англійську, — щоб прикинутися, що вони говорять азійською мовою, яку американська публіка дивним чином розуміє? І чи не здається вам, що було б цікавіше, якби у вашого «зеленого берета» була кохана? Чи ці чоловіки люблять лише один одного і заради один одного помирають? Натяку на жінку між ними немає.

Автор скривився і сказав:

— Дуже цікаво. Чудові теми. Мені сподобалося, але маю питання. Про що це я. О, так. Скільки фільмів ви зняли. Жодного. Чи не так. Нуль, зеро, зілч, нада, нічого, як це сказати вашою мовою. То дякую, що розповідаєте, як мені робити мою роботу. Тепер вимітайтеся з мого дому і повертайтеся, коли знімете пару фільмів. Може, тоді я дослу´хаюся до пари ваших дешевих ідей.

— Чому він був такий грубий? — спитала Мадам. — Чи ж не він попросив вас прокоментувати його роботу?

— Він шукав підлабузника. Думав, я поставлю йому печатку повного схвалення.

— Він думав, що ви будете дивитися на нього із захватом.

— Я цього не зробив, і він образився. Мистець, у нього тонка шкіра.

— От і вся ваша голлівудська кар’єра, — сказав Генерал.

— Я не хочу голлівудської кар’єри, — відповів я, і це була правда до тієї міри, до якої Голлівуд не хотів мене.

Зізнаюся, я розізлився на Автора, але хіба ж я був неправий у цьому? Особливо тоді, коли він визнав, що не знав, що монтаньяри — просто французьке загальне позначення для десятків гірських меншин.

— Що було б, якби я, — сказав я йому, — написав сценарій про американський захід і всіх корінних жителів називав просто індіанцями? Ви б хотіли знати, чи кавалерія б’ється з навахо, чи апачами, чи команчами, так? Так само і я хотів би знати, коли ви говорите про монтаньярів, чи йдеться про бру, чи про нанг, чи про тай.

— Відкрию вам таємницю, — мовив Автор. — Готові. Ось вона. Усім начхати.

Моє мовчання його потішило. Бачити мене мовчазним — це наче дивитися на одну з тих голих єгипетських кішок — рідкісне і не завжди бажане видовище. Тільки згодом, поки їхав від його будинку, я зміг гірко посміятися з того, як він заткнув мені рота моєю ж зброєю. Як я міг бути таким тупим? Як міг так обманутися? Як завжди старанний, я прочитав сценарій за пару годин, тоді ще кілька годин перечитував і робив нотатки, все — задля оманливої ідеї, що моя робота мала значення. Я наївно вірив, що можу відвернути голлівудський організм від його мети — одночасної лоботомізації та обкрадання світової публіки. Заради прибутку вони організували поверхневі копалини для історії, лишивши справжню історію в тунелях з мерцями, розподіляючи між захопленою публікою дрібні сяйні діаманти. Голлівуд не лише створював жахливих кіномонстрів — він сам був кіномонстр і розчавив мене своєю величезною ногою. Я провалився, Автор поставить фільм так, як і збирався, де мої земляки будуть хіба що сировиною для епічної історії про те, як білі люди рятують хороших жовтих людей від поганих жовтих людей. Я жалів французів за їхню наївність, бо вони вірили, що мусять відвідати країну, перш ніж експлуатувати її. Голлівуд працював значно ефективніше, уявляючи країни, які він хотів експлуатувати. Я лютував від власної безпорадності перед уявою Автора та його махінаціями. Його зарозумілість позначала цілком нове для світу явище, бо ж це була перша війна, в якій історію писали не переможці, а переможені, дякувати найефективнішій машині пропаганди, яка колись була створена (з усією повагою до Йозефа Геббельса та нацистів, що так і не досягли світового панування). Верховні жерці Голлівуду глибоко розуміли ідею Мілтонівського Сатани про те, що краще правити в пеклі, аніж служити в раю, краще бути не благочестивим персонажем з масовки, а лиходієм, невдахою чи антигероєм, якщо все світло сцени спрямоване на тебе. У цій майбутній оптичній ілюзії Голлівуду всі в’єтнамці, байдуже, з якого боку, вийдуть погано, зігнані в отари бідних, невинних, злих чи продажних. Наша доля — не просто бути німими, ми мали бути онімілими.

— З’їжте трохи фо[54], — сказала

1 ... 41 42 43 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Симпатик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Симпатик"