Читати книгу - "Лице ненависті"

читали і Кет, і я, і ще чимало мільйонів людей, бо з кінця сімдесятих років її перевидавали безліч разів, і вона офіційно вважається мало не головним посібником до вивчення радянського життя. Це «Росіяни» Хедріка Сміта. Ось розділ про радянських жінок; після довгої оповіді про те, які вони нудні, нещасні й неелегантні в нас, я наштовхнувся на інтерв’ю містера Сміта про справи зовсім потаємні За його логікою, коли вже в нас щось не по-американському, то все повинно бути не так, і це «не так» має бути безпросвітним. І справді, інформує нещадний Хедрік Сміт своїх співвітчизниць: «Жінки скаржилися мені, що в ліжку з російськими чоловіками вони ніколи не мали статевого задоволення...» Містер Сміт не мав часу як слід поговорити з тими «нещасними жінками» під час журналістської бесіди, не кажучи вже про інтимні тайнощі,— але як же він співчував їм!

Отак і розповідають середньому американцеві про нас1— і всередині майже кожної теми примудряються виростити іще й отаку біленьку чи жовтеньку антирадянську поганку. Кожна тема — наче крапля води, у якій поєднано безліч різних молекул. Американська пропаганда послідовна й уперта — вона знає, кого хоче виховати й навіщо, і не відступає від мети.

А всезагальні ідоли — як були... Серед американських дівчат Брук Шілдс, звісно, куди популярніша за міс О’Коннор, яка засідає у Верховному суді. Зараз однією з найпотужніших галузей промисловості, що працює на жіночу чистину населення США, став випуск косметики для дівчаток від трьох до чотирнадцяти років. Всі ті губні помадки та накладні війки, яких щороку продається на суму понад сто мільйонів доларів,— наче гра в «Монополію» для хлопчиків, які купують і продають іграшкові готелі, кінотеатри й ресторани. Все це як маленькі хокейні ключки для завтрашніх гравців професійних команд; Америка — країна ранньої спеціалізації, тут не можна втратити свого шансу — батьки починають тренувати нащадків з пелюшок, прищеплюючи їм власні уявлення про успіх. Так що рекламні красуні сьогодення вже віддзеркалюються у дні прийдешньому...

Ми з Кет так і не прогулялися, розпрощались, як стрінулися— в чеканні завтрашніх розмов. Я нарозповідав їй ще і про Володю-Уолтера та про все, що довкола нього накручено. Кет похитала головою й сказала, що просто не знає, чим тут іще можна зарадити. «По суті,— справедливо зауважила вона,— це продовження тієї ж розмови про дискримінацію...»

Повернувшись до номера, я увімкнув радіо. Доктор Руф Вестенгаймер анонсувала наступну свою передачу. Щонеділі увечері радіостанція WYNY — FМ передає бесіди 53-річної колишньої виховательки дитсадка про секс. Передача дуже популярна; в Нью-Йорку її регулярно слухає близько 150 тисяч людей. Руф Вестенгаймер оповідає, як слід вести себе з партнером у ліжку, причому з такими різновидами й подробицями, що передача набула репутації цілком недвозначної. «Гарного вам.сексу!» — закінчує пані Вестенгаймер свої виступи. (Телевізійна реклама їх виглядає таким чином: на мить весь екран заповнюється не дуже молодим жіночим обличчям. Обличчя підморгує, і під ним виникає титр: «Доктор Руф», «Я тренувала найкращих коханців у цьому краї»,— каже обличчя). Так що не знаю, як з іншими різновидами освіти, але щодо статевого... А питання читачки про форму одягу для виходу на нічну вулицю, з якого я почав, напевно, має сенс. Гадаю, що Кет ігнорувала його з чистого принципу. Те, чого не можна купити, в цьому місті і в цій країні завжди брали силою. Згідно з загальноамериканською статистикою, тут гвалтують жінок у середньому кожні сім хвилин.

ПРЕСА (12)

З газети «Нью-Йорк тайме», 17 листопада 1982 р.

«Він увійшов крізь вікно в спальні, відкрите в спекотну серпневу ніч. В нього був ніж і панчоха, вдягнена на обличчя... Шірлі прокинулася від того, що відчула руку, яка затиснула їй уста, і дотик гострого металу трохи нижче під • тим місцем, де на шиї б’ється пульс. «Якщо ти скрикнеш — умреш,— сказав він їй перед тим, як вона повернулася з болючого світу снів у примару пробудження.— Я щойно з тюрми і потребую жінки».

Так почалося насильство. Шірлі не знає, як воно закінчиться. «В мене була велетенська жага життя,—каже вона.— Він вбив її».

В Нью-Йорку таких жінок, як Шірлі, надмір...»

З газети «Дейлі ньюс», 7 жовтня 1982 р.

«Тіло роздягненої молодої жінки, яку катували до того, як перерізали їй горло, було знайдене вчора зв’язаним, з заткнутим ротом у номері готелю «Рамада» на 48-й вулиці повідомили з поліції».

З газети «Дейлі ньюс», 11 жовтня 1982 р.

«Вчора закрилася «СЕКСПО-82», виставка-продаж товарів,

пов’язаних з сексом...»

З газети «Нью-Йорк тайме», 5 грудня 1982 р.

«У 1980 році в незаміжніх жінок народилося 665 747 дітей,

або 18,4 % від загальної кількості народжень у 1980 році»,

ЛИСТ (14)

Мила моя, в Америці здригнулися полюси. Недавно заарештували дуже багатого автомобільного магната Де Лорейна, який закупив для перепродажу наркоманам кокаїну на 24 мільйони доларів; багатій удався до бізнесу, який традиційно вважався справою професійних мафіозо. Публікується чимало повідомлень про спекуляцію продуктовими талонами і про спекулянтів, які накопичили тих бідняцьких талонів на гігантські суми. Полюси здригаються, а так званий «середній американець» метушиться між ними, стаючи фігурою дедалі ефемернішою; знаходити середину все важче.

Я й сам не знаю, хто він — типовий, середньоарифметичний, найузагальненіший американець, чи — конкретніше — середній житель Нью-Йорка. Мене завжди вражає розмаїття тутешніх типів, яке не пасує ні до яких класифікацій. І все ж таки американське життя регламентоване й досліджене навіть у деталях; у тутешньому бедламі панує порядок — все нормовано, усе згідно з правилами. Кожні вісім секунд у США народжується людина й кожні чотирнадцять секунд — вмирає.в середньому. Середня американська родина з чотирьох осіб споживає щороку близько чотирьох тонн їжі. Середня американська господиня відкриває 788 консервних бляшанок на рік, а чоловік випиває 52 галони кави. Але не всім перепадає порівну; я писав тобі, що вранці (перед відкриттям продуктових крамниць, коли викидають продукти, що почали псуватися) можна бачити людські зграї на смітниках. Статистика розповідає не про все; тут навіть якийсь процент куль влучає «непередбачено». В «Нью-Йорк пост» за 9 жовтня я вичитав про те, як було поранено кулею в ногу 11-місячну дитину в Брукліні. Мати, Розмарі Харріс, розповідала, що вона дивилася на дитину, коли та раптом впала і потекла кров. Звідки й чому стріляли, ніхто сказати не міг.

Назагал тут мешкає різна публіка: ковбої, й злочинці, і мільйонери. Жодна із згаданих груп не є найчисленнішою, жодну