Читати книгу - "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"

— А як щодо нас? Сигналізація нам не зашкодить? — запитав Ісидор.

— І справді, — сказала Пріс Роєві Бейті, — вона ж впливатиме на Ісидора.

— Ну, то й що? — процідив Рой. І продовжив налаштовувати пристрій. — Обидва повискакують звідси в паніці. Що, знову ж таки, дасть нам час для маневру. Мисливець за головами не вбиватиме Ісидора; він не значиться у їхньому списку. Тому його можна використати як прикриття.

— Нічого кращого не можеш придумати, Рою? — різко кинула Пріс.

— Ні, — відповів він, — не можу.

— 3-з-завтра я-я зможу отримати з-зброю,— вимовив Ісидор.

— А ти впевнений, що сигналізація не реагуватиме на Ісидора? — запитала Пріс.— Ну, зрештою, він... ну, ти сам знаєш.

— Апарат налаштовано так, що він не реагуватиме на його мозкові хвилі,— пояснював Рой.— Тому сигналізація не спрацьовуватиме; вона реагуватиме тільки на ще одну людину. На ще одну особу, — він сердито поглянув на Ісидора, усвідомивши, що сказав зайве.

— Ви — андроїди, — здогадався Ісидор. Але він уже цим не переймався. Тепер йому було байдуже. — Тепер я розумію, чому вони хочуть вас убити, — вів далі він. — По суті, ви — неживі істоти.

Тепер йому стало все зрозуміло. Мисливці за головами, вбивство їхніх друзів, подорож з Марса на Землю й усі ці перестороги.

— Не варто мені було вживати слово «людина», — мовив Рой Бейті до Пріс.

— Саме так, містере Бейті, — озвався Ісидор. — Але що мені до того? Річ у тім, що я — спеціал; вони також до мене ставляться не найкраще; наприклад, я не можу емігрувати, — він почав базікати, немовби який folletto[5]. — Ви сюди не можете прилетіти, а я звідси не можу вилетіти... — він трохи заспокоївся.

Після короткої паузи Рой Бейті з притиском відповів:

— Вам би й так Марс не сподобався. Ви нічого не втратили.

— Мені було цікаво, скільки тобі потрібно часу, щоб ти все усвідомив, — сказала Пріс Ісидору. — Ми ж інші, хіба не так?

— Саме оця інакшість, мабуть, і підвела Ґарланда і Макса Полокова, — зауважив Рой Бейті. — А вони до біса були впевнені, що ніхто нічого не помітить. Люба також.

— Ви просто занадто розумні, — проговорив Ісидор і знову пожвавішав. Відчув внутрішнє піднесення й радість.— Ви розмірковуєте дуже абстрактно, і ви не... — він почав розмахувати руками, його слова спотикалися й падали. Як завжди. — Ех, якби мені такий розум, як у вас; тоді б я запросто пройшов тест, і ніхто б уже не показував на мене пальцем і не казав, що я пустолобий. Ви мене геть у всьому перевершуєте. Мені у вас ще вчитися і вчитися.

Після паузи Рой Бейті промовив:

— Усе, зараз сигналізація буде готова, — він все ще вовтузився з проводами.

— Він досі не розуміє, — голос Пріс був різким і колючим, — як нам вдалося втекти з Марса. І що ми для того зробили.

— Інакше ми звідти ніколи б не вибралися, — пробурмотів Рой Бейті.

Біля відчинених вхідних дверей стояла Ірмґард Бейті. Вони помітили її тільки після того, як вона заговорила.

— Думаю, нам не потрібно хвилюватися через містера Ісидора, — переконливо промовила вона; швидко підійшла до нього, зазирнула просто у вічі. — До нього вони також ставляться не найкраще, він сам нам розповідав. А те, яким способом ми втекли з Марса, його не цікавить; він знає і любить нас, тому емоційна підтримка з нашого боку для нього важить значно більше, ніж усе решта. Нам важко це зрозуміти, але саме так воно і є, — ставши дуже близько до Ісидора, вона знову пильно на нього поглянула. — Ти міг би отримати купу грошей, якби заявив на нас у поліцію. Ти ж це усвідомлюєш, правда? — тоді обернулася до свого чоловіка: — Бачиш, він усе чудово розуміє, але все одно нас не видасть.

— Ви хороша людина, Ісидоре, — підхопила Пріс. — Ви — честь і гідність людської раси.

— Якби він був андроїдом, — говорив Рой щиро, — то видав би нас поліції вже завтра зранку о десятій. Пішов би на роботу й одразу зробив би свою чорну справу. Мене буквально переповнює захоплення, — Ісидорові було важко до кінця повірити у щирість слів Роя. — Ми вважали, що тут на Землі потрапимо у ворожий для нас світ похмурих людей, що ополчилися проти нас, — він раптом розреготався.

— Я зовсім його не боюся, — мовила Ірмґард.

— А мала б тремтіти від страху, як осиковий лист, — докинув Рой.

— Проголосуймо, — запропонувала Пріс. — Ми завжди так робили на кораблі, коли між нами виникала розбіжність у думках.

— Гаразд, — погодилася Ірмґард, — я більше нічого не казатиму. Але якщо ми не скористаємося цією нагодою, то, думаю, більше не натрапимо на людину, яка впустить нас до себе у квартиру і навіть допомагатиме. Містер Ісидор просто... — вона підбирала слово.

— Спеціал, — закінчила Пріс.

Розділ 15

Голосування відбувалося урочисто, з дотриманням усіх формальних процедур.

— Ми залишаємося тут, — твердо заявила Ірмґард. — У цій квартирі, у цьому будинку.

— Я за те, щоб убити містера Ісидора і заховатися в іншому місці, — сказав Рой Бейті. Тож він із дружиною, а також Джон Ісидор тепер обернулися до Пріс.

— Я за те, щоб нікуди звідси не рухатися, — тихо мовила Пріс. А тоді додала дещо гучніше: — Думаю, цінність Дж. Р. переважує ту небезпеку, яку він може становити тим, що знає про нас. Очевидно, ми не спроможні жити серед людей так, щоб нас не викрили; саме наша легковажність убила Полокова і Ґарланда, Любу й Андерса. Саме це їх убило.

— Можливо, вони робили так само, як і ми тепер робимо, — припустив Рой Бейті. — Покладалися, вірили людині, яку вважали інакшою від інших людей. Довірялися, як ти кажеш, спеціалові.

— Ми цього не знаємо, — заперечила Ірмґард. — Це тільки твої припущення. На мою думку, вони, вони...— вона зажестикулювала, — вони відкрито ходили собі серед людей. Навіть співали пісень зі сцени як, наприклад, Люба. Ми чомусь думаємо... я скажу