read-books.club » Фантастика » Марсові онуки, Олександр Петрович Казанцев 📚 - Українською

Читати книгу - "Марсові онуки, Олександр Петрович Казанцев"

164
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Марсові онуки" автора Олександр Петрович Казанцев. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 45
Перейти на сторінку:
тільки всюдихід лишив позаду папоротеву гущавину.

Та ніхто з подорожніх навіть не глянув на венеріанські небеса. Люди побачили вежу з воронованої криці, спрямовану вгору, шматочок Землі, що стояв на скелях Венери, рідний корабель «Знання».

Тут уперше людська нога ступила на іншу планету.

Тут любовно посаджено на Венері чотири земних рослини: пшеницю, виноград, кукурудзу і рис…

Тут і простяться люди з планетою бур, щоб вирушити в зворотну путь.

Велетенська ракета, здавалося, чекала тільки миті, щоб зірватися з чужих скель, у вогні й гуркоті злетіти до палаючої зорі, стрілоподібним вістрям розпороти темно-червоний покрив, за яким заклично світять зірки, ласкаво гріє Сонце, де відкривається сяючий космос, світ світів, бездонний світ численних світів з красунею венеріанських сузір'їв блакитною Землею, один колір якої, мов пісня, говорить про небесну синизну, про тепле синє море, про синій серпанок земних лісів.

Про Гею, Землю, думали всі, і всі по-різному. Богатирьов розмірковував про людство і його передісторію, Олекса — про підготовку нової експедиції на Венеру, Вуд думав про Мері, наче вона ждала його в Америці, а не кружляла зараз на «Просперіті» навколо Венери.

Добров і Керн говорили про Землю як інженери і астронавігатори, бачачи в ній мету польоту. Наближався крайній термін перебування на Венері. До закінчення його лишилося менше земної доби. В штабі перельоту, звичайно, враховують це і можуть наказати «Просперіті» бути готовим до вильоту, якщо… якщо корабель залишиться сам…

Всюдихід спинився біля ракети.

На камені сиділа ящірка.

Олекса вистрибнув на ходу н підбіг до неї.

Вона не тікала, а вирячила на нього очі. Її шия роздувалася під час дихання.

Олекса простягнув руку і взяв ящірку.

Це був привезений із Землі варан, який немов чекав тут своїх господарів.

Олекса засунув звірятко в кишеню і, сміючись, поліз по вертикальній драбинці до люка.

Його товариші стежили, як він відчинив люк.

Почувся гавкіт, звичайний собачий земний гавкіт.

Усі переглянулися.

— Гавкіт! — скрикнув Олекса. — Гавкай, Пулько, гавкай! Хочеш, я тебе розцілую за розбурханий в серці май…

І він поліз у люк.

— Май… — сказав Гаррі. — В травні я збирав у горах трави і мало не потрапив на повороті шосе під машину. Я також готовий поцілувати цього собаку.

— Облиште, Вуд, — мовив Керн. — Як з'ясовано, собака вже більше не родич людини, хоча в неї і п'ять пальців на кожній лапі, пара очей, пара вух, хребет, серце з лівого боку, печінка і нирки — все, як у кожної людини…

Богатирьов усміхнувся: він згадав розмову в дорозі про «Марсових онуків». Він казав тоді Керну про зовнішню схожість людини й земних тварин:

«Родичів у людини на Землі нема. Це добре знають фізіологи і гірко тужать. А з приводу п'яти пальців і хребта зважте — природа знаходить оптимальні рішення, решта випадків виключена добором. А двічі по два завжди чотири».

«Судячи по кількості пальців — п'ять», — буркнув Керн.

«Риба завжди буде обтічної форми, в якому б океані вона не розвивалась. Навіть кит, перейшовши з суші в море, набув рибоподібної форми, хоча рибі він зовсім не рідня. Досі, щоб наочно показати форми, які переходять одна в одну, шикували скелети. Мавпа, випрямляючись, ставала гаданою напівлюдиною і нарешті, «вінцем творіння» — двоногою розумною істотою, що прямо ходить. Але ж будова скелета не єдина ознака. А ось за складом крові і за деякими фізіологічними функціями найближче до людини стоїть… кішка! Щодо спорідненості людини і мавпи можна розповісти такий випадок. Під час останньої світової війни не застосовували отруйних газів. Та їх готували у того ж Гітлера. Відомо випадок, коли газ, від якого в страшних муках гинули піддослідні мавпи, під час вибуху вихопився зі сховища. Сотні робітників були приречені, та… дістали тільки нежить. Можливо, саме тому гітлерівські хіміки вважали за краще робити свої людиноненависницькі досліди вже не на тваринах, а на військовополонених».

«Перегорніть страшну сторінку, командоре. Здаля дивлячись на Землю, не бачиш плям», — сказав Керн.

Вони ще довго розмовляли про це в дорозі.

Раптом пролунав тривожний гавкіт.

З люка, не причинивши дверцята, квапливо спускався Олекса. Він був без шолома.

Стрибнувши на каміння, він розгублено спинився перед Богатирьовим:

– Ілля Юрійович, лихо!

— Що таке?

— Маша… Мері… «Просперіті».

— Що скоїлося з Мері? — кинувся до Олекси Вуд.

— Запис… Магнітний запис повідомлення з «Просперіті»!

І Олекса знову побіг до драбини.

У передчутті непоправного всі підіймалися слідом за ним.

Зібралися до радіорубки.

Пулька терлася об ноги, підстрибувала, намагалась лизати руки.

Надвірні дверцята зачинились, рубка автоматично наповнилася земним повітрям. Почалось опромінювання скафандрів. У ракету не можна було занести венеріанські мікроби.

Шоломи скинули тільки по закінченні опромінювання.

Олекса запустив магнітний запис.

З репродуктора почувся знайомий голос Мері. Він лунав якось скуто, наче йому важко було пробиватися крізь тріск атмосферних розрядів.

«… У мене нема сил відлітати, не передавши цієї радіограми… Її вже нікому почути на поверхні планети. Може, автомати запишуть її і мій голос почують ті, хто знову прилетить сюди, щоб виявитися щасливішими, ніж їхні попередники… Я дивлюсь у люстерко і бачу в себе сиве пасмо. З Землі наказано мені, останній, що лишилася жива, вести «Просперіті» в зворотний путь. Там мене жде гірка пошана і непотрібна слава… І навіть, юрби спокусливих женихів… женихів космічної, удови Мері Стрем, яка відчинить зараз на мить люк шлюзу і кине на чужу

1 ... 40 41 42 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марсові онуки, Олександр Петрович Казанцев», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марсові онуки, Олександр Петрович Казанцев"