Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

інструментом внутрішньополітичної консолідації, але й дієвим засобом придушення і нейтралізації політичних опонентів і легітимізації будь-­яких кроків влади. Зовнішня агресія, вмотивована параноїдальними уявленнями про зовнішню загрозу, консолідувала росіян на основі ненависті, страху та винятковості, уможливила не лише збереження, а й подальше зміцнення авторитарної моделі організації влади в Російській Федерації.

4.2. Реконструкція імперської ідентичності

На початку ХХІ ст. російським керівництвом узято курс на зміцнення влади та посилення впливу держави на міжнародній арені. Потреба повернення Росією статусу наддержави, яка повинна брати участь у формуванні основ світопорядку, пояснюється існуванням окремої «великої російської цивілізації». Російська цивілізація — це держава разом із «русским миром», під яким розуміють мережу людей і спільнот за межами Російської Федерації, так чи інакше включених у російський культурний та мовний простір. Його основою є сакральне поняття «Свята Русь» і пов’язана з ним етнокультурна спільність східнослов’янських народів: росіян, українців і білорусів[23].

Доктрина відродження Росії після розпаду СРСР, який визначається росіянами як геополітична катастрофа, та її реваншу на пострадянському просторі базується на кількох засадах. Ідеться про 1) «розділеність російського народу» і його право на возз’єднання; 2) «штучність» нових державних кордонів (невідповідність нових державних кордонів націо­нальним (які розуміють як етнічні), що вважається найбільшою історичною поразкою та загрозою безпеці Росії; 3) необхідність захисту співвітчизників, у т.ч. силовими методами. Претензії на статус великої держави спонукали російське керівництво сформулювати та втілювати великий наднаціо­нальний проект «збирання земель» — Євразійський союз.

Росія не здатна існувати цивілізовано, не як імперія. Тому й експансіонізм як складник російської політики, застосовуваний століттями, зберігається донині. Змінюються лише деякі інструменти його здійснення, серед яких не останнє місце посідає гуманітарна політика з протиборством концептів і смислів[24].

Сучасна ідеологічна політика реконструкції російської імперської ідентичності ґрунтується на двох основних складниках — історії та месіанстві (що має, зокрема, й релігійний складник).

Використання історичної науки з ідеологічною та пропагандистською метою має давні традиції у Росії. В основі цього процесу лежить створення та поширення історичних міфів, якими фактично підміняється об’єктивне історичне знання.

Базовими історичними міфами відтворення російського імперіалізму є:

— міфологізована історія так званої Давньої Русі (цей термін сьогодні впроваджується замість раніше вживаного карамзінського «Київська Русь»), з цього випливає наступний міф — про єдине походження росіян, українців і білорусів;

— цивілізаційна велич дореволюційної Російської імперії;

— мультикультуралізм — поєднання історії та культури всіх народів, які на різних етапах входили до складу Російської імперії, в єдину цивілізацію «русского мира»;

— державницька міць та спроможність російського народу ціною великих жертв у короткі строки перетворити відсталу та зруйновну краї­ну на одного зі світових економічних та політичних лідерів (сталінська епоха, політика індустріалізації другої половини 1920-­х — 1930-х років);

— перемога (фактично — одноосібна) над нацистською Німеччиною та «звільнення» і «порятунок» Європи та європейської цивілізації;

— світове лідерство та протистояння західному табору у холодній війні, біполярний світ, у якому одним із полюсів політики була саме Росія в образі СРСР;

— відродження Російської імперії після «згубного» періоду «помилкової» орієнтації на ліберальні цінності.

Особливістю цього комплексу уявлень є, на перший погляд, еклектичний симбіоз історичних міфів. Проте основне їх завдання — це доведення тяглості російської імперської традиції, спадкоємцем усіх історичних форм якої виступає сучасна Російська Федерація. Як сказав президент РФ В. Путін у своєму посланні 2014 р. до Федеральний зборів, «ми усвідомили безперервність, цілісність тисячолітнього шляху нашої Вітчизни»[25]. Мета політики утвердження цієї безперервності — обґрунтування спадкових прав РФ на «досягнення», вплив, території та місце у світовій політиці всіх попередніх форм «втілення» Російської імперії.

Як зазначив особистий радник Путіна С. Караганов в інтерв’ю німецькому виданню «Шпігель», «ми хочемо статусу великої держави, хочемо отримати його назад. На жаль, ми просто не можемо від цього відмовитися — 300 років відклали свій слід у наших генах. Ми хочемо стати центром великої Євразії… До цієї Євразії буде належати і континент Європа»[26].

19 лютого 2013 р. на засіданні Ради з міжнаціо­нальних відносин при президентові РФ В. Путін наказав підготувати за єдиним стандартом нові підручники з історії, написані у межах єдиної концепції та «єдиної логіки безперервної російської історії»[27]. Для реалізації цього доручення Російським історичним товариством був створений так званий Історико-­культурний стандарт, який містить оцінки та трактування ключових історичних подій. Уже у 2014 р. у всіх регіонах Росії почали працювати курси підвищення кваліфікації для вчителів історії та суспільствознавства з метою роз’яснення стандарту та нової освітньої концепції. Ці курси до 2016 р. мали охопити близько 60 тис. викладачів.

Про важливість питання свідчить той факт, що 21 лютого 2014 р. президент РФ зустрівся з авторським колективом концепції нового підручника з історії.

Особливу увагу привертає той факт, що в «Концепції нового навчально-­методичного комплексу з вітчизняної історії», частиною якої є згаданий стандарт, автори «виходять з того, що російська історія — це історія всіх територій, країн та народів, які входили до складу нашої держави у різні епохи»[28].

Цікаво, що в Історико-­культурному стандарті визначений перелік «складних питань» та надані короткі рекомендації з ідеологічно «правильного» подання викладачами історичних матеріалів. До цих складних питань увійшли, зокрема: створення Давньоруської держави; виникнення давньоруської народності та спадщина Давньої Русі, як спільний фундамент історії Росії, Украї­ни та Білорусі; приєднання Украї­ни до Росії та ін.

Другим важливим елементом реконструкції імперської ідентичності є прагнення наповнити історичний образ Росії духовним, месіанським змістом. І важливу функцію тут виконує російське православ’я.

У своєму скандально відомому виступі перед Федеральними зборами 2014 р. В. Путін з цього приводу сказав: «…Для Росії Крим, стародавня Корсунь, Херсонес, Севастополь мають величезне цивілізаційне і сакральне значення. Таке саме, як Храмова гора в Єрусалимі для тих, хто сповідує іслам чи іудаїзм. Саме так ми до цього будемо ставитися віднині і назавжди»[29].

У сучасних світових політичних реаліях окремі держави своєрідно урізноманітнюють механізми реалізації власних геополітичних інтересів, відводячи істотну роль ідеологічним концептам. Інструментарій інформаційно-­ідеологічної експансії особливо активно використовує Росія, реалізуючи проект «русского мира».

Наприкінці ХХ — початку ХХІ ст. до широкого громадсько-­політичного дискурсу термін «русский мир» було введено під пильним наглядом політичного істеблішменту Росії[30]. Концепт «русского мира» стосується переважно спільноти людей («цивілізації»), які будь-­яким чином пов’язані з Росією. Ця спільнота формується на основі єдиної а) мови й культури; б) історичної пам’яті; в) віри; г) відданості сьогоднішній російській державі.

Однією з вагомих причин конструювання політико-­ідеологічного концепту «русского мира» є прагнення знайти вихід із кризи ідентичності, в якій опинилося російське суспільство після краху СРСР. Можна також вказати й на