Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- Сподіваюся, вона не образилася на Полу.

- Не знаю, вона виглядала так наче їй все одно, чесно кажучи. Але вийшло чудово - як пригадаю обличчя Кернер…Ні, у цієї Елінор і справді є щось. Привабливе. 

- Так, звичайно - буркнув Джеймс. Друг схопився на ноги і витяг з рюкзака стопку кросвордів і книжку. Він простяг все Джеймсові і зауважив.

- Ти сьогодні виглядаєш краще.

- Дякую, я і почуваюся краще. Голова болить менше, це обнадіює, - усмішка вийшла невпевненою. - Якби ще тут поставили плейстейшн та годували нормальною їжею, ціни б не було цьому місцю.

- А кому я свіжі кросворди притяг? І щоб ти знав, ця твоя збірка Бредбері теж не з легких!

Пітер надав на себе ображений вигляд, але вистачило його ненадовго.

- Що, так нудно тут валятися?

Джеймс кивнув у відповідь. Лежати в ліжку було непогано, поки все його тіло боліло, але тепер йому стало краще і ковток свіжого повітря здавався недосяжним скарбом; бажання рухатися переповнювало його, прикутого до лікарняного ліжка, і починало дратувати.

- Я вже сто разів просив дати мені милиці, але лікарі в один голос чеканять про струс мозку і кожного нового тижня наказують лежати ще мінімум тиждень. Я так скоро здурію, Піте. Потрібно щось робити. Я не можу більше лежати тут, ще трохи, і я почну кидатися на людей.

- Віднести тебе на двір на руках? А що, я міг би, - прикинув Пітер, і Джеймс послав йому докірливий погляд. - Ми виглядали б дуже колоритно, я тобі точно кажу. Я б тягнув тебе за ногу коридором, за здорову ногу, звичайно ж, я ж не остаточно здурів. Тільки далеко ми б так не пішли. Може відріжемо тобі гіпс із ногою разом? Так ти набагато менше важитимеш, ага?

Джеймс слабо посміхнувся і стомлено заплющив очі. У вухах почало дзвеніти, у його розбитій свідомості калейдоскопом закружляли кольорові плями. Стало гірше. Він згадав, як важко було лежати тут перший тиждень: щось всередині його так огидно пульсувало, віддаючись болем у ребрах, нагадуючи про всі отримані ушкодження. Тепер цей біль майже пішов, лише іноді повертаючись щоб нагадати про себе неприємним липким тремтінням у всьому тілі.

Ще тиждень і він зможе вийти на вулицю, зможе вдихнути справжнє чисте повітря, в якому не буде навіть натяку на смердючий сморід лікарні.

Лише один тиждень.

~~~

Детектив О'Ніл ніколи ще так багато не палив. Ще не було сьомої ранку, а він вже прикінчив першу за день пачку цигарок і допивав свою третю каву. Він скривився, поглянувши на стаканчик у руці. Напій охолов, поки він замислено спостерігав за будинком, і тепер це було неможливо пити. Він опустив скло і вилив каву на асфальт, потягнувся за термосом і налив собі ще трошки гарячої рідини.

За цілу ніч спостереження - нічого. Втім, він не розумів, що саме його бентежило у цьому. Він знову прокрутив у голові все, що трапилося за ніч. Приїхав на перезмінку з вечора, близько дев’ятої, офіцер відзвітував що нічого незвичайного не трапилося під час вартування; тоді О'Ніл зайняв позицію і не відволікався ні на що, але за весь цей час у будинку нічого не відбулося. 

- І світло не ввимкнули, яке марнотратство, - замислено промурмотів детектив сам до себе і раптом відставив стаканчик від себе. 

Пальці самі набрали відділок. На тому боці відповіли одразу.

- Так, це я. Поклич мені Сантоса, він ж ще у відділку? Давай, чекаю.

Очікувати довго не довелося. І розмова не зайняла багато часу.

- Тож, світло у третьому вікні на другому поверсі було ввімкнено ще вдень? Весь день? Коли його включили? Ти пам’ятаєш?

- Ні, коли я приїхав, світло вже було ввімкнено. Я ось щойно закінчив заносити це в нотатки спостереження, зараз вишлю вам копію, детективе.

- Дякую, Сантосе. Бувай.

О'Ніл поспіхом відключився від дзвінку і вийшов з машини. Світанок щойно зайнявся і якщо він поквапиться, то встигне перевірити будинок і без всяких там ордерів, головне, щоб про це не стало відомо Вомерфілду, або гірше, цій білявій капітанші з Корвалліса.

Лише наблизившись до вікна, він зрозумів свою помилку і стрімголов побіг до передніх дверей. Обережно торкнувся ручки, повернув, та піддалася без жодних вагань. Він вдерся у цілком пусту кімнату і ледь стримався, аби не завити.

- Я знав, я знав, я так і знав!

~~~   

Того дня Пітер здався Джеймсу незвично збудженим та знервованим. Він не глузував, не насміхався і не жартував; двічі впустив свій рюкзак, поки діставав з нього журнал з кросвордами, і довго поркався з курткою, намагаючись зняти її. Джеймс з неприхованим здивуванням стежив за другом, поки той влаштовувався у кріслі. Нарешті, Пітер широко розплющив карі очі, простяг другові журнали і з силою видихнув.