Читати книгу - "Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

- Бачте, цей джентльмен має велику колекцію всілякої зброї. Ми ніяк не можемо підібрати такий самий револьвер, хоча скриньку зроблено для двох.

- Якщо це один револьвер з пари, то відшукати другий не так складно.

- Так, ми виклали всю зброю, що була в домі, і ви можете її оглянути.

- Краще вже потім. Гадаю, нам усім разом слід подивитися на місце трагедії.

Ця розмова точилася в маленькому передпокої скромного будиночка сержанта Ковентрі, що слугував і поліційною дільницею. Стежка через пустище, золотаве й мідяно-червоне від зів’ялої папороті, привела нас до бічної хвіртки Торської садиби. Далі ми пішли через фазанячий заповідник, а потім побачили з галявини розлогий дерев’яний, у напівтюдорівському-напівгеоргівському стилі будинок, який стояв на вершечку пагорба. Поряд виднів довгий, зарослий очеретом став, що звужувався посередині, де через кам’яний міст вела дорога, а по боках розширювався, утворюючи два невеличкі озерця. Наш провідник зупинився біля входу на міст і показав на землю:

- Тут лежало тіло місіс Ґібсон. Я позначив місце отим каменем.

- Як я розумію, ви прийшли сюди ще до того, як тіло перемістили?

- Так, по мене одразу послали.

- Хто?

- Сам містер Ґібсон. Він прибіг сюди з людьми, тільки-но зчинилася тривога, й наказав до приходу поліції нічого не чіпати.

- Він мав рацію. З газетного повідомлення я зрозумів, що постріл було здійснено з близької відстані.

- Так, сер, з дуже близької.

- Рана була біля правої скроні?

- Трохи нижче, сер.

- Як лежало тіло?

- На спині, сер. Жодних ознак боротьби. Жодних слідів. І зброї теж. У лівій руці була затиснена коротка цидулка від міс Данбер.

- Затиснена, кажете?

- Так, сер, ми ледве витягли її зі зціплених пальців.

- Це дуже важливо. Отже, версія, що хтось міг покласти записку біля померлої, аби заплутати сліди, відпадає. Записка, як я пам’ятаю, була зовсім коротка: «Буду на Торському мості о дев’ятій годині. Ґ. Данбер». Так чи ні?

- Так, сер.

- Міс Данбер призналася, що писала її?

- Так, сер.

- Як вона це пояснила?

- Вирішила зачекати до суду присяжних. Поки що нічого не каже.

- Це справді загадка. Зміст записки досить-таки незрозумілий, авжеж?

- Бачте, сер,- мовив наш провідник,- може, це занадто зухвало, але як на мене, то це єдина більш-менш зрозуміла річ у всій цій справі.

Холмс ствердно хитнув головою:

- Якщо припустити, що записка справжня, то її мали одержати трохи раніше, за годину чи дві. Чому ж тоді ця леді все ще стискала її в кулаці? Чому вона не випускала її до останньої хвилини? Адже їй не треба було посилатись на цю записку під час побачення. Чи не здається це вам дивним?

- Ну, якщо вас послухати, то начебто так.

- Я, мабуть, присяду на кілька хвилин і все обміркую.- Він сів на кам’яне поруччя мосту, і я помітив, що його бистрі сірі очі пильно оглядають усе довкола. Раптом він знову скочив на ноги, підбіг до протилежного поруччя, вихопив з кишені лупу і заходився його оглядати.

- Цікаво,- сказав він.

- Так, сер, ми теж бачили цю щербину на поруччі. Я гадаю, що її зробив якийсь перехожий.

Кам’яне поруччя було сіре, але в одному місці видніла біла пляма, не більша за шестипенсову монету. Оглянувши її уважно, можна було побачити, що це щербина, неначе від якогось різкого удару.

- Треба було певного зусилля, щоб таке зробити,- замислено мовив Холмс і кілька разів ударив об поруччя ціпком, але сліду там від цього не залишилося.- Так, це був різкий удар. І до того ж у дивному місці. Не згори, а знизу,- бачите, слід на нижньому краї поруччя.

- Але ж до тіла звідси щонайменше п’ятнадцять футів.

- Так, п’ятнадцять футів до тіла. Може, це й не стосується нашої справи, але варте уваги. Тут ми, мабуть, більше нічого не довідаємось. То ви кажете, що жодних слідів ви не виявили?

- Земля тут тверда, як камінь. На ній не було ані найменшого сліду.

- Тоді ми можемо йти. Спочатку огляньмо будинок і зброю, про яку ви казали. А потім їдьмо до Вінчестера: перш ніж зробити наступний крок, я хотів би побачити міс Данбер.

Містер Нейл Ґібсон іще не повернувся з міста, але в будинку ми зустріли знервованого містера Бейтса, який заходив до нас уранці. Лиховісно посміхаючись, він показав нам величезний ряд револьверів усіх розмірів і зразків, які його хазяїн зібрав протягом свого сповненого пригод життя.

- Містер Ґібсон має багато ворогів, що цілком природно, якщо зважити на його натуру й методи,- сказав він.- Спить він із зарядженим револьвером у шухляді біля ліжка. Це жорстока людина, ми всі його боїмося. Я певен, що бідолашна леді теж не була винятком.

- Чи бачили ви коли-небудь, щоб він жорстоко поводився з нею?

- Ні, не бачив. Але на власні вуха чув, як він ображав її, не соромлячись навіть слуг, як зневажав її, що теж було жорстоко з його боку.

- Здається, в нашого мільйонера не все гаразд в особистому житті,- зауважив Холмс, коли ми прямували до станції.- Що ж, Ватсоне, подробиць у нас помітно додалося, деякі з них - нові, але мені ще далеко до висновку. Попри відверту неприязнь містера Бейтса до господаря я все-таки дізнався від нього, що містер Ґібсон, коли здійнялася тривога, достеменно був у своїй бібліотеці. Обід скінчився о пів на дев’яту, й до того часу все було спокійно. Тривогу здійняли трохи пізніше, це правда, але трагедія, безперечно, сталася саме о дев’ятій, як було зазначено в записці. Немає ніяких доказів, що містер Ґібсон, повернувшись о п’ятій годині додому, взагалі після того виходив надвір. З іншого боку, міс Данбер, як я зрозумів, визнає, що вона мала побачення з місіс Ґібсон на мості. До суду вона більш нічого не скаже, бо так порадив їй адвокат. Ми повинні спитати цю молоду леді про декілька вельми важливих речей, і я не заспокоюся, доки не побачу її. Мушу сказати, що ця справа була б для неї безнадійною, якби не