Читати книгу - "Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту"

| та не сказав: “Хто Господь?” | - або, збіднівши, не став красти | та не безчестив імени Бога мого. 10 Не обмовляй раба перед паном, | а то він проклене тебе, і ти будеш винним. 11 Є виродки, що проклинають батька свого | і не благословлять матері своєї; 12 є виродки, що себе чистими вважають, | хоч і не вмиті від бруду свого; 13 є виродки, що вгору очі задирають, | свої повіки підводять; 14 є виродки, що в них, неначе мечі - зуби, | немов ті ножі - ікли, | щоб пожирати бідних на землі, | з-між людей убогих. 15 П'явка дві дочки має: “Давай! Давай!” | Три речі ненаситні, | ба навіть і чотири, що ніколи не кажуть: “Досить”. 16 Шеол, неплідная утроба, | земля води несита, | та вогонь, який не каже: “Досить!” 17 Око, що глузує з батька | й що неньці не кориться, | - око те виклюють ворони в долині | і пожеруть орлята. 18 Троє речей для мене надто дивовижні, | ба й чотирьох не розумію: 19 дороги орла на небі, | дороги гадини на скелі, | дороги корабля посеред моря | і дороги чоловіка до дівчини. 20 Такий звичай у жінки-перелюбки: | їсть, обтирає рот свій | і каже: “Я нічого злого не зробила!” 21 Від трьох речей земля трясеться, | ба й чотирьох знести не може: 22 раба, що зацарює; | безумного, коли наїсться до наситу; 23 нелюбої, що вийде заміж, | і слугині, що успадкує по господині. 24 Чотири є їх на землі маленьких, | але вони мудріші понад мудрих: 25 мурашки, люд несильний, | а літом наготовлюють собі запаси; 26 борсуки - народ слабенький, | а на скелях свої оселі мають; 27 сарана царя не має, | а вся вона шерегами виходить; 28 павук, що ти руками можеш узяти, | та він в палатах у царя буває. 29. Троє є їх, що мають ходу гарну, | ба й четверо, що гарно ходять: 30 лев, найсильніший між звірями, | ні перед чим не уступає; 31 півень, що між курами похожає; | козел та цар, що перед народом виступає. 32 Якщо ти здуру загнавсь у гніві, | а потім обміркував, то затули рота рукою. 33 Бо коли збити молоко, виходить масло; | і коли натиснути носа, кров виступає; | так, коли тиснути гнів, виникає сварка.

31. Притчі Лемуела: добра засада 1-9; похвала чеснотливій жінці 10-31

1 Слова царя Лемуела, царя Масси, | що їх навчила його мати: 2 Що, сину мій? Що, сину мого лона? | Що, сину моїх обітниць? 3 Не віддавай жінкам твоєї сили, | ні твого серця тим, що царів гублять. 4 То не царям, о Лемуеле, | не царям вино пити, | ані князям бажати п'янких напоїв! 5 Щоб вони, напившись, знову не забули, | та не покривили суду всіх, що пригноблені. 6 Дайте п'янких напоїв тому, що погибає, | і вина тим, яким на серці гірко; 7 нехай п'є й забуде свої злидні, | і нехай більше не згадує про своє горе. 8 Відкрий твої уста на користь німого, | для всіх, що їм виречено погибель. 9 Відкрий твої уста, суди по правді, | розсуди діло бідного та сіромахи. 10 Жінку цнотливу - хто її знайде? | Ціна її вища над перлини! 11 Серце її мужа покладається на неї; | йому не бракуватиме прибутку. 12 Вона чинить йому добро, не зло, | покіль віку в неї. 13 Дбає про льон та вовну, | радо працює власними руками. 14 Вона, немов ті кораблі купецькі, | здалека хліб привозить. 15 Встає удосвіта, дає домашнім їжу, | і пай своїм слугиням. 16 До поля придивляється і його купує, | і з власних рук дорібку виноградник садить. 17 Стан вона свій підперізує міцно, | й береться жваво до роботи. 18 Бачить, що її праця процвітає, | світло її вночі не гасне. 19 Руки до кужеля простягає, | а пальці її держать веретено. 20 Вона для вбогого розтуляє долоню, | нужденному подає руку. 21 Сніг не страшний для її хати, | бо вся її сім'я одягнена подвійно. 22 Покривала вона собі готує, | льон тонкий і порфіра - її одежа. 23 Мужа її шанують у воротях, | як засідає зо старшинами краю. 24 Вона тче тонке полотно й продає, | і пояси купцеві доставляє. 25 Сила й гідність - її одежа, | і вона собі сміється з прийдешнього дня. 26 Уста свої з мудрістю відкриває, | доброта науки на язиці в неї. 27 Ретельно наглядає за ходом справ у хаті, | хліба не знає їсти, нічого не робивши. 28 Діти її встають і її величають, | муж її теж її вихваляє. 29. Сила було жінок цнотливих, | ти ж перевищила усіх їх. 30 Краса - річ оманлива, врода - марна; | жінка, що Господа боїться, - така хвали достойна! 31 Дайте їй з того, що надбали її руки, | і нехай її вчинки хвалять її при брамі.

Проповідник

1. Пролог 1-11; марність людського знання 12-18

1 Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі. 2 Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот - геть усе марнота. 3 Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем? 4 Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки. 5 Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити. 6 Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів. 7 Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову. 8 Усякі речі втомлюють людину, а чому - ніхто не каже. Око не