Читати книгу - "Парадокс любові"

органічною матерією, кров'ю, спермою, сечею нагадує викиди гемоглобіну під час зображення насильства у фільмах жахів, аж урешті все вироджується у самопародіювання, все хляне та й годі. Напевне, варто було б, попри лінощі продюсерів, які опікуються лише прибутками, прибрати декотрі поверхові ефекти порнофільмів, як і в тих фільмах жахів, де неможливість побачити, що стимулює тривогу. Лише замовчування може посилити страх. Як зробити, щоб непристойність дотримувалася своїх обіцянок, — ось яке питання мусило б хвилювати фахівців. Та, може, завдання порнографії як жанру полягає в тому, щоб витворювати атмосферу, як ото мелодія в ліфті чи на автостоянці?

Найбільший ґандж порнографії полягає в пересічності, в тому, що вона завжди зводиться до генітальної чи анальної акробатики включно з її феміністичними різновидами, в супроводі політично-пропагандистської риторики, однаково претенціозної й порожньої. Коли азіатка Анабель Чонг, щоб учинити «домінантних самців низкою взаємозамінних прутнів», брала участь 1999 року в найчисельнішому gangbang[98] (за дванадцять годин 251 учасник), то не похитнула жодної з існуючих засад, а додала новий запис у книгу рекордів![99] Тепер, коли будь-який прищуватий парубійко потайці од батьків може вивчати в Мережі десятки сороміцьких сторінок, конкуренція в царині нагнітання збудження стає жорсткішою, й кінець підпільному існуванню Ероса почасти позбавляє його привабливості. Якби секс перестав бути незвичайною подією, що розпалює уяву, то став би просто вчорашнім зухвальством, яке сьогоднішня лібералізація звичаїв прирікає нас переживати за певним шаблоном.

Звісно ж, такого не відбувається, тому що сексуальність відзначається потужним випромінюванням, яке ми не здатні контролювати. В певному розумінні, все вже переглянули, та нічого не зазнали: можна сказати, що смак у молоді до еротичних знімків (феномен, що спостерігався у всі епохи) сумірний необізнаності в любовних справах: величезна ерудиція, що поєднується зі страшенним невіглаством. Цнотливцям узагалі притаманна завзятість у сороміцькому лихослів'ї. Передчасна лексична зрілість у поєднанні з лібідовим сум'яттям. У певних колах регресія до мачизму, яка заохочується традицією, співіснує з порнографією чи принаймні знаходить вираз у її мові; в цьому стосунку, покидь із передмістя заразила агресивним жінконенависництвом навіть заможні квартали, де дванадцятирічні чи тринадцятирічні дівчатка-школярки прозивають одна одну лярвою і хвойдою. Лексикон порнофільмів переповнений страшенною зневагою до жінки. Крім усього цього, падіння заборон сприяє приниженню об'єктів бажання. Порно має тенденцію до перетворення непристойності на шаблон: рівень збудження знижується, рівень насиченості зростає. Найбільш відверті позиції й висловлювання недовго залишаються такими: вони вивітрюються, ніби вино з незакоркованої пляшки. Груба сексуальна лексика просягає в повсякденну мову і почасти губить свою вульгарність, обертаючись на кітч. Цинічна безсоромність, яка продукується серійним способом, тьмяніє і втрачає гостроту тією ж мірою, якою набуває вона розмаху.

