Читати книгу - "Японський коханець"

можна було викреслити. На інших знімках, які Ірина наклеювала в альбомах, Альма могла визначити етапи свого життя, плин років, дні народження, свята, канікули, одержання дипломів, весілля. То були щасливі моменти, ніхто не фотографував журбу. Сама вона з’являлася на знімках зрідка, однак на початку осені Ірині випала нагода краще оцінити жінку, якою була Альма, завдяки її портретам, зробленим Натаніелем; вони складали частину надбання фундації Беласко й були відкриті нечисленним мистецьким світом Сан-Франциско. Саме це мала на увазі одна газета, назвавши Альму «найкраще фотографованою жінкою міста».

Минулого року, на Різдво, одне італійське видання опублікувало розкішний альбом із серією фотографій Натаніеля Беласко; через кілька місяців спритний американський агент організував виставку в Нью-Йорку, а другу в найпрестижнішій мистецькій галереї на вулиці Гірі в Сан-Франциско. Альма відмовилася брати участь у цих проектах і спілкуватися з пресою. Вона воліла, щоб її сприймали як тодішню модель, а не як сьогоднішню старуху, але Ірині зізналася, що вчинила так не через пиху, а з розважливості. Альмі бракувало сил переглядати цей бік свого минулого, вона боялася, що камера могла виявити щось невидиме неозброєному оку. І все ж настирливість Сета зрештою подолала цей опір. Внук кілька разів заходив до галереї і був вражений експозицією; він не міг дозволити Альмі пропустити її, вважав це образливим для пам’яті Натаніеля Беласко.

— Зроби це заради дідуся, він у труні перевернеться, якщо ти не підеш. Завтра я заїду за тобою. І скажи Ірині, щоб їхала з нами. Ви будете вражені.

Він мав рацію. Ірина вже гортала італійське видання, проте була приголомшена побільшеними портретами. Сет повіз їх на масивному родинному «мерседес-бенці», бо втрьох вони не вміщалися ані в автівці Альми, ані на його мотоциклі; до галереї приїхали ополудні, сподіваючись, що о цій порі вона порожня. І справді, на очі їм потрапили тільки якийсь волоцюга, що лежав на тротуарі навпроти вхідних дверей, і подружжя туристів з Австралії, яким доглядачка — така собі китайська порцелянова лялька — намагалася щось упхнути і майже не звернула уваги на Альму та її супутників.

Натаніель Беласко фотографував дружину між тисяча дев’ятсот сімдесят сьомим і тисяча дев’ятсот вісімдесят третім роками однією з перших камер «полароїд 20x24», здатною надзвичайно чітко фіксувати найменші деталі. Беласко не належав до знаменитих професійних фотографів свого часу, сам себе він вважав аматором, але був одним з небагатьох людей, спроможних купити таку камеру. До того ж він мав чудову модель. Те, з якою довірою ставилася Альма до чоловіка, зворушило Ірину; побачивши портрети, дівчина зніяковіла, їй здалося, що, роздивляючись їх, вона оскверняє якийсь дуже інтимний, оголений ритуал. Митця та його модель не розділяло ніщо, вони переплелися в один нерозривний вузол, і з цього симбіозу народжувалися фотографії — чуттєві, але позбавлені сексуального навантаження. В багатьох позах Альма була гола, заглиблена в себе, не здогадуючись, що її хтось споглядає. У легкій, прозорій атмосфері деяких образів жіноча фігура губилася в мріях людини з камерою; в інших, більш реалістичних, вона поставала у Натаніеля жінкою перед дзеркалом, котра на самоті — почуваючись зручно в своєму тілі, відкинувши боязкість — спокійно вдивляється в себе: в прожилки на ногах, у шрам від кесаревого розтину, в позначене півстоліттям життя обличчя. Ірина не могла пояснити свого збентеження, однак зрозуміла небажання Альми виставляти себе напоказ крізь об’єктив чоловіка, з яким, здавалося, її єднало почуття, набагато більш складне та розпусне, ніж подружня любов. З білих стін галереї Альма являлася зору збільшена й покірлива. В Ірини ця жінка викликала якийсь страх, здавалася незнайомкою. Дівчині перехопило подих, і Сет, котрий, напевно, розділяв її почуття, взяв Ірину за руку. Цього разу Ірина не відсмикнула її.

Туристи пішли, так нічого й не купивши, і китайська лялька з жадібністю накинулася на них. Відрекомендувалася як Майлі й спробувала приголомшити їх завченою промовою про камеру «полароїд», манеру та наміри Натаніеля Беласко, світло й тінь, вплив фламандського живопису, вельми потішивши Альму, яка слухала її, мовчки киваючи головою. Майлі не ототожнила цю сиву жінку з моделлю на портретах.

Наступного понеділка, після зміни в Лак-хаузі, Ірина прийшла до Альми, щоб відвезти її до кінотеатру, де вони збиралися додивитися стрічку «Лінкольн». Ленні Біль поїхав на кілька днів до Санта-Барбари, й Ірина тимчасово повернула собі повноваження аташе з питань культури, як Альма називала її до того, як Ленні приїхав до Лак-хаузу й узурпував цей привілей. За кілька днів перед тим вони проглянули фільм до середини, бо в Альми штрикнуло серце, та так боляче, що вона скрикнула, і їм довелося залишити зал. Жінка одразу відшила білетера, який збирався викликати «швидку», бо перспектива опинитися в лікарні видалася їй ще гіршою, ніж шанс померти на місці. Ірина відвезла її до Лак-хаузу. Альма вже якийсь час давала дівчині ключ від своєї кумедної автівки, щоб Ірина сідала за кермо, бо вона просто-напросто відмовлялася ризикувати життям як пасажирка; сміливість Альми на трасі зростала в міру того, як у неї слабшав зір і сильніше тремтіли руки. Дорогою біль минув, але сили в жінки вичерпалися, обличчя пополотніло, а нігті посиніли. Ірина допомогла їй лягти і, не питаючи дозволу, зателефонувала Кетрін Хоп, якій довіряла більше, ніж штатному лікареві закладу. Кеті швидко приїхала на своєму візку, ретельно, як зазвичай, оглянула Альму і виснувала, що та повинна якнайшвидше показатися кардіологу. Того вечора Ірина влаштувала собі на дивані в Альминому помешканні постіль, яка виявилася зручнішою, ніж матрац на підлозі в її кімнаті у Берклі, і залишилася з жінкою на ніч. Альма спала спокійно з Неко в ногах, але прокинулась млява і вперше, відколи Ірина з нею познайомилася, вирішила провести день у ліжку. «Завтра ти повинна змусити мене підвестися, чуєш, Ірино? Я не збираюся лежати весь час з чашкою чаю в одній руці та книжкою в другій. Не хочу скінчити життя в піжамі та капцях. Старики, які звикають до ліжка, вже не підводяться.» Вірна своїм словам, назавтра вона доклала зусиль, щоб розпочати день, як зазвичай, і більше не згадувала слабкість, яку дозволила собі впродовж тих двадцяти чотирьох годин, а заклопотана різними справами Ірина, й думати про це забула. А от Кетрін Хоп вирішила не давати Альмі спокою, поки її не огляне фахівець, однак та примудрилася відкласти відвідини лікаря.

Їм ніщо не завадило додивитися фільм, і з кінотеатру обидві вийшли в захваті від Лінкольна й від актора, котрий грав цю роль, проте Альма почувалася стомленою, і замість запланованого ресторану вони вирішили повернутися до