Читати книгу - "Похований велетень"

Аксель підійшов до дверей, аби допомогти йому, забравши в нього тацю, та чернець — отець Браян було його ім’я, як вони незабаром дізналися, — наполіг на тому, щоби самотужки донести її до столу, кажучи: «Ви наші гості, тому дозвольте мені прислужити вам, як годиться».

До того часу Вістан із хлопчиком уже пішли, і, можливо, стукіт уже двох сокир розходився навсібіч. Тому вони лише вдвох: Аксель і Беатрис — сіли пліч-о-пліч за дерев’яний стіл і з вдячністю пригостилися хлібом, фруктами та молоком. Поки вони зі смаком частувались, отець Браян весело, хоч іноді задумливо, оповідав про попередніх відвідувачів монастиря, про те, яка риба водиться в довколишніх струмках, про бродячого пса, який жив із ними, аж поки минулої зими зустрів свою смерть. Іноді отець Браян — літній, але жвавий чоловік — уставав із-за столу і походжав кімнатою, волочачи хвору ногу, та не перестаючи говорити і періодично підходячи до вікна, щоби перевірити, що роблять його брати внизу.

Тим часом птахи в них над головою літали туди-сюди піддашшям, і їхнє пір’я раз у раз повільно спадало вниз, псуючи поверхню молока. Акселеві кортіло розігнати птахів, але він стримувався, побоюючись, що ченці ставляться до пернатих із підвищеною шанобливістю. Тож він неабияк здивувався, коли ззовні долинули швидкі кроки сходами і до кімнати влетів величезний чернець із темною бородою та з розпашілим лицем.

— Демони! Демони! — закричав він, сердито позираючи на балки. — Я втоплю їх у крові!

Прибулець мав при собі солом’яну торбину, і, запустивши туди руку, він дістав камінь та швиргонув ним у птахів.

— Демони! Паршиві демони, демони, демони!

Коли камінь рикошетом відлетів у підлогу, чернець кинув другий, а відтак третій. Каміння падало далеко від столу, та Беатрис прикрила голову обома руками, й Аксель, підвівшись, рушив до бородатого чоловіка.

Однак отець Браян дістався до нього перший і, схопивши ченця за обидві руки, сказав:

— Брате Еразме, благаю тебе! Зупинись і заспокойся!

Тепер птахи лементували і розліталися навсібіч, а бородатий чернець прокричав крізь колотнечу:

— Я їх знаю! Я їх знаю!

— Брате, заспокойся!

— Не смійте зупиняти мене, отче! Це — слуги диявола!

— Вони також можуть бути і слуги Господні, Еразме. Ми цього ще не відаємо.

— Я знаю, що вони — від диявола! Подивіться на ці очі! Як вони можуть бути від Господа і глипати на нас такими очима?

— Еразме, заспокойся. У нас гості.

Щойно пролунали ці слова, бородатий чернець помітив Акселя та Беатрис. Сердито кинувши на них пильний погляд, він сказав отцеві Браяну:

— Навіщо приводити в дім гостей у такий час? Чому вони сюди прийшли?

— Це просто добрі люди, котрі проходили повз нашу обитель, брате, і ми з радістю гостинно їх прийняли, як у нас узвичаєно.

— Отче Браяне, дуже нерозумно з вашого боку розповідати чужакам про наші справи! Дивіться, вони шпигують за нами!

— Ні за ким вони не шпигують і не мають жодного діла до наших проблем. У них і своїх пребагато — я певен.

Раптом бородатий чернець вийняв іще один камінь і вже підготувався запустити його, та отцеві Браяну вдалося йому завадити.

— Еразме, спускайся додолу і залиш цю торбу. Віддай-но її мені. Негоже так усюди тягати її за собою.

Бородатий чоловік відсторонився від літнього ченця і ревниво притиснув торбу до грудей. Отець Браян, дозволивши Еразмові здобути цю маленьку перемогу, підвів його до порога і, коли той повернувся, щоби знову сердито глянути на дах, легенько виштовхав на сходи.

— Спускайся додолу, Еразме. Їм там, унизу, тебе бракує. Спускайся додолу і дивися не впади.

Коли чоловік нарешті пішов, отець Браян повернувся до кімнати, розганяючи рукою пір’я, що літало в повітрі.

— Дуже прошу пробачити. Він хороший чоловік. Але цей спосіб життя йому вже не до шмиги. Будь ласка, повертайтеся до столу і з миром закінчуйте трапезу.

— Але все-таки, отче, — сказала Беатрис, — той братчик, може, і має рацію, кажучи, що ми вдерлися до вас у тривожний час. Ми анітрохи не хочемо додавати вам клопотів, і, якщо ви дозволите нам отримати коротку пораду від отця Джонаса, про якого ходить слава як про дуже мудрого чоловіка, ми відразу ж підемо своєю дорогою. Немає ще звісток, чи нам можна з ним зустрітись?

Отець Браян похитав головою.

— Я вже казав раніше, пані: Джонас уже певний час нездужає, і абат суворо наказав, аби його ніхто не турбував, окрім тих, кому сам абат дасть дозвіл. Знаючи про ваше бажання зустрітися з Джонасом і про те, скільки зусиль ви доклали, щоби дістатися сюди, я від самого вашого приходу домагаюсь авдієнції в абата. Проте, як бачите, ви прийшли в неспокійний час, а тепер іще й до абата прибув якийсь важливий відвідувач, що ще більше затримує наші збори. Абат щойно повернувся до своєї келії, щоби поговорити з гостем, а ми всі на нього чекаємо.

Тієї миті Беатрис, яка стояла біля вікна і спостерігала, як бородатий чернець спускається кам’яними сходами, вказала кудись рукою.

— Добрий отче, а це хіба не абат уже повертається назад?

Підійшовши до дружини, Аксель помітив худорляву постать чоловіка, котрий упевнено крокував до центру дворика. Ченці, урвавши розмови, почали підходити до нього.

— О, дійсно, ось і абат повернувся. Тепер спокійно закінчуйте трапезу. А щодо Джонаса, то наберіться терпіння: боюся, що я не зможу повідомити вас про абатове рішення, поки не закінчаться збори. Та обіцяю, що не забуду і ревно проситиму за вас.

Без сумніву, увесь той час, як і зараз, по цілому дворі відлунювало стукотіння воїнової сокири. Крім того, Аксель виразно пам’ятав, що, спостерігаючи за ченцями, котрі шеренгою заходили до будівлі навпроти, він запитав себе, чи чує одного рубача дрів, чи двох, адже кожен другий удар звучав так швидко слідом за першим, що складно було визначити, чи то справжній звук, чи луна. Тепер, лежачи в темряві й розмірковуючи про це, Аксель був певен, що Едвін рубав дрова пліч-о-пліч із Вістаном, рівняючись на воїна при кожному ударі. Цілком імовірно, що хлопчик уже встиг стати вправним рубачем дров. Раніше того самого дня, перед тим як вони прийшли до монастиря, він уже