Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

Прямуючи швидко сходами донизу, Корнелія молилася, щоб ті двоє нікуди за цей час не зникли. Їй вистачило всього п’ять хвилин на те, щоб перевдягнутися у більш-менш зручний одяг і заховати тугий вузол неслухняного волосся під теплим головним убором. Попереджати кого-небудь про свої плани вона не стала: підозрювала, що її новим знайомим ідея зайнятися бойовими тренуваннями не сподобається. Та й не хотіла вкотре відчути себе залежною від рішень інших. Вона не заручниця й не маленька дитина, якій потрібен батьківський дозвіл на кожне її, до слова, самостійне та зважене рішення. Вона – доросла сформована людина, яка знає, чого хоче, й здатна досягти цього самотужки.
З такою сталевою впевненістю й бойовою рішучістю, принцеса вибігла у внутрішній двір, куди виходили її вікна. Хлопець із дівчиною перепочивали, сидячи в невеличкій альтанці, всередині чистій від снігу, й активно про щось сперечалися.

– Привіт! – нерішуче озвалася до них Корнелія.

У житті їй нечасто доводилося з кимось знайомитися, тож тепер вона почувалася трохи розгубленою. Незнайомці тим часом змовкли й зацікавлено поглянули в її бік.

– Вітаю! – вперед виступив високий худорлявий красень. Його тіло обтягував надміру тонкий еластичний костюм, через що від очей сторонніх не ховалися ні рельєфні вигини на грудях, ні міцні довгі ноги, ні…

Корнелія зашарілася й підвела погляд до обличчя хлопця. Той широко всміхався, роздивляючись її не менш пильно у відповідь. У цей момент дівчина з подивом збагнула, що перед нею, схоже, стоїть справжнісінький ельф. На це вказували сховані між дрібних завитків мокруватих пасм медово-золотого волосся гострі кінчики блідих вух, а ще – видовжені верхні ікла, що проступили між розтягнутих у посмішці губ.

– Чим можемо допомогти? – почулося злегка різке.

Вперед виступила не надто приязна компаньйонка хлопця, схоже, теж ельфійка, проте дещо інша. Більш... незвична й дещо далека від традиційного уявлення про цю расу. Вона мала довге хвилясте волосся насиченого рудого відтінку й, на диво, смагляву шкіру, що різко контрастувало з зовнішністю її блідого приятеля. Схожими залишилися тільки вуха. Навіть погляд здавався іншим: яскраво-бурштинові очі дивилися на незвану гостю не з цікавістю, а, швидше, насторогою й ворожою неприязню.

– Гм… Даруйте, що турбую, – прочистивши горло, несміливо почала Еллі, – однак я випадково стала свідком вашого неймовірного двобою…

– Батьки не вчили, що підглядати – нечемно? – зверхньо здійняла тонкі брови ельфійка, суворо склавши руки на грудях.

Еллі поникла й розгубилася. А тоді роздратувалася через власну млявість і вже впевненіше промовила:

– Батьки дали мені чимало корисних життєвих уроків, – дівчина мимоволі скривилася, бо насправді мала на увазі далеко не ті уроки, про які могли подумати її слухачі, – однак я тут тому, що тепер потребую ваших. Навчіть і мене битися так, як це робите ви.

Запанувала нетривала тиша.

– Здуріла чи як? – пирхнула незнайомка насмішкувато цілу вічність потому.

– Ми не вчителі, а лише учні, – додав примирливим тоном її приятель.

– Мені й цього достатньо. Я лише хочу навчитися самозахисту – не більше, – наполягала на своєму принцеса.

– Ну-у… – розгубився ельф, почухавши потилицю. – На це підуть щонайменше місяці.

– У мене немає так багато часу, – розчаровано видала Її Високість, додавши жвавіше: – однак я швидко навчаюся.

Ельфійка важко зітхнула й, кинувши роздратоване «Вали звідси, малявко!», зібралася повернутися до альтанки.

– Стривайте! – гукнула їй вслід Корнелія, опісля спробувала піймати за руку, однак сталося дещо геть неочікуване.

Незнайомка надзвичайно стрімко розвернулася, її кулак зненацька виринув зліва – й за мить щока принцеси спалахнула болем, від якого перед очима розійшлися іскри примарних вогників. Світ закрутився – й уже через кілька секунд Еллі, оглушена шаленим дзвоном у вухах, відчула під собою прохолодну тверду поверхню.

– От бляха! – лайнувся поруч чоловічий голос, а тоді над принцесою схилилася стурбована світла макітра. – Коро, схоже, ти підняла руку на леді.

– Я діяла рефлекторно! – вигукнула ельфійка теж схвильованим тоном. – Невже вона не знала, що не можна так зненацька лізти зі спини до солдата?

– Ти як? – цього разу питання адресувалося Корнелії, що поволі відходила від шоку.

– Жива, – прокректала дівчина, скривившись від тупого болю в щелепі, а тоді спробувала підвестися.
Голова крутилася, як дзиґа, тож без допомоги не обійшлося.

– Прошу пробачення! – примирливо видала не на жарт стурбована ельфійка. – Я зробила це не навмисно.

– Вам краще піти до лікаря, – порадив хлопець зі стриманою ввічливістю, якої не було в його голосі до цього, – ми можемо провести.

– Не варто, – відмахнулася Еллі й запитала натомість розгублено: – Чому ви назвали мене «леді»?

Днем раніше Ірвіс розповів Корнелії, що титулами "лорд" і "леді" величають не лише намісників і їх родичів, а й представників древніх драконових Домів, щоб відділити їх соціальний статус (і підкреслити чистоту крові) від тих родів, які виникли відносно нещодавно шляхом злиття побічних гілок кількох Домів. І якщо принцеса цілком могла зрозуміти, звідки Інґвару з його сенешалем відомо про її походження, то збагнути, як про це дізналася парочка ельфів, відверто не могла.