Читати книгу - "Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань, Марія Миколаївна Влад"

багрове, В цвіток багрове, в вершок кудрєве. Ой на тій кудри сам сокіл сидит, Ой сидит, сидит — далеко видит. Єк задалеко? — На синє море. Края Дуная корабель пливе. Що в тім корабли? — Самі столове, Коло тих столів все старі люде, Ой старі люде й старі ґаздині, Старі ґаздині радочку радє — Що не так тепер, єк стародавнє, Шо кум до куми з вечере в не йде, Син на таточка ручку здоймає, Донька матери не послушає, А брат на брата ніж витягає, Сестра на сестру чєрів шукає, Сусід сусіда в пана тягає, В пана тягає, під кару дає, Посмутилоси, похмурилоси По всему світу, маковим цвіту! Свєтий вечір!

А може, ця давніша?

Ми ‘д цему дому та й веселому — Ой дай Боже! — Ой ми ж до тебе все в рік гостеве. Одні гостеве — ясне сонечко, Другі ж ми гості — світлий місяцю, Треті ж ми гості — дрібний дощику. Чим пофалишси, ясне сонечко? Гой єк я зійду рано в неділю, Загрію собов в церкві престоли, Освічу церкви, в церкві престоли, Дім господарский, мир християнский. Чим си пофалиш, єсний місяцю? Гой єк я зійду темної ночі, Темної ночі, та й опівночі, Зрадує ми си гість у дорозі, Гість у дорозі, звіринка в поли, Звіринка в поли і рибка в мори! Дробен дощику, чим си пофалиш? Гой єк я спаду тричі на мая, Зрадує ми си жито, пшениця, Жито, пшениця, всєка пашниця...

Певно, таки ця старша від попередніх:

В нашего брата злотні ворота — Гей дай Боже! — Злотні ворота з самого злота. Ні мла, ні вода, то білі вівці, За овечками три пастерочки. Ой ходєт, ходєт, три трубки носєт. Одному ймнєчко — Святий Дмитричко; Другому ймнєчко — Святий Николай; Третьому ймнєчко — Святий Юричко. Ой єк затрубив пресвятий Дмитро — Гори, долини засмутили си; Ой єк затрубив свєтий Никола — Гори, долини звеселили си. Ліс си звеселив, та й садок зацвив, Тай садок зацвив, єгідки зродив!

Майже у кожній з давних коляд згадка про Дунай. Не буду виривати кусники з них, бо то не можна, а наспіваю одну таку, що її колядували головські ґазди у Києві молодій удові Івана Миколайчука — Марічці Миколайчук, славній нашій співачці:

В саду-садочку, під кедриночков, — Ой дай Боже! — Там сидів голуб із голубочков. Цілували си, обіймали си, Золотим крильцем загортали си. Закравси стрілец з темного луга — Змірив у дуба, убив голуба. Голуба убив, голубку ймивши, За тихий Дунай запровадивши. За тихий Дунай, за крутий берег. Дає їй їсти єру пшеницу, Дає їй пити зимну водицу. Ой она не їст, ой она не п’єт, Сивими крильми по Дунаю б’є. Чому ти не їш, чому ти не п’єш, В садок вишневий плакати ідеш? Єк мені їсти, єк мені пити, Єкий світ милий — нема з ким жити. Ой маю я там сімсот голубий — Вибери собі, котрий ти любий. Хоть най їх буде сімсот чотири, Нема й не буде, єк був мій милий. Єкий був милий золотокрилий, В лице білєвий, сам чорнобривий!

З колядою ходять від Різдва до Василія — до старого Нового року — 14 січня.

Отак — поколядували, набулися в гостях, наплясалися (пляшуть босі, аби бджоли роїлися, маржина велася), наданцувалися “на колопні”, скільки кому хотілося. І вже по Різдву. Але час іде, він ніколи не стає, не ділиться, то люди його ділять та переділюють по-новому.

Від Різдва до Видорщів не можна нічого їсти на подвір’ю, бо “усяка галиця витак їст і воюєт городину”. І взагалі не їсться понадвір’ю першого тижня по Різдвяних святах, бо “звірак ручіт між маржинов і б’єт маржину та їст її полонинами”.