Звідси й провокаційний характер порношику, маркетинг великих торгових марок, які намагаються поєднати розкіш і розпусту, фліртують з табу, щоб розворушити перенасичений ринок. Співачка Мадонна геть заялозила цю грубу образність — вона крутить задом на сцені, плутає Христа з фалоімітатором, цілується зі своїм музикантом, застосовує всю уявну атрибутику оргій та садомазохізму, щоб посилити збудження недоумкуватих парубків, які аплодують їй. Порнографія є найкращим антидотом від зображень, які вона поширює; порушення табу вона обертає рутиною, змушуючи нас позіхати з нудьги. Можна було б її приписувати як засіб від безсоння — її снодійні властивості просто таки дива чинять! Її недолік у тому, що вона становить собою коїтус за довіреністю: мене там немає. Ось чому стільки порядних громадян знімає домашнє порновідео. Ці добродії увічнюють власні ерекції, що гідні Сарданапала, еякуляції, що скидаються на гейзери, а їхні жінки, потопаючи в білій піні сперми, пестять себе вібраторами на сонячній енергії, екологія ж бо зобов'язує! Немов ті філософи, що продають набори з укомплектованою мудрістю, ладнають вони кишенькову порнографію вдома, щось на кшталт злягання в «Ікеї»!

Як по правді, то справжня непристойність полягає в нашому жадібному спогляданні чужої смерті й чужих мук, у нашій ласій зацікавленості зображеннями катастроф по телебаченню чи автомобільними аваріями на шляхах, коли кожен зупиняється, щоб поглянути на понівечені тіла. Юрму, що гнала колись до місця страти, спонукало не почуття справедливості — впиваючись агонією незнайомої людини, вона силкувалася полегшити жах перед власним кінцем. Натовп спостерігав страту, почуваючи огиду і полегшення.

4) Стримуйтеся, заради бога

Після скасування заборон упродовж останніх трьох десятиліть з'явилася величезна кількість текстів, де з навмисною розкутістю змальовуються всі пози і всі дії, що ми відчуваємо страшенну вдячність до тих письменників та режисерів, які не включають сороміцьких сцен у свої твори. Спасибі їм за те, що позбавили нас чергових кульбітів, екстазів та стогонів.

Дехто тужить за тією порою, коли кохати означало ризикувати: цензура надала особливої ціни тому, чого вона позбавляла нас. Її заборони були заразом і завадою, й опертям: кожен, хто порушує заборону, благає небо, щоб його покарали. Йдеться про коаліцію пуритан і порнократів — перші, у відповідь на виклик останніх, видають їм дозвіл на скандал: мистець потребує ревнителів пересічної моралі, щоб вважатися об'єктом переслідувань. Йому потрібне щось на кшталт статуї Командора, щоб зняти галас довкола якої-небудь халтури, вчинити дрібну провокацію й роздути її до рівня культурної події. Якби ця спілка розпалася, то виникла б паніка. Те саме питання вже поставало в XVII і XVIII століттях. Блюзнірство в дореволюційній Франції справді мало двозначний характер: воно повинне було вписуватися в те суспільство, де сильна віра і чинні норми провокують профанацію. Сен-Сімон так змальовував оргії герцога Орлеанського, славетного вільнодумця доби Реґентства: «Всі пиячили, розпалювалися, лаялися на всю горлянку і змагалися в блюзнірстві…»[100]. Навіть шалений атеїзм маркіза де Сада звучить непрямою хвалою Церкві: численна блюзня його персонажів, ті невеличкі переслідування, що тільки заохочували до святотатства, осквернення оплатки і хреста є тільки способом воскресити Бога через образу. Будь-яке знущальне висловлювання базується на табу, яке потрібно порушити. Найгірше, що можна вчинити з образливою книгою, це дозволити її публікацію. Стільки авторів мріє потрапити до розряду заборонених, щоб набути ореолу проклятих!

Можна визначити щонайменше два різновиди непристойностей: християнської, тієї, що міститься в посібниках зі сповіді та покути, яка будить бажання тим, що проганяє його, і сучасної, котра це бажання висушує, вважаючи, що змальовує його таким, яке воно є. Щоб покінчити з непристойними діями, церкві треба було назвати їх, а це привертало до них увагу: злягання a tergo[101], полюція за допомогою рук, внаслідок тертя об жіночі статеві органи, об хлопчачі сідниці, блуд із незайманкою, служницею, худобою[102]. Навпаки, стрімке поширення похітливих епізодів у сучасній літературі (Брет Ештон Елліс